Висновки розділ 1

Враховуючи вищезазначене, можна сказати, що причинами інноваційних конфліктів є розбіжності у уявленнях і цінностях, оскільки, замість об'єктивно аналізувати проблему, люди настільки часто розглядають ті погляди, альтернативи і аспекти ситуації, які сприятливі лише для групи та особистих потреб.        

Більшість проблематики конфлікту розробляється на макрорівні у тих великомасштабних теоретичних побудов, що з завданнями пояснення соціокультурних змін у суспільстві.

Разом про те, проблематика інноваційного конфлікту носить суто прикладниї характер. Вона користується широким попитом під час вирішення цілком конкретних ситуацій, у яких спостерігається зіткнення інтересів двох або більшої кількості сторін. За суттю на практиці організації сучасного менеджменту, в дипломатії, в юриспруденції, комерційної роботи і інших галузях життя, де спостерігається безпосереднє зіткнення інтересів протиборчих сторін, склалося прикладне напрям, що отримало назву конфліктологія. Конфліктолог – це спеціальна професія, представники якій беруть участь у багатьох переговорних процесах, виїжджають до “гарячих точок”, де працюють у ролі консультантів і у переговорний процес різних рівнях в різних ситуаціях.

Способами виходу з конфліктів є кошти переконання, нав'язування норм, матеріальне стимулювання, використання влади.

При визначенні причин конфліктів необхідно врахувати їх об'єктивно-суб'єктивний характер. Конструктивне перетворення конфліктних ситуацій можливе лише за умови своєчасного виявлення та комплексного врахування чотирьох груп факторів, а саме: об'єктивних, організаційно-управлінських, соціально-психологічних, особистісних.

Керівник повинен узяти до відома те, що проведення системно-функціонального аналізу дозволяє визначити роль конфлікту стосовно учасників і соціального середовища. Цей вплив багатозначний, і його може бути розглянуто як функціональність конфлікту. Конфлікт функціональний у тому розумінні, що соціальні та психологічні процеси його розвитку впливають на психіку, поведінку, діяльність як опонентів, так і тих, хто їх оточує.

Вплив конфлікту на його учасників і соціальне оточення має подвійний, суперечливий характер. Це пов'язано з тим, що відсутні чіткі критерії конструктивності й деструктивності конфліктів, важко дати узагальнену оцінку результатам конфлікту. Ступінь конструктивності конфлікту може змінюватися в міру його розвитку. Поряд з інтеграційною оцінкою необхідно враховувати індивідуальний вплив конфлікту, тобто визначати: для кого з учасників він конструктивний, а для кого — деструктивний.

Серед конструктивних наслідків конфлікту можна виділити: усунення суперечностей у функціонуванні колективу; більш глибоке пізнання учасниками конфлікту один одного; послаблення психічної напруженості; сприяння розвиткові особистості; поліпшення якості діяльності; підвищення авторитету учасника у випадку його перемоги. Негативний вплив конфлікту на індивідуальному рівні полягає в тому, що він значно погіршує настрій; призводить до насильства й загибелі людей; руйнує міжособистісні стосунки, викликає хвороби; може погіршувати якість індивідуальної діяльності; сприяє закріпленню соціальної пасивності особи.

Позитивний вплив конфлікту на соціальне середовище полягає в тому, що він активізує соціальне життя, висвітлює невирішені проблеми, актуалізує гуманістичні цінності, може сприяти згуртованості групи перед зовнішньою небезпекою й ін. Негативний вплив конфлікту — порушення системи відносин, погіршення соціально-психологічного клімату та якості спільної діяльності, зниження згуртованості групи.