2.2 Методи інформаційного контрнаступу в умовах військового конфлікту з рф

В Україні за майже всі роки незалежності належно не велася державна політика в сфері забезпечення інформаційної безпеки. Безпорадність нашого інформаційного поля призвела до катастрофічних наслідків, зокрема – війни на Сході.

Хоча інформаційно-пропагандистський чинник у демократичних країнах часто використовується задля підняття патріотичних настроїв у населення та згуртування суспільства довкола офіційного курсу. Інформація йде не у формі нав'язування, а у формі роз'яснення. Наголос робиться на професійному аргументованому зіставленні фактів.

Методи такої інформаційної роботи:

1. Ненав'язливе подання інформації від офіційної влади, наголос на підтримці патріотичних почуттів.

2. Звертання уваги на предмети гордості держави.

3. Уміння влади домовлятися з альтернативними джерелами інформації.

4. Помірний контроль за альтернативними джерелами інформації: їх якщо й забороняють, то лише у випадку, якщо джерело веде відверто антидержавну діяльність, загрожуючи безпеці інформаційного поля країни.

5. Залучення фахівців з інформаційної та кібербезпеки, які вміють фахово упереджувати загрози інформаційному полю країни¹.

Одним із недоліків протистояння України в інформаційній війні з РФ можна вважати відсутність медіа-центрів закордоном та недостатнє поширення іномовлення – особливого виду теле- та радіомовлення, яке ведеться іноземними мовами на території інших держав. Наразі спотворена інформація про Україну за кордоном отримується здебільшого шляхом переосмислення українських проблем власними ЗМІ цих держав (які досить часто посилаються якраз на російські інформагентства). Більшість українських веб-сайтів не мають англомовної версії, а Росія, завдяки своєму телеканалу іномовлення “Russia Today”, захоплює все більші верстви іноземного глядача.

Подання інформації у вітчизняних ЗМІ значно програє російській стороні. Так, при висвітленні подій, пов’язаних з АТО на сході країни, цілком не варто було на початках операції повідомляти дані про кількість та дислокацію українських військових підрозділів, перелік та якість озброєння, номерні знаки, що нанесені на військову техніку, кількість убитих і поранених, виведення з ладу озброєння (наявність такої інформації дає змогу аналітикам терористів зіставити та обґрунтувати наведені цифри).

Випуски новин не мають виглядали ніби повідомлення з фронту, в них більше присутньою повинна бути влада, яка може не лише щось коментувати, але й вдаватися до конкретних дій. Суспільству важливо почути не лише про наші поточні негаразди, але й довідатися про шляхи і напрями реформування державного будівництва, формування України як нової політичної нації, прояви солідарності на сході та заході держави. Тобто достатніх меседжів від влади про те, що робиться або що планується робити.

Інформаційне поле України було й досі залишається вразливим. Наша країна постійно програвала інформаційні війни, адже державний інформаційний простір був спрямований лише на обслуговування потреб української влади і власників медіа-ресурсів.

Революції 2004-го й 2014-го років – приклад того, як інформаційні засоби, у нашому випадку ТБ, допомагають здобути перемогу. В 2004-у році інформаційний контрнаступ здійснювався завдяки "5 каналу", сайтам "Українська правда", "Майдан" тощо. Також ефективність свою продемонструвала візуальна інформація – листівки, наліпки, інформаційні бюлетені, які друкували такі громадянські кампанії, як "Пора" і "Чиста Україна".

В 2013-2014 роках на перший план вийшли соціальні мережі. Сам Євромайдан почався завдяки постам у Фейсбуці. Щодо візуальної інформації, то тепер важливу роль відігравав плакат – менше тексту, а більше зображення, яке, власне, говорить більше ніж слова. Найбільш активно працювали в напрямку поширення інформаційно-пропагандистської продукції громадські об'єднання, наприклад – "Інформаційний спротив", громадський сектор "Майдану", "ДемАльянс", "Спільна справа" тощо.

На жаль, багато часу згаяно. Тому тепер буде важко виправити помилки, які призвели до нинішнього стану в країні. Заборона трансляції ряду російських каналів стала хоч і правильною, але дуже запізнілою реакцію влади на поточні події. Варто ще брати до уваги значну долю населення які досі мають доступ до російських телеканалів завдяки спутниковому телебаченню.

Втім, якщо вдатися до ряду кроків, можна добитися перелому як в інформаційно-психологічній війні, так і власне у військовому протистоянні.

Автор виділив деякі кроки української пропаганди спрямованих піднести почуття єдності і патріотизму.

Помірне зменшення на українських телеканалах російських фільмів про війну й серіалів про історичних особистостей. Таких як, «Охота на Берию», «Жена Сталина», «Фурцева. Легенда о Екатерине», «Людмила Зікина», «Королев» і т.д. аби не пропагувати серед українського населення чужі йому цінності й перемоги країни-ворога, аби не вирощувати в наших людях сумніви. На перший погляд, це і не кидається в очі, так як продовжуються трансляції російських серіалів і повнометражних фільмів, але помітно відстеження ідей що несуть у собі ці картини.

Поява документальних стрічок про Революцію Гідності . Зокрема, «Зима, що нас змінила» (автор: «1+1» і «Вавилон’13»). Це цикл з сімох документальних фільмів, прем’єра якого відбулася в квітні 2014 на «1+1». Перша серія під назвою «Небесна сотня» розповідає про загиблих у дні Майдану. В інших серіях мовиться про бої на вул. Грушевського, «Автомайдан», резиденцію Віктора Януковича в «Межигір’ї», «Самооборону» і пожежу в будинку Профспілок в Одесі¹.

За допомогою використання унікальних кадрів, свідчень очевидців й художній обробці матеріалів, відеоматеріал викликає почуття ще більшої впевненості в ідеях Революції, підйом патріотичних почуттів й сприяє утвердженню громадської позиції. Також, можна відмітити ще дуже «сильні» стрічки, в плані впливу на емоційне сприйняття подій - «Молитва за Україну», «Усе палає», «Майдан. Мистецтво спротиву», «Майдан», «Жіночі обличчя революції», «Євромайдан. Чорновий монтаж», «Якось в Україні», «Народженні революцією»й інші².

Українські співаки також не залишили поза увагою тему данного конфлікту, прямою пропагандою це назвати не можна, але здавна всім відомий вплив пісень на ємоційний стан людини. А в Україні за часів козацтва це взагалі був основний прийом пропаганди нац.ідей. Автор вважає, що незважаючи на відсутність політичного окрасу, пісні про війну викликають більше співчуття стосовно українських солдат, їх матерів, а звідси й більше непрязні до сторони агресора. Відеокліпи й виконання чуттевих пісень на воєнну тематику час від часу транслюють майже всі телеканали.

Соціальна реклама, на підтримку української армії виховує вже почуття вдячності українським героям, а тема війни й військавих-захисників, на відміну від теми революцій і активістів масових акцій, в більшості населення викликає більш лояльне відношення.

Вагомий внесок на загальному полі пропаганди вкладає організація патріотичного виховання дітей та молоді. Зрозуміло, що і роботу в цьму напрямку проводять здебільшого вчителі, тому й давати гарні результати даний вид діяльності може лише в випадку щирої зацікавленості педагогів. В методичних рекомендаціях Міністерства освіти і науки України зазначається: «одним із найважливіших завдань педагогів є продовження роботи з формування у дітей та молоді громадянських якостей, розуміння приналежності до Українського народу. Особливу увагу слід приділити дітям та сім’ям, які переїхали із території військових дій, сприяти їх адаптації у нових умовах та нових колективах, залучати їх до активної діяльності та участі у позаурочних заходах, надавати можливість реалізовувати свій інтелектуальний, творчий, фізичний потенціал на благо України.

Патріотичне виховання має наскрізно пронизувати весь навчально-виховний процес, органічно поєднувати національне, громадянське, моральне, родинно-сімейне, естетичне, правове, екологічне, фізичне, трудове виховання, базуватися на національній історії, знанні та відстоюванні своїх прав, виконанні конституційних і громадянських обов’язків, відповідальності за власне майбутнє, добробут та долю країни.

Військово-патріотичне виховання дітей та молоді – це процес цілеспрямованого систематичного формування почуття патріотизму, духовної та психологічної готовності до виконання громадянського і конституційного обов’язку щодо захисту суверенітету, територіальної цілісності держави.

Реалії сьогодення визначили пріоритетні напрями роботи з військово-патріотичного виховання дітей і молоді. Актуальними є Уроки мужності (лист МОН від 13.08.2014 № 1/9-412), зустрічі з учасниками бойових дій на Сході України та волонтерами, відвідання військовослужбовців, які отримали поранення та проходять реабілітацію у медичних закладах, написання листів у рамках Всеукраїнської акції "Лист пораненому", встановлення у навчальних закладах меморіальних дощок (знаків) на вшанування пам’яті загиблих воїнів-героїв»¹.

Як справедливо зазначив професор-політолог Сергій Телешун, ця війна інформаційно-психологічна, а в нас же поки навіть не прописана концепція внутрішньої політики, яка би могла давати відповіді, яку державу ми хочемо бачити, що в ній будуємо, до чого йдемо. З цими відповідями ставити чоло інформаційним викликам було би легше. В тому числі у напрямку населення окупованих територій. Із ним, як і з людністю прифронтової зони, треба працювати в рази інтенсивніше, оскільки там набагато менший доступ до українських ЗМІ, а відповідно сильніший вплив російських і т. зв. сепаратистських на кшталт «Патриотического радио Армии Новороссии»².

Для того, щоб інформація таки потрапляла на окуповані терени, варто використовувати як стандартні (закупка пересувних передатчиків, використання наявних у ЗСУ глушителів для блокування ворожих хвиль, цілеспрямоване поширення мережі пунктів продажу української преси), так і нестандартні методи. До останніх відносять активніше залучення переселенців, які курсують поміж новим і старим поселенням, зняття бар’єрів при поїздці до Криму тощо.

Отже, можна зробити висновок, що в цій інформаційній війні Україна використовує лише пропаганду підтримки АТО, національної ідеї, патріотичного виховання будь-якими доступними способами. Більший вплив має телебачння, зокрема, щоденні випуски новин, так як більшість населення саме звідти пізнають інформацію.А в світовій мережі особливо дієвими стають тепер не сайти з новинами, а пабліки в соціальних мережах, де активно розповсюджується й обговорюється свіжа інформація. Плюсом таких засобів стає значна аудиторія, вартість утримання, змога якнайшвидше реагувати й висвітлювати найсвіжіші новини, а також обмінюватися інформацією.

Держава повинна будувати інформаційну політику, зважаючи на цільову аудиторію та її потреби. Без розуміння аудиторії є ризик припуститися страшної помилки. Тож Україні потрібно думати, які меседжі їй потрібно адресувати цільовій аудиторії, а не загалом. Чи справді ідеї патріотизму, єдності країни, ті ідеї які потрібно поширювати в суспільстві під час невизначенності і падінні реальних доходах пересічних громадян? Автор вважає, що якщо не вести більш гнучку й різнонаправленну інформаційну політику в даний період, то можна вийти з гри, так і не почавши наступ на інформаційне поле противника. Поки є велика кількість прибічників державного курсу важливо не розсіяти їх, бо якщо зовсім не звертати уваги на зміни в настроях українського суспільства, пропаганда патріотизму може дати зворотний ефект.

РОЗДІЛ 3. ІНФОРМАЦІЙНА КАМПАНІЯ НА ТЕЛЕКАНАЛАХ РФ