29. Сукупна пропозиція. Цінові та нецінові фактори сукупної пропозиції.

Сукупна пропозиція - це обсяг кінцевих товарів і послуг, який може бути запропонований, тобто вироблений, в економіці за різних рівнів цін.

Залежність обсягу пропозиції від середнього рівня цін у країні по­значається кривою AS (рис. 3.1).

Величина сукупної пропозиції визначається наявними в економіці капіталом, працею і технологією і може бути записана на основі виробничої функції. Класична виробнича функція відображає зв’язок

Рис. 3.1. Короткострокова крива сукупної пропозиції

між чинниками виробництва та реальним ВВП, або сукупною пропо­зицією:

Y =F(L, K, T),

де Y— реальний ВВП, L - праця, K-капітал, T— технологічний процес, F(L, K, T) — виробнича функція.

Причинами додатної залежності можуть бути: 1) неправильні уяв­лення економічних суб’єктів про рівень цін; 2) жорстка фіксованість заробітної плати. Заробітна плата змінюється дуже повільно. А це означає, що за низького рівня цін на товари виробництво стає невигідним і сприяє зменшенню обсягу пропонованих товарів і послуг; 3) негнучкість цін. Ціни змінюються повільно, тому вони є жорсткими в короткостроковому періоді.

Ціновими чинниками сукупної пропозиції є зміни (рис. 3.2):

• відсоткової ставки;

• рівня цін.

Рис. 3.2. Цінові чинники сукупної пропозиції

До нецінових чинників сукупної пропозиції належать зміни (рис. 3.3):

• цін на ресурси;

• у продуктивності праці;

• податків з підприємств та субсидій.

Якщо змінюються нецінові чинники, змінюються й середні витра-ти. Залежність між ними є оберненою.

Кейнсіанську модель сукупного попиту та сукупної пропозиції ви-користовують для аналізу короткострокових коливань в економіці (рис. 4.7). Вона грунтується на таких припущеннях: а) неповна зай-нятість в економіці; б) жорсткість номінальної заробітної плати та цін на товари.

При збільшенні сукупного попиту обсяг сукупної пропозиції в ко­роткостроковому періоді може перевищувати потенційний випуск, при зменшенні - бути меншим за потенційний. Рівень цін впливає на обсяг виробництва, а обсяг виробництва, у свою чергу, - на рівень цін.

Класична модель розглядає економіку в довгостроковому періоді (рис. 4.8).

Обсяг продукції в довгостроковому періоді залежить від наявних в економіці величин праці, капіталу та технології. Обсяг пропозиції (реальна змінна) не залежить від загального рівня цін (номінальна змінна), і тому довгострокова крива сукупної пропозиції є верти­кальною в точці потенційного ВВП.

Рис. 3.3. Нецінові чинники сукупної пропозиції

30. Макроекономічна модель ринку товарів: особливості класичних та кейнсіанських підходів. Мультиплікатори інвестицій, податків, державних витрат

31. Прояви державної активності в макроекономічних моделях (державні доходи і витрати, крива Лафера, крива Лоренца). Суспільні блага та зовнішні ефекти.

Державний бюджет — це баланс доходів і видатків держави, який ухвалюється на фінансовий рік. Уряд мобілізує грошові кошти насам­перед через податки для фінансування загальнодержавних видатків. Податки забезпечують близько 90% доходів будь-якої держави.

До податкової с-ми кожної країни належать суб'єкти оподат­кування (ті, хто сплачує податки, — фізичні особи та юридичні особи), та об'єкти оподаткування (прибуток під­приємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо). Одиниця оподаткування — це одиниця виміру об'єкта оподаткування (наприклад, для земельного податку — гектар). По­даткова ставка — це величина податку на одиницю оподаткування.

Податкові ставки, що визначаються як відсоток, поділяються на такі види: 1)пропорційні, коли ставка оподаткування є однаковою і не зале­жить від розмірів доходу; 2) прогресивні, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають; 3) регресивні, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижу­ється.

Податки поділяють на 1) Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм. В Україні такими є прибутковий податок з громадян, податок з прибутку підприємств та ін. 2) Непрямі — це податки, що встановлюються на товари та послуги і входять в їхню ціну. До таких податків в Україні належать акцизи, податок на додану вартість, мито. Непрямі податки сплачують ті громадяни і фірми, що купують оподатковувані товари й послуги.

Акцизи — це непрямі податки, що входять у ціни певних товарів і стягуються в момент їх придбання. Акцизи поділяються на індивідуаль­ні, коли оподатковується кожна одиниця товару, і на універсальні, коли об'єктом оподаткування є обсяг продажу. Згідно із законодавством України, індивідуальні акцизи встанов­люються на високоприбуткові товари. Ставки індивідуального акцизу коливаються в межах від 20 до 300%.

До­дана вартість — це різниця між виторгом підприємства і вартістю ма­теріалів і сировини, що куплені у постачальників. Ставка цього податку в Україні становить 20%.

Мито — це податок на товари, які імпортуються. Мито є одним із важелів захисту нац. ринку і поповнення бюджетних коштів.

Податкова с-ма в Україні грунтується на двох основних пода­тках — на додану вартість і на прибуток підприємств. Частка податків, зборів і платежів на соціальне страхування у ВВП України становить майже 50%. Це один із найвищих показників у світі.

Уряд мобілізує кошти до державного бюджету через податки, а відтак здійснює видатки. Державний бюджет України містить чимало статей видатків, які можна згрупувати у шість основних напрямів: 1) національна оборона; 2) утримання державного апарату; 3) фінансу­вання бюджетного сектора економіки; 4) соціальні видатки; 5) фінан­сування розвитку економіки; 6) проценти за державний борг.

Державний бюджет має бути збалансованим. Це означає, що видат­ки мають дорівнювати доходам. Якщо доходи перевищують видатки, то має місце надлишок, або профіцит, бюджету; якщо, навпаки, видат­ки більші за доходи, то виникає дефіцит бюджету. Майже всі країни, за небагатьма винятками, мають нині дефіцит бюджету.

Відношення суми дефіциту до ВВП, виражене у відсотках, нази­вають рівнем дефіцитності бюджету. Якщо такий рівень становить 1-2%, ситуація є терпимою, якщо більший, то підриваються підва­лини стабільності економіки.

Є три основні способи збалансування дефіцитного державного бюджету: 1) підвищення податків; 2) додаткова емісія грошей, або сеньйораж; 3) державні позики — випуск державних цінних паперів.

П ідвищення податків має свої межі. У довгостроковому періоді залежність доходів держави від податків описує так звана крива Лафера (рис. 1). За нульових податкових ставок жодних податкових надходжень не буде. Якщо ж податки сягнуть 100%, тобто держава привласнюватиме всі результати праці грома­дян, ніхто не матиме бажання працювати в офіційній економіці і вся національна економіка стане тіньо­вою. Тому знову ж не буде податко­вих надходжень. Якщо податкові ставки зростають від нуля, то податкові надходження збільшуються. Тоді за певного рів­ня ставок податків (чимало еконо­містів вважають, що він становить 40%) люди починають менше пра­цювати в офіційній економіці та спрямовують свою активність у ті­ньову економіку.

Крива Лоренца - це графічне зображення нерівності розподілу доходів серед населення. Запропонована в 1905 р. американським економістом і статистиком Максом Отто Лоренцом (1876-1959). Крива описує, яку частину сукупного доходу суспільства отримує кожна частка низькодохідних і високоприбуткових домогосподарств.