48) Валютні курси. Плаваючі і фіксовані валютні курси.

Економісти розрізняють номінальний і реальний валютний курси. Номінальний валютний курс – це відносна ціна валют двох країн. Існує два способи визначення валютного курсу : європейське числення, або пряме котирування, та британське числення, або обернене котирування. Європейське числення валютного курсу передбачає визначення кількості національної валюти, яка потрібна для купівлі одиниці іноземної валюти. Британське числення оцінює одиницю національної валюти певною кількістю іноземної. Реальний валютний курс – це відносна ціна товарів, що вироблені у двох країнах. Він показує, в якому співвідношенні товари однієї країни можна обміняти на товари іншої. Реальний обмінний курс нерідко називають умовами торгівлі.

Реальний номінальний ціна вітчизняного товару в нац валюті

обмінний = обмінний * ---------------------------------------------------

курс курс ціна іноземного товару в ін. валюті

Якщо реальний обмінний курс менший від одиниці, то купівля вітчизняних товарів на національному ринку вигідніша за імпорт аналогічного товару. Якщо реальний обмінний курс більший від одиниці, то імпорт є вигіднішим за купівлю товарів вітчизняного виробництва. Водночас продаж вітчизняного товару на національному ринку є вигіднішим за його експорт. Реальний обмінний курс національної валюти вимірює ефективність імпорту і, отже визначає умови торгівлі на національному ринку. Існують два основні види валютних курсів – плаваючі та фіксовані. Плаваючі курси визначаються на валютних ринках під впливом взаємодії попиту і пропозиції, а фіксовані – незмінні впродовж тривалих проміжків часу. Виділяють основні чинники, що впливають на динаміку плаваючого курсу валюти: 1) рівень інфляції у країні і за кордоном. Вищий рівень інфляції в країні порівняно з рівнем інфляції в іншій країни призводить до знецінення валюти країни з вищим рівнем інфляції. 2) номінальний валютний курс залежить від зміни рівня реальних процентних ставок у країні та за кордоном. Підвищення процентних ставок у країні порівняно із іншими країнами веде до зростання курсу її валюти.3) динаміка номінального валютного курсу країни залежить від темпів зростання продуктивності праці в даній країні й за кордоном. Вищі темпи зростання продуктивності праці в даній країні ведуть до підвищення курсу її валюти. 4) на номінальний курс валюти впливає стан платіжного балансу країни. Активний платіжний баланс створює імпульси до поцінування валюти, а пасивний – до знецінення. 5) номінальний валютний курс залежить від валютно-курсових сподівань та спекуляцій. 6) номінальний валютний курс країни залежить від банківських інтервенцій – втручання її центрального банку в процес формування валютного курсу. Вільне плавання валютних курсів у відповідь на пропозиції іноземної валюти чи попиту на неї автоматично коригує дефіцити і надлишки платіжних балансів. Однак плаваючі валютні курси мають певні вади. Передовсім коливання валютних курсів породжують невизначеність і ризики у міжнародній торгівлі та міжнародному інвестуванні. Для уникнення недоліків плаваючих валютних курсів, країни за взаємною домовленістю можуть підтримувати фіксовані валютні курси в сучасній міжнародній валютній системі.

Міжнародна валютна система — це комплекс правил і законів, які регулюють діяльність центральних емісійних банків на зовнішніх валютних ринках, інакше кажучи — це форма організації міжнародних валютних відносин, яка закріплена в міжнародних угодах. Міжнародна валютна система охоплює усю світову економіку. Її розвиток пов’язаний з формуванням світового ринку, єдиної системи світового господарства внаслідок поглиблення і диверсифікації міжнародного поділу праці, інтернаціоналізацією економічного життя та глобалізацією усіх аспектів господарської діяльності.

Головними елементами сучасної міжнародної валютної системи є:

• національні резерви та колективні (наднаціональні) валютні одиниці;

• склад і структура інших міжнародних платіжних активів (засобів);

• механізм валютних паритетів та обмінних (валютних) курсів;

• умови взаємної конвертованості валют;

• форми міжнародних розрахунків;

• умови функціонування міжнародних валютних ринків та ринків золота;

• статус міждержавних валютно-кредитних організацій.

Головна функція міжнародної валютної системи — ефективне опосередкування платежів за експорт та імпорт між окремими країнами і створення сприятливих умов для розвитку міжнародної системи виробництва та поділу праці, поглиблення міжнародної торгівлі та міжнародної інвестиційної діяльності.

Міжнародна валютно-кредитна система повинна відповідати таким головним вимогам:

• забезпечувати міжнародний обмін, усю систему світогосподарських зв’язків достатнім обсягом платіжно-розрахункових та кредитних засобів, що користуються довірою учасників валютно-кредитних відносин;

• мати певний запас міцності для стійкого функціонування;

• бути достатньо еластичною для того, щоб гнучко пристосуватися до динамічних змін у співвідношенні внутрішніх та зовнішніх факторів функціонування міжнародних економічних відносин;

• забезпечувати, по можливості, збалансованість, гармонізацію економічних інтересів суб’єктів міжнародних економічних відносин усіх структурних рівнів.

Міжнародна валютна система складається з двох головних грошових блоків — резервних національних валют та наднаціональних валют.

Прийнято розрізняти міжнародну торгову та міжнародну резервну валюту. Мова йде при цьому про однакові за якістю гроші, але про різні рівні суб’єктів їх використання та застосування.