Розділ 2. Аналіз використаних діалектизмів у повісті марії матіос «черевички божої матері»

2.1. Функціональна роль діалектизмів у творі «Черевички Божої Матері»

Діалектизми – слова, які вживається на певній території поширення національної мови і має певні відмінності супроти літературної мови [15, с. 112]. Проте поняття діалектизму тлумачать іноді й досить широко, розуміючи під ним не тільки слово, а й будь-який інший елемент у літературній мові, взятий з діалекту.

Так, наприклад, діалектизми [ грец. dialektos – мова; розмова; наріччя] – 1. Фонетичні, граматичні й лексичні особливості, притаманні певним діалектам, уживані в мові художньої літератури як засіб стилізації.  2. Специфічні риси певних діалектів (фонетичні, граматичні, лексичні, акцентуаційні), які вкраплюються в мовлення, що загалом відповідає нормам літературної мови. Отож, виходячи з того, що діалектизми виконують три основні функції – комунікативну, етнографічну та експресивно-виражальну слід зазначити, що кожна з цих функцій використана в аналізованому творі. Наприклад, комунікативна – автор вживає слова, які притаманні саме тому говору, в якому творить письменник, ці елементи спостерігаються в мові персонажів, тобто використовуються замість слів літературної мови. Наприклад:

• «…коли над головою повними жменями висипалися дрібні зірниці…» (зорі);

• «… а Іванка до цоту запам’ятала лякливу історію братовбивства…» (дуже точно);

• «…у кориті мама розчиняла тісто на хліб, у кориті байцували свіжину, тримали сушені сливи…» (маринувати);

• «… а ще би насварити братів, які зривають яблучка – зелепуги ще до Спаса» (зелені);

• «Смійся, Якове, смійся: горі дараба йде» (уверх, річковий пліт);

• «Зісьо витягує з-поза пояса штанів телинку» (різновид сопілки);

• «Затримавши дихання так, що аж починає млоїти..» (нудити);

• «…мама тримає у верхній шухляді дерев’яного креденсу у великій – про гостя – кімнаті…» (буфет для посуду);

• «Тоді тато махнув на жінок рукою і пішов до іншого примітивника – Івана Притуляка» (чарівник);

• «Казали, що Дорині легені, ослаблі, чи то від застуди, чи від якоїсь іншої боли…» (хвороба);

• «перед незмінним докторовим куферком, з яким Маєр не розлучався ніколи» (ручна дерев’яна валіза);

• «…а наостанок – поливаний глечик свіжої гуслянки» (кисле молоко);

• «Ні цеї нехарі, що живе з нею в хаті…» (гадюка);

• «Якби була вас не змудрувала, а таки вмерла?» (обдурити);

• «Він ось-ось вискочить з-під свербивусу…» (шипшина);

• «… трималася своєї хати, щоб горихмарник не забрав її з собою» (чорт);

• «Вона згадувала недавно батькову з мамою розмову про шварцівників…» (торговець-контрабандист);

• «Іди, дончику, я тобі покажу, хто тебе так спудив» (назва дитини, незалежно від статі, перелякати);

• «… напомацки бере зелене горнятко з поташем…» (сода);

• «Недурно зайшов до нас москалик у переступний рік!» (високосний);

• «Ото може, хто і позарився» (позаздрити);

• «А у вас самих грунта, товар, вам хата у Дідьковій Ямі…» (худоба);

• «Чудо – та й фертик» (кінець);

• «Ви так дві скалилися, ніби в чотири руці гаратати мене маєте» (бити);

• «…поки баби перемиють ябка від грузий» (болото);

• «Зсипай ці йони…» (сорт яблук);

• « Аби гезунт, а решта – байка» (байдуже);

• «Стріляє канона – і випроваджує чоловіка на небо» (гармата);

• «… і та калюхата Хая стоїть перед царськими вратами…» (черевата, з животом);

• «А тепер з тої бесіди потекло саме трійко…» (отрута) (1, с. 5-150).

Мова твору сучасної письменниці Марії Матіос «Черевички Божої Матері» належить до південно-західного наріччя, або діалектної групи, а саме до галицько-буковинської групи говорів. Покутсько-буковинські, або надпрутські говірки, поширені на Покутті і північній Буковині, стали основою для лексичної тканини твору. Етнографічна функція – це, коли діалектизми передають певні відомості про культуру жителів території (в нашому прикладі Буковина). Тому в повісті Марії Матіос діалектизми виконують етнографічну функцію, адже одні слова можуть позначати зовсім інше значення, ніж в нашому середовищі. Наприклад:

• «…смутно дивиться на Іванку леда примруженими очима…» (ледве);

• «…щоби міль не їла вовняні підстилки і футро…» (хутро);

• «…а пес гавкав денно і нощно…» (вночі);

• «Мой брє!, аби гезунт!» (вигук – отаке!);

• «Що мали робити твої тато!» (твій);

• «Мусіли би трембітарів наймати…» (мусили);

• «…щоб напасти на неї, пограбувати і втекти назад у свою ґаліцію.» (Галичина);

• «Вас учора тут, здаєми’ся, не було?» (здається);

• «Ото, може, хто і позарився» (позаздрити);

• «Тоді, в городі, Параска такого наторкотіла мамі…» (швидко говорити);

• «А май далі, Іванко!» (ще);

• «І сцо я такого смішного сказав?» (що);

• «Зісьо, ти це такоз знаєш!» (також);

• «Та просіть, діти, Бога, абисьте були щасливі…» (аби, щоб);

• «…і дуже того пройду Левка любила, що ніц була би не робила…» (нічого);

• «…хто тепер на войну буде брати…» (війна);

• «Ну, гай, най буде по-твоєму» (хай);

• «А що ще зачнеться, як уже война зачалася?» (почалася);

• «А генде межи жидами…» (онде, між) (1,с. 24-190).

На нашу думку, комунікативна та етнографічна функції схожі, адже вони виражають саме особливості буковинського говору, показують діалектизми, які характеризують південно-західне наріччя.

Експресивно-виражальна функція діалектизмів використовується переважно з метою того, щоб надати індивідуальності мови персонажів, що охарактеризувати дійсність, передати колорит мовлення:

• «Бо решта – нечуйні;

• «У неї вуха чуйні і серце відкрите»;

• «…у Борсукових корівок молока не забрала?» (, с. 40-49).

Серед територіальних діалектизмів є слова стилістично нейтральні й слова яскраво експресивні, образні. У розмовній мові вони є засобом вільного, невимушеного, повсякденного спілкування людей, які ще не оволоділи нормами літературної мови або звикли у побуті користуватися діалектною лексикою. У художньому мовленні діалектизми використовуються як важливий засіб зображення місцевого колориту, специфіки побуту і як засіб передачі індивідуального мовлення героїв твору. Зовсім не вживаються діалектизми у діловому і науковому стилях.

Отже, Марія Матіос у повісті «Черевички Божої Матері» з метою відтворення регіонального колориту та для мовної характеристики персонажів органічно і вдало використала чимало південно-західних лексем, причому не тільки в діалогах героїв «– Гездечки (тут) ця дитина, Петре, – моя онука, Іванка» (1, с. 56), але й в авторському мовленні «Як спокійнилася небіжка Австрія і поділилися народи, то галіціяни (галичани) хоч і відійшли до Польщі, а все ж вам було позволено (дозволено) тримати городи» (1, с.57). Це, без сумніву, вдалий художній прийом, що створює ефект суб’єктивної оповіді й дозволяє сприймати роман, як індивідуалізовану версію історії України. У нашій роботі, ми спираємося на вузький підхід і під терміном діалектизми розуміємо відображені в художньому творі фонетичні, словотвірні, морфологічні, синтаксичні, семантичні та інші особливості мови, властиві південно-західному наріччю в зіставленні з літературною мовою.