Поняття важковиховуваності

У широкому розумінні важковиховуваність — це поняття, що пояснює випадки труднощів, з якими стикається вихователь при організації і здійснюванні виховного процесу. У вузькому розумінні цей термін використовується для позначення наближеного до норми рівня відхилень у поведінці дитини (на відміну від правопорушень і патології психічної активності), який потребує відповідної уваги й спеціальних зусиль вихователя для подолання його. Розрізняють норми біологічні, які належать до організму людини, соціальні, які належать до його поведінки серед інших людей, та психологічні, пов'язані з його індивідуально-типологічними проявами як особистості й суб'єкта власної життєдіяльності. Дітей і підлітків, які мають відхилення від загальноприйнятих або статистично достовірних показників норми, але не демонструють ознак психічної патології, у педагогічній практиці зазвичай класифікують як "важких".

Важковиховуваність зумовлюють певні психофізіологічні особливості дитини (надмірна дратівливість, збудливість нервової системи або, навпаки, — високий рівень загальмованості реакцій); недостатня вікова розвиненість мотиваційної, афективної та вольової сфер вихованця, його психічних процесів (відчуття, сприймання, уваги, пам'яті, мислення тощо); соціально-психологічні вади розвитку (знижена здатність до вольової адаптації, неадекватна самооцінка й рівень домагань дитини, нерозвиненість здатності до ефективної комунікації, низький ступінь соціалізованості тощо).

Уперше в науково-педагогічний ужиток поняття важкої у виховному смислі дитини ввів на початку минулого століття

В. П. Кащенко, який вважав, що у випадку виняткової, дефективної дитини (це тогочасні синоніми поняття дитини "важкої") педагоги мають справу з аномаліями, зумовленими відхиленнями, що були викликані неправильним способом життя й виховання дитини, несприятливими умовами її соціального оточення на тлі первинно нормальної психосоматичної конституції. Неправильності в поведінці, у стосунках з оточенням, у сприйманні соціальної інформації можуть бути викликані надмірністю проявів певної особливості організму або якоюсь стороною особистості дитини як її характерологічним проявом. Витоки важковиховуваності В. П. Кащенко вбачав у таких вадах характеру, які він поділяв на здебільшого емоційні й переважно активно-вольові.

До вад характеру, здебільшого емоційних, він відносив:

• Нестійкість, нерівність і суперечливість характеру.

• Дратівливість, легка й підвищена збудливість афекту дитини.

• Сильна гострота симпатії або антипатії до людей.

• Імпульсивність вчинків.

• Гнівливість.

• Лякливість і хворобливі страхи (фобії).

• Песимізм або надмірна веселість.

• Байдужість.

• Неохайність або педантизм.

• Пристрасне читання.

Зумовлені переважно активно-вольовими моментами вади характеру як причини важковиховуваності В. П. Кащенко об'єднував у такі п'ятнадцять позицій:

1. Надмірно виражене бажання руху й діяльності.

2. Інтенсивна балакучість.

3. Постійне прагнення насолоди.

4. Відсутність визначеної мети.

5. Нестриманість.

6. Неуважність (розсіяність).

7. Безцільна брехня.

8. Безглузде грабіжництво.

9. Катування тварин.

10. Зловтіха й знущання з навколишніх людей.

11. Негативізм.

12. Деспотизм.

13. Надмірна недбалість.

14. Замкненість.

15. Бродяжництво.

Сучасні англійські психологи Дж. Хевіт і Р. Дженкінс унаслідок дослідження "важких" дітей також пропонують розрізняти дві категорії важковиховуваних:

• Діти з "соціалізованими формами" антисуспільної поведінки, які достатньо емоційно врівноважені, завдяки

розвиненим механізмам психологічної адаптації досить легко пристосовуються до соціальних норм усередині тих антисуспільних груп друзів або родичів, до яких вони належать.

• Діти з не соціалізованою антисуспільною агресивною поведінкою, які, як правило, перебувають у поганих стосунках з іншими дітьми, членами своєї сім'ї і мають значні емоційні розлади, які проявляються в негативізмі, агресивності, зухвалості й мстивості.

Відомий психолог П. Скотт, розвиваючи погляди своїх колег, довів, що категорія соціалізованих "важких" підлітків розпадається ще на дві групи:

• Підлітки, які не засвоїли ніякої системи норм поведінки.

• Підлітки, які засвоїли антисуспільні форми поведінки. Він наголошує на тому, що кожна з виділених груп вимагає спеціального підходу. Для соціалізованих важких підлітків потрібне лише активне педагогічне виховання. Щодо другої групи, то вона, на думку автора, насамперед потребує суто психологічної корекції, після якої ефективними стануть і власне виховні впливи. Особливо продуктивними тут є спеціально організовані форми групової психокорекційної роботи з такими дітьми під керівництвом спеціаліста-психолога або соціального педагога.

46.

Широковідома теорія у зарубіжній педагогіці другої половини XIX - початку XX ст. Розвинута на основі поглядів Ж.-Ж. Руссо про природне виховання.

Елена Кей (1849-1926) - шведська письменниця та громадський діяч, завдяки якій теорія "вільного виховання" набула поширення. У своїй книзі "Вік дитини" обґрунтовує важливість пізнання закономірностей розвитку дитини та формування людської особистості для соціальних перетворень у країні. У творах "На порозі життя ", "Мати і дитина ", "Вік дитини" пропагує ідеї самонавчання, самовиховання та саморозвитку дитини, в основі яких лежав би особистий її досвід, сфера уподобань та інтересів. Головне завдання вихователя - допомогти дитині в цьому, не нав'язуючи зовні того, що внутрішньо чуже їй.

Марія Монтессорі (1870-1952)- італійський педагог, лікар, автор методики виховання дітей у дошкільних закладах ("будинки дитини") і початкових школах. Розроблена нею методика розвитку органів чуття у розумово відсталих дітей стала в пригоді у роботі з дітьми нормального розвитку. У своїх працях "Метод наукової педагогіки, що застосовується до виховання в будинках дітей ", " Самовиховання і самонавчання в початковій школі " критикує стару школу за ігнорування природних запитів дитини, відсутність дитячої рухливості на уроках, обґрунтовує необхідність надання дітям свободи для "самовиховання і самонавчання".

Свої педагогічні ідеї М. Монтессорі особисто втілювала в життя в очолюваних нею установах: в дошкільних закладах, створених "Громадою дешевих квартир" для бідних (ідея єднання школи та сім'ї); в "будинках дитини" (ідея .Допоможи мені це зробити самому").

Основою для самовиховання і самодисципліни, доводила педагог, є тренування зосередженості, волі, яке має місце під час виправлених допущених помилок у діях. Воно сприяє подоланню тієї "хаотичності", яка характерна для дітей дошкільного віку.

За системою М. Монтессорі сьогодні працює чимало дошкільних закладів та початкових шкіл у різних країнах світу.