7.„Психологія мас” г. Лебона

Гюстав Лебон (1841-1931 рр.) - французький учений-фiлософ, соцiолог, психолог, медик, а також фiзик i хімік. Головною його темою й загадкою була психологiя людини, через яку, й завдяки якiй тiльки й можливо розкрити сенс людської icтopiї. Лебоновi належать прaцi: "Людина i суспiльство" (1881 р.), "Haукові основи фiлософiї iсторiї" (1931 р.), "Психологiчнi закони еволюцiї народiв" (1894 р.), "Психологiя народiв i мас" (1895 р.), "Психологiя соцiалiзму" (1908 р.), "Психологiя нового

часу" (1920 р.), "Психологiя виховання" (1910 р.) та ін.

Праця "Психологiя народiв i мас" є своєрiдним пiдсумком його дослiджень з iсторичної психологiї. Якщо Т. Карлейль вважав гepoїв рушiйною силою iстopiї, то Лебон показує "роль великих людей у розвитку цивiлiзацiї". Він пiдкреслює, що "невеликий вiдбiр видатних людей, яких має цивiлiзований народ i яких було б досить знищити в кожному поколiннi, щоб вiдpазу викреслити цей народ зi списку цивiлiзованих нацiй, саме й становить iстинне втiлення сил раси". Саме цi люди здiйснюють прогрес у науках, мистецтвах, промисловостi, в уcix галузях цивiлiзацiї.

Натовп користусться цими досягненнями, але не любить тих, хто над ним пiдноситься, й саме цi останні люди стають мучениками натовпу.

Iдея рівності згубна для народу, каже Лебон. "Щоб piвність панувала у cвіті, слiд було б понизити поступово все, що складало цiннiсть певної раси, до рiвня того, що в нiй є найнижчого. Пiднести iнтелектуальний рівень останнього iз селян до генiя неможливо. Легко знищити таких геніїв, але їx не можна замiнити".

В суспiльно-полiтичнiй дiяльностi фанатизм має перевагу над помiркованicтю. Фанатики з обмеженим розумом, але з енергiйним характером та з сильними пристрастями можуть засновувати релiгії, iмперії, пiднiмати маси. Щодо таких людей створюється iдеал, йому вклоняються, далi його знищують. Лебон твердить, що найзнаменитiшi творцi рiзних fata morgana

найрадикальнiше перетворювали, змiнювали світ, бо втiлювали мрії народу. Сила дії цих людей мало залежить вiд того, iстиннi вони чи нi. Iсторiя свiдчить, що найбезглуздiшi ідеї завжди сильнiше впливали на людей i вiдiгравали найважливiшу роль. Iз ycix чинникiв розвитку цивілізації iлюзiї становлять чинник наймогутнiший.

Розглядаючи маси як iнеpтну, пасивну силу, яка тiльки й здатна жити в iлюзiях, Лебон зазначає прагнення мас до абсолютних, не хибних iстин.

8.Психологічна „теорія поля” к. Левіна

Курт Левін (1890-1947 рр.) шукав опору для своїх психологічних уявлень у новій, некласичній фізиці. Вчений вважав, що психологія повинна перейти на новий режим мислення й інтерпретувати свої явища не в категоріях ізольованих «речей», а в категоріях «відносин».

Левін зосередив увагу на проблемі людських спонукань (категорія мотиву). Вважав, що мотивами є об'єкти - різні райони «життєвого простору». У їхньому відношенні до індивіда, що відчуває в них потребу, або квазипотребу - намір. Самі предмети навколишнього середовища стають мотивами в силу «потребністних» відносин до них індивіда.

Динамічна система в Левіна означає не поле свідомості, а поле поведінки. Але ця поведінка своєрідно детермінована функцією психічного поля як системи, що перебуває під напругою, яка виникає, коли порушується рівновага між індивідом і середовищем. Напруга породжує «локомоції» (будь-які зміни, що відбуваються із суб'єктом, а не тільки реальні дії), спрямовані на рятування від неї.

Левін створив серію цікавих психологічних методик. Першу з них підказало спостереження в одному з берлінських ресторанів за поведінкою офіціанта, що добре пам'ятав суму, що належала з відвідувачів, але відразу ж забував її, після того як рахунок був оплачений. Думаючи, що в цьому випадку цифри утримуються в пам'яті завдяки «системі напруги» і зникають із її розрядкою, Левін запропонував своїй учениці Б.В. Зейгарник експериментально досліджувати розходження в запам'ятовуванні незавершених (коли «система напруги» зберігається) і завершених дій. Експерименти підтвердили прогноз. Перші запам’ятовувалися приблизно у два рази краще (ефект Зейгарник).

Був вивчений також ряд інших феноменів. Всі вони пояснювалися виходячи із загального постулату про динаміку напруги в психологічному полі. До цих феноменів відноситься:

 «ефект заміщення» - мотиваційний потенціал дії, що не вдалося завершити, спонукує зробити іншу дію;

 «ефект насичення» - рівень напруги в системі падає через часте повторення однієї й тієї ж дії.

Від аналізу мотивації поведінки індивіда, Левін переходить до дослідження групи. Він стає ініціатором розробки напрямку, названого «груповою динамікою». Тепер уже група трактується як динамічне ціле, як особлива система, компоненти якої (індивіди, що входять у групу) гуртуються під дією різних сил. «Сутність групи, - відзначав він, - не подібність або розходження її членів, а їхня взаємозалежність. Група може бути охарактеризована як «динамічне ціле». Це означає, що зміни в стані однієї частини змінюють стани будь-який іншої. Ступінь взаємозалежності членів групи варіює від незв'язної маси до компактної єдності».