2. 2. Естетизм художньої свідомості в архітектурі та живописі.

Одною з головних тенденцій художньо-естетичної свідомості є переоцінка цінностей. Кризово-перехідну ситуацію XX століття найбільш гостро відчула художньо-естетична свідомість. Саме в художній культурі переоцінка всіх цінностей, ініційована Ф. Ніцше, здійснюється найбільш радикально з самого початку XX століття та пройшла декілька типологічних стадій: авангард, модернізм, постмодернізм і паралельно з ними - консерватизм. Сьогодні ми стикаємося з ситуацією, коли мистецтва більш не є витонченими мистецтвами, тобто носіями естетичного. Уже в XIX столітті багато хто з матеріалістів, реалістів, позитивістів, борців за соціально-демократичні перетворення виступили проти пріоритету естетичної функції мистецтва, за те, щоб поставити його на службу утилітарним (соціальним, ідеологічним та іншим) цілям, за активну соціально-політичну ангажованість мистецтва. Пост-артисти на іншій основі довели на практиці вигнання естетичного з мистецтва до логічного кінця. Сьогодні в експозиціях сучасної арт-продукції ми спостерігаємо інсталяції з розірваних мішків та засмальцьованих тілогрійок, фотографії приємного лиця живої дівчини, яке обліплене цілим скупченням мух і таке інше, і це викликає в нас сумнів стосовно естетичної сутності мистецтва. Але все це має під собою підґрунтя. Якщо майстри-утилітаристи сучасного дизайну, художнього конструювання, архітектури, спираючись на досягнення техніки та технології, а також на принципи ясності, функціональності, раціональності, реалізують аполонівський (згідно з ніцшеанською дефініцією) принцип художньої творчості, то багато з напрямів неутилітарного мистецтва авангарду, модернізму, постмодернізму йдуть шляхом пробудження та актуалізації діонісійської стихії, що звільняється поступом техногенної цивілізації, яка привела людство до рубежу глобальної катастрофи. Як результат ми маємо безкраю стихію посткультури, в якій володарює річ, яка звільнилась з-під контролю утилітаризму, річ сама по собі зі своїми енергіями і тіло, що дає місце такому існуванню, сутність якого у тому, щоб не мати ніякої сутності. Все це створює відчуття принципово іншого етапу цивілізаційного процесу і активна праця на нього поєднується з повним збентеженням художньо-естетичної свідомості перед ним. Але такі характеристики як невизначеність, постійне змінювання, ризик тепер стають визначальними для соціальної реальності, а разом з тим для суспільної свідомості і, разом з тим, для естетичної свідомості.

Відмовившись від традиційних загальнолюдських цінностей, чи не визнаючи їх, стверджуючи принципову аксіологічну релятивність, пост-культура на рівні ratio ініціює нову поліканальну багаторівневу естетику, яка виключає зі сфери мистецтва його фундаментальний традиційний принцип відображення.

Тепер на зміну мимесису, ідеалізації символізації в класичному розумінні, вираженню в актуальному мистецтві прийшло конструювання на основі колажу-монтажу.

Значиме місце у пост-культурі займають фотографія, відеоінсталяції, а також комп'ютерні об'єкти та спеціальні віртуальні реальності. Симулякри та симуляції всіх видів замінили образ та символ традиційних мистецтв, і саме в цьому документальне фото (візуальний відбиток миттєвості плинної дійсності товарного світу), кіно- чи відеоролик мають великий потенціал. Не сутності, а маргінальні видимості надихають сьогодні митця.

Наступною основною тенденцією є особливий естетичний телео-логізм художньої культури. Поруч з активним доведенням до логічного завершення та руйнацією класичної естетичної свідомості, класичних мистецтв та форм і способів традиційного художнього вираження, напрацьовував інструментарій, система заходів та формотворча база для принципово нових типів і способів буття художньої культури майбутнього з іншою у порівнянні класичною естетикою - постнекласичною.

Сьогодні є очевидними три основні напрямки плину художньо-естетичної пост-культури, і вони передбачають вихід мистецтва за межі традиційного мистецтва в більш широкий простір життєвої реальності сучасної людини. Це:

. Організація естетизованого середовища життя сучасної людини;

Організація масових видовищ, шоу, до яких активно залучаються і реципієнти;

Організація віртуальної реальності в кіберпросторі електронних сітей - неутилітарні оенсорно-інтелектуальні ігри, можливо це і стане предтечею художньо-естетичного досвіду людини майбутнього, організованого на основі синтезу всіх напрацювань класичних та авангардно-модерністських мистецтв на рівні нової електронної реальності із залученням в процес творчості гри-сприйняття конкретного реципієнта. Саме тут, теоретично будь-яка людина може знайти художньо-ігровий простір, що відповідає її індивідуальним потребам, схильностям, духовно-інтелектуальному рівню.

Окрім цих очевидних на сьогодні напрямів руху художньої свідомості, орієнтованих на широку демократичну громадськість, пануючу в сучасному світі, вимальовується ще одна сутнісна тенденція (яку тонко та глибоко розкрив у своєму романі "Гра в бісер" Г. Гессе): сучасні інтелектуали та художники постмодерністської орієнтації вільно чи невільно підготовлюють сьогодні простір, фундаменти, методики для створення елітарної країни споглядачів принципово нового рівня сстетизованої культури. При цьому вірогідно, що гра третього тисячоліття буде формуватися у віртуальній реальності.

З того моменту як вся культура була осмислена структуралістами в якості великого гіпертексту, розробка та обробка правил гри, створення ігрових ситуацій та подібних компонентів ігрової естетики іде в повній мірі у колах постмодерністських філософів, філологів, музикознавців, істориків мистецтва та подібних до них споглядачів гри.

Таким чином, в межах естетичної свідомості присутні принципово нові тенденції, що впливають на всі її складові та сутність в цілому.

3. Апокри́фи (грец. αποκρυφος — таємний, прихований) — релігійно-легендарні твори, які не визнавались церквою канонічними й заборонялися, виникли на межі нашої ери в елліністичномудавньоєврейському і давньосирійському середовищі, а також на християнському Сході. Твори про персонажів і події Священної історії, що не ввійшли до офіційних іудейських і християнських церковнихканонів.

Ця релігійно-легендарна література спочатку призначалася для посвячених, знаючих книжників. Згодом апокрифи одержали назву «зречених» і вносилися до спеціальних переліків-індексів «зречених книг», що не дозволялися церковною владою до читання і поширення в середовищі правовірних іудеїв і християн. Пізніше в число цих творів проникли критичні вчення опозиційних антицерковних груп. За часів Середньовіччя апокрифи були досить поширені в європейських країнах, зокрема на території України.

У переносному значенні «апокрифічний» — це вигаданий, несправжній, сумнівний

Культурний застій

Про культурний застій кажуть, коли зміни не відбуваються протягом тривалого часу. Суспільство виявляє прихильність до традицій, орієнтується на повторюваність норм, цінностей, смислів, знань, розповсюджує заборону на нововведення. У таких соціокультурних середовищах переважає циклічний тип динаміки, випрямити який у лінію поступального прогресивного розвитку не в змозі навіть великі відкриття.

Той або інший варіант культурних змін, як правило, не охоплює культуру загалом. Навпаки, відмінною особливістю будь-якої культури є її багатошаровий характер, внаслідок чого в ній можуть відбуватися одночасно зміни, направлені в різні сторони і з різною швидкістю. Рух до оновлення, як правило, викликає накопичення тенденцій до стабілізації, що приводить рано або пізно до відкочування і зміни орієнтацій. Крім того, різні компоненти культури змінюються з різною швидкістю. Найстійкішою є міфологія, здатна в тій або іншій формі зберігати свої образи протягом багатьох віків. Великий запас консервативності містить в собі і релігія, яка несе функцію інтеграції суспільства. Більш мобільною є художня культура, яка гнучко реагує на зміну духовного стану суспільства або його окремих верств. Але найвищу здатність до змін має наука, яка подвоює свої основні параметри за 10-12 років.

Пастора́ль (від лат. pastoralis — пастуший) — жанр у літературі, образотворчому мистецтві, театрі, музиці і балеті, сюжет яких пов'язаний з ідеалізованим зображенням сільського життя, відтворенням підкреслено простих, наївних переживань на лоні природи. Був популярний в 17—18 столітті в Італії та Франції.

Білет №22