Демографічний прогноз

	2011 (фактичні дані)	2015	2020
Середня очікувана тривалість життя при народженні, років:	н/д	н/д	н/д
Чоловіки	65,98	67,4	68,6
Жінки	75,88	76,5	77,2
Середня очікувана тривалість життя при досягненні 60-річного віку, років:	н/д	н/д	н/д
Чоловіки	15,4	16,1	16,8
Жінки	20,4	20,7	21,2
Сумарний коефіцієнт народжуваності, дітей на одну жінку	1,459	1,57	1,60
Коефіцієнт міграційного приросту, %	0,4	0,7	1,1

Таблиця 2.1.

н/д - немає даних

Так, за прогноза­ми Міжнародного центру перспективних дос­ліджень (за умов збереження сучасного пенсійного віку) в середині нашого століття на 1000 осіб працездатного віку припадатиме близько 900 пенсіонерів. А якщо збережеться нинішня практика надання пільгових пенсій і вік виходу на пенсію та підтвердяться про­гнози щодо очікуваного рівня безробіття, то вже в середині 20-х років нинішнього століт­тя кількість пенсіонерів дорівнюватиме кіль­кості працюючих, а в 40-х роках перевищить її [12].

Сьогодні фахівці обговорюють багато ва­ріантів удосконалення системи пенсійного забезпечення. Головними з них є: підвищення пенсійного віку для жінок; збільшення ставки внесків до пенсійного фонду; обмеження мак­симальних розмірів пенсій і пенсій працюю­чим пенсіонерам, дочасний вихід на пенсію тощо (Додаток Б). Проте жоден з них не є досконалим, саме тому і перебуває тільки на стадії обгово­рення.

Так, підвищення пенсійного віку до­поможе зменшити кількість пенсіонерів та збільшити обсяги надходження внесків, але водночас можуть виникнути проблеми з пра­цевлаштуванням молоді та й абсолютно зро­зуміло, що від такого кроку не в захваті бу­дуть самі пенсіонери.

Збільшення ставки внесків також не вихід, адже демографічні прогнози свідчать, що через 40 років на одно­го працюючого в Україні припадатиме два пенсіонери і збільшення ставки не тільки не забезпечить Пенсійний фонд необхідною су­мою надходжень, а ще й посилить «тінізацію» оплати праці та трудових відносин загалом.

Заборона працювати після досягнення пен­сійного віку може спричинити істотну втрату кадрів, адже в Україні працює п’ята частина пенсіонерів і здебільшого це працівники галу­зі освіти та охорони здоров’я.

Крім того, існують й такі проблеми, які ускладнюють процеси її модернізації: недос­коналість старої пенсійної системи; непослі­довність в пенсійному законодавстві; відсут­ність правового поля додаткового пенсійного забезпечена; незначна різниця розмірів пен­сій залежно від стажу роботи і величини заро­бітної плати; високе податкове навантаження на працівників і роботодавців; дуже високі пе­нсійні внески при низьких розмірах пенсій; недостатні обсяги страхових внесків для пен­сійного забезпечення.

Фактором, який ускладнює ситуацію у сфе­рі пенсійного забезпечення є наближення рівня кількості працюючих з пенсіонерами. Враховуючи наявні проблеми, пенсійне за­безпечення в Україні потребує значного удо­сконалення. Для по­кращення пенсійного забезпечення в Україні доцільно:

• продовжувати роботу із вдосконалення пенсійного законодавства, особливо в частині впровадження нагромаджувального рівня пе­нсійного страхування;

• зменшити кількість пільг, створюючи окремі пенсійні програми для працівників шкідливих професій. Потрібно стимулювати працедавців покращувати умови праці для запобіганням втрати здоров’я та продовження тривалості активного періоду життя праців­ників, ніж давати змогу виходу на пенсію ра­ніше встановленого віку;

• вдосконалити механізм індексації пенсій з метою підтримки купівельної спроможності доходів та запобігання бідності пенсіонерів;

• скасувати мінімальні гарантовані пенсії, що стимулюватиме громадян відмовлятись від нелегальних зарплат;

• заборонити раптове збільшення обсягу пенсій у час передвиборчої кампанії.

Подолання зазначених проблем в сфері пенсійного забезпечення мо­жна буде досягнути за рахунок: по-перше, підвищення фінансової платоспроможності пенсійної системи; по-друге, істотного змен­шення неофіційної зайнятості та зменшенням прихованого безробіття; по-третє, підвищен­ня рівня заробітної плати та зменшення рівня безробіття; по-четверте, підвищення рівня пенсійного віку, враховуючи демографічну ситуацію в країні; по-п’яте, заборони впрова­дження нових пільг, не підкріплених належ­ним фінансуванням; по-шосте, раціонального перерозподілу видатків між Пенсійним фон­дом, Державним бюджетом та недержавними соціальними фондами.

Наразі необхідним є звернутися до зарубіжного досвіду формування систем пенсійного забезпечення. Так, опитування показало потребу в ефективній інформаційно-освітній роботі з пенсійних питань.

Компанія Aon Consulting провела опитування більше, ніж 7500 працівників із 10 Європейських країн: Бельгії, Данії, Франції, Німеччини, Ірландії, Нідерландів, Норвегії, Іспанії, Швейцарії та Великої Британії.

Опитування показало, що урядові структури та роботодавці в усіх європейських країнах приділяють недостатньо уваги інформуванню громадськості про важливість пенсій у довгостроковій перспективі. Тільки 12% опитаних у Великій Британії цікавляться пенсією. Французи та голландці також байдужі до пенсій. Це порівняно з 37% у Німеччині, що є найвищим показником у Європі, та третиною населення Бельгії (34%) та Швейцарії (33%).

«Багато людей просто сліпо наражаються на бідну старість, якщо вони не будуть більш активно цікавитись пенсіями», - сказав Олівер Роландс, керівник пенсійного напрямку у країнах Європи, Близького Сходу та Африки компанії Aon Consulting в інформаційному повідомленні. Пан Роландс наголосив, що урядові установи та роботодавці повинні краще інформувати людей «про необхідність брати на себе більше відповідальності за власну пенсію».

Інвестиційні аналітики компанії Mercer порівняли одинадцять провідних пенсійних систем з точки зору достатності пенсійних виплат, довгострокової стабільності, а також професійної добропорядності компонента приватного сектора. Це було розраховано на основі 40 показників, причому жодна система не отримала «оцінку А» (або величину індексу більше 80%).

Пенсійним системам Нідерландів, Австралії, Швеції та Канади було поставлено «оцінку В», зважаючи на те, що їх системи мають «ефективну структуру, але мають й елементи, які потребують удосконалення». Велика Британія, США та Сінгапур отримали в середньому «оцінку С».

Згідно зі звітом Mercer це означає, що згадані системи мають певні хороші властивості, але водночас вони мають і недоліки, які необхідно усунути для забезпечення довгострокової стабільності. Німеччина, Китай та Чилі зайняли найнижчі місця, продемонструвавши «серйозні слабкості», які можуть наразити на небезпеку стабільність, якщо не приділити увагу вирішенню цих проблем. Жодна система не отримала «оцінки F».

Це оцінювання було поділено на три підкатегорії: визначення достатності, стабільності та професійної добропорядності. У найбільшій мірі результати коливалися з точки зору професійної добропорядності. Австралія, Велика Британія, Нідерланди та Чилі отримали більш ніж 80 балів за добропорядність, продемонструвавши ефективні стандарти розкриття та передачі інформації. З іншого боку, Китай та Німеччина отримали з точки зору добропорядності оцінку F (менше 35 балів).

Чинники, включені в дослідження, коливалися від тих, що відносилися безпосередньо до пенсійної системи (такі як рівень обов’язкових внесків до пенсійної схеми), до тих, що відображали загальну культуру заощаджень (ставка чистих заощаджень домашніх господарств).

Політика, направлена на зміцнення пенсійної системи — зосередження уваги на стабілізації 1-го рівня — поділяється на три категорії.

Перша, підвищення пенсійного віку, те що здійснюється в багатьох країнах.

Друга, в багатьох країнах реформи солідарної системи спрямовані на те, щоб більш тісно пов’язати пенсійні виплати з внесками, зробленими протягом трудової діяльності, які сплачує працівник, замість того, щоб рахувати роки в кінці трудової діяльності.

Швеція, Італія, Польща, Латвія, Росія та Киргизстан намагаються запровадити системи з умовними визначеними внесками, які базуються на внесках, зроблених протягом трудової діяльності. Інші країни такі, як Болгарія, Хорватія, Румунія та Словаччина, приймають німецьку модель взаємозв’язку пенсійних виплат та внесків.

Мінімізація ризиків, пов’язаних з приватними пенсіями, є другою проблемою. Більшість регіональних пенсійних фондів зазнали великих втрат під час світової фінансової кризи і компенсували їх поки що частково.

У той час як схеми з визначеними внесками втрачають пенсійні заощадження, схеми з визначеними виплатами наражаються на ризик невиконання своїх наступних зобов’язань. У деяких країнах уряди заморожують або зменшують частину внесків, яка спрямовується до 2-го рівня, спрямовуючи їх назад до 1-го рівня. Такі заходи ефективно знімають фінансовий тиск на 1-й рівень фінансування, але в той же час створюють нові фінансові проблеми для схем з визначеними внесками та їх учасникам. Заходи для мінімізації ризиків також заохочуються населенням .

Серйозним стратегічним кроком було вдосконалення інформації про ризики та оповіщення про потенційну небезпеку певних дій для оточуючого середовища та більше розкриття інформації. Наразі в Угорщині приватні фонди повинні розкривати причину отримання низьких доходів, а Австрія запровадила нове законодавство з розкриття інформації про винагороди керівництва фондів.

Підвищення вимог до пенсійних фондів також включає такі заходи, як підвищення рівня професійної підготовки членів правління (Німеччина), нові методи оцінки платоспроможності фондів (Норвегія), а також спробу вирішення такого давнього питання, як висока вартість адміністрування пенсійних фондів. Запроваджено (або пов’язано з результатами діяльності керівника фонду) максимальний розмір його винагороди в Бельгії, Польщі, Латвії, Литві, Іспанії та Словаччині.

Підвищення мінімальних пенсій в країнах, де бідність залишається соціальною проблемою серед пенсіонерів, є також політичним питанням, особливо, серед працівників та жінок з низькими доходами, оскільки вони можуть мати менший стаж роботи для кумуляції прав на отримання пенсії. Казахстан повторно запровадив мінімальну державну пенсію, Росія збільшила фіксовану частину пенсій, а кілька інших країн підвищили мінімальні пенсії.

Однак, ці рішення підкреслюють «характерний конфлікт між забезпеченням достойних мінімальних пенсійних виплат та уникненням такої ситуації, коли відсутні стимули до праці». Одним із способів протидії втраті стимула до продовження трудової діяльності може бути впровадження мінімальних пенсій, розмір яких зростає в результаті подовження трудового стажу (Франція, Греція, Латвія, Литва, Нідерланди).

Відповідно до Програми економічних реформ України на 2010-2014 роки визначають такі завдання:

• стабілізувати солідарну пенсійну систему;

• запровадити загальнообов'язкове накопичувальне й розвивати добровільне накопичувальне пенсійне страхування;

• поліпшити адміністрування пенсійної системи.

Для стабілізації солідарної пенсійної системи необхідно:

• підвищити мінімальну тривалість страхового стажу для одержання пенсії за віком з поточних 5 до 15 років;

• вирівняти пенсійний вік для жінок і чоловіків (поступово з кроком 0,5 року протягом 10 років);

• наблизити пенсійний вік до європейських стандартів (65 років) для учасників II рівня пенсійної системи (Додаток Д);

• стимулювати більш пізній вихід на пенсію шляхом підвищення нормативної тривалості стажу з 20/25 років до 30/35 років з одночасним збільшенням коефіцієнта обліку кожного року наднормативного стажу або кожного року відтермінування виходу на пенсію;

• звільнити солідарну систему від невластивих для неї виплат (дострокові й пільгові пенсії);

• обмежити максимальний розмір пенсій, що виплачуються з солідарної системи й/або за рахунок коштів державного бюджету;

• здійснювати виплату пенсій за віком для всіх пенсіонерів, які працюють, у розмі­рах, визначених Законом про обов'язкове пенсійне страхування;

• поступово перерозподіляти частку внеску на пенсійне страхування від роботодавця до працівника;

• визначення умов участі самозайнятих осіб у соціальному страхуванні, відокремлення внеску на соціальне страхування від єдиного податку;

• створення рівних умов індексації пенсій незалежно від закону, за яким призначена пенсія;

• скорочення пільг щодо дострокового виходу на пенсію й зі сплати внесків.

Для введення й розвитку накопичувальних складових пенсійної системи необхідно:

• уточнення умов запровадження II рівня (у т.ч. розмір внеску, оцінювання величи­ни одного року стажу в солідарній системі для учасників дворівневої системи то­що);

• передання Пенсійному фонду України функцій збирання й адміністрування коштів