2. Основні етапи розвитку систематичних класифікацій

Сучасна наука має відомості про те, що документні систе­матичні класифікації виникли в глибоку давнину. Як тільки появилися досить великі за обсягом зібрання творів, виникла потреба їх систематизувати. Оскільки протягом багатьох століть документи зберігалися в бібліотеках, саме бібліотеч- но-бібліографічні класифікації пройшли найдовший шлях розвитку. їхні здобутки широко використовуються в наш час різними галузями документних комунікацій.

Відомо, що ще 3000—2500 років до н. е. в Африці, а пізніше і в Азії існували бібліотеки з великими фондами, які групува­лися за змістом. Про це свідчить перелік книг, вигравіруваний на стіні бібліотеки храму в Едфі (Стародавній Єгипет), де книги згруповано за темами. Вважають, що і в бібліотеці асси­рійського царя Ашшурбаніпала (VII ст. до н. е.) книги система­тизували за змістом. У III ст. до н. е. грецький вчений Кал- лімах у своїх “Таблицях тих, що уславилися з усіх галузей знань, і того, що вони написали у 120 книгах” згрупував мате­ріал у діленнях: епос, лірика, історія, філософія тощо.

У період раннього Середньовіччя в бібліотеках при мона­стирях та соборах, фонди яких становили декількасот при­мірників, обходилися найпримітивнішим групуванням руко­писів за кількома відділами відповідно до потреб монастир­ських шкіл, у яких вивчали сім вільних мистецтв: комплекси тривіуму — граматика, діалектика, риторика і квадріуму — арифметика, геометрія, музика, астрономія.

В епоху Відродження починають інтенсивно розвиватися наука, культура, виникають світські школи й університети, а при них і бібліотеки. У XV ст. виникло друкування книг, що сприяло розширенню кола читачів, зростанню кількості бі­бліотек. Виникла потреба у каталогах, які якісно й детально відображали б фонди бібліотек. Саме в цей час зароджуються факультетські системи бібліотечної класифікації, що набули поширення в XVI—XVII ст. в бібліотеках Західної Європи. Для цих систем характерний поділ фонду на чотири частини відповідно до чотирьох факультетів, які були тоді в більшості університетів: філософський, медичний, юридичний і бого­словський.

Видатним явищем серед факультетських систем стала класифікація швейцарського вченого і бібліографа К. Гесне- ра, на основі якої він розташував матеріал у складеному ним бібліографічному покажчику “Загальна бібліотека...” (1545— 1555). Класифікація вирізнялася деталізацією — мала більше 250 ділень, відображала наукові проблеми свого часу, мала багато посилань, що пов’язували споріднені за тематикою ділен­ня, тощо.

У XVII—XVIII ст. широко відомою стає французька сис­тема, яку особливо активно використовували у Франції. Ця система була подібною до факультетських і розвивала їх. Ва­ріанти цієї системи іноді вельми деталізовані (мали до 500 ділень), її основні розділи: богослів’я, юридичні науки, філосо­фія. Французька система мала більш прикладну спрямованість, ніж, наприклад, класифікація Геснера, і часто відображала ре­акційні погляди католицизму.

Великий вплив на розвиток бібліотечно-бібліографічних класифікацій XVIII—XIX ст. справила класифікація наук англійського філософа Френсіса Бекона (1561—1626), створе­на на початку XVII ст. Вона відобразила бурхливий розвиток науки того часу і на противагу схоластичним середньовіч­ним класифікаціям подавала науки, що вивчали реальні яви­ща природи і суспільного життя. Науки в класифікації Ф. Бе­кона розподілялися за “здібностями людського духу”, відпо­відно до того, яка здібність визначає виникнення і розвиток тієї чи іншої науки. Ф. Бекон виділяв три здібності: пам’ять, яка визначила існування історичних наук; уявлення, що спри­яло виникненню мистецтва, літератури; розум, що лежить в основі філософії, або власне науки. Звичайно, такий поділ наук був ідеалістичним і не йшов від головної ознаки, за якою виділяються науки (предмети, об’єкти їхнього вивчення).

Розділ ІІ. Документні класифікаційні системи