Провідні теми, образи і мотиви в творчості Стендаля.
Мотив неминучості погибелі героя у фіналі, фатальної приреченності («Арманс», «Червоне та чорне», «Пармський монастир»)
Тема революції та свободи («Червоне та чорне» - співставлення Матильдою Жульєна із Дантоном, «Ваніна Ваніні», Люсьєн Ловен
Тема свободи Італії («Ваніна Ваніні», «Червоне та чорне» - граф Альтаміра, «Пармський монастир»)
Тема аристократки та простолюдина («Ваніна Ваніні», «Червоне та чорне», «Пармський монастир»)
Італійський характер («Ваніна Ваніні» - Пьєтро Миссирилли, «Пармський монастир») – Джина Пьєтранера)
Тема гри, маски
Наполеонівська тема («Червоне та чорне», «Пармський монастир»)
Наскрізні риси головних героїв: вірність обов’язку, самоповага, внутрішній моральний критерів, який визначає всі поступки (Октав – «Арманс», Жульєн – «Червоне та чорне»)
Риси жіночий образів – красива, розумна, тактична, самовіддана в коханні й дружбі.
IV. «Червоне та чорне».
Смисл назви.
В самій назві твору Стендаль ховає загадку. Досі серед дослідників немає єдиної точки зору, що мав на увазі Стендаль. Найбільш поширена версія: червоне – це кар’єра військового та його червоний мундир, чорне – кар’єра священика та його чорна сутана. Можливо й інше: червоне – революція (образ Дантона), чорне –заколот де Ля-Моля. Або гра в рулетку: червоне – виграш, чорне – програш (гра в поведінці героя – надягає маску, лицемірить). Червоне та чорне можна розглядати як дві сторони особистості Жюльєна: червоне – пристрасть, любов, чорне – кар’єра, холодний розрахунок (перемагає червоне)
Жанрові та композиційні особливості.
Жанр «Червоного та чорного» можна визначити як роман-виховання, або роман-кар’єри (традиції 18 ст.) на основі того, що в центрі уваги знаходиться історія однієї молодої людини. Вибираючи біографічний принцип оповіді Стендаль планував назвати роман «Жульєн». Зі зміною назви на «Ч.Ч.» змінюється задум – тепер це не роман-біографія, а дослідження французького суспільства того часу. Центром композиції залишається образ Жульєна, але характер його розвивається на фоні історико-соціальних змін. Таким чином, ми можемо виділити два плани розвитку дії – соціальний, пов’язиний із життям міста Вер’єр, і особистий – еволюция головного героя.
В романі можна виділити два конфлікти. Це конфлікт часу – протистояння аристократії, яка прагнула не втратити остаточно владу й багатство, і буржуазії, яка всілякими шляхами рвалася до багатства й влади. (Реналь й Вально, Ля-Моль й Вально); другий, внутрішній конфлікт – в душі головного персонажа, який знаходиться під владою своїх пристрастей. Ці два конфлікти взаємопов’язані (присутня соціальна детермінованість). Основний конфлікт виявляється в системі причино-наслідкових відносин, після детального аналізу наявної дійсності.
Дія роману відбувається в трьох містах Вер’єр, Безансон, Париж. З цим пов’язані основні ідеї твору. Вер’єр – протистояння аристократії і буржуазії (Реналь і Вально), де аристократія намагається пристосуватися до часу (Реналь стає власником фабрики), але поступається місцем буржуазії (мером стає Вально). Париж – центр політичного й культурного життя – в центрі суспільного життя опиняється роялістський заколот, який претендує на відтворення абсолютизму, а також в Парижі актуальним залишається протистояння аристократії і буржуазії, остання виявляється потрібною – аристократ де Ла-Моль не може обійтися без того ж Вально. З Безансоном пов’язана ще одна соціальна сила – духовенство; в безансонской семінарії панує лицемірство і більш за все там бояться тих, хто вміє мислити. Стендаль називає семінарію пеклом і з гострою сатирою говорить о майбутніх священнослужителях, яких цікавить тільки кар’єра.