3. Основні етапи організації наукових досліджень.

1) на першому етапі наукового дослідження „постановка проблеми”

• Обґрунтування актуальності теми;

• Доказ необхідності, можливості і народногосподарського значення розв’язання проблемної ситуації, яку виявив здобувач;

2) на другому етапі наукового дослідження „пізнання предмета дослідження”

• наукове узагальнення та систематизація матеріалу, що стосується пізнання предмету дослідження;

• відкриття наукових законів, закономірностей, тенденцій, явищ, переваг, висунення гіпотез тощо;

• висновок про сутність, функції розвитку економічних явищ, зв’язки, протиріччя, наслідки, причини;

• визначення понять, тобто вдосконалення категорійно-понятійного апарату економічної науки;

• виявлення складових елементів предмета дослідження;

• побудова системи дослідження;

• розроблення класифікацій;

2) на третьому етапі наукового дослідження „методологічні підходи до розв’язання проблеми”

• розкриття концепція розв’язання проблеми;

• розроблення комплексу завдань, принципів, вимог, передумов і умов, форм, протиріч і шляхів їх розв’язання;

• висновки щодо окремих задач, принципів, вимог, протиріч;

• вибір найбільш прогресивних рішень, методів, шляхів з тих, що є і які пропонуються;

• розроблення економіко-організаційних механізмів, моделей, систем, програм, показників принципового характеру;

• розроблення шляхів мобілізації наявних у народному господарстві галузей, підприємств резервів підвищення економічної, соціальної, екологічної, інформаційної ефективності;

3) на четвертому етапі наукового дослідження „методичне розв’язання проблеми”

• розроблення пропозицій, методик, інструкцій та їх окремих частин;

• окремі пропозиції методичного характеру;

• розроблення економічних механізмів, моделей, систем, критеріїв, показників;

• пропозиції до методик розрахунку собівартості, економічної ефективності, рентабельності та інших економічних показників;

• конкретні розрахунки планів, норм і нормативів, ефекту та інші пропозиції на підставі запропонованих методик;

• розроблення форм економічних документів (планових, звітних, аналітичних тощо) і методичних вказівок стосовно їхнього використання;

4) на п’ятому етапі наукового дослідження „впровадження методичних рекомендацій у практику”

• аналіз позитивного і негативного досвіду впровадження запропонованих методик;

• виявлення прямих порушень;

• визначення зовнішніх умов ефективної дії методик, рекомендацій, положень і обґрунтування пропозицій щодо необхідності їх створення;

• пропозиції щодо ліквідації виявлених порушень та інших причин неефективного використання методик, рекомендацій, положень.

Також на 2-5 етапах проведення дослідження можуть мати місце й інші елементи наукового внеску:

• постановка окремих теоретичних і практичних питань;

• критика помилкових та хибних позицій і рішень;

• узагальнення, класифікація й аналіз різних точок зору [4].

4. Система і органи управління наукою України.

Центральним органом виконавчої влади у цій сфері є Міносвіти і науки України. Діяльність Міносвіти і науки України спрямовує Кабінет Міністрів України.

Відповідно до покладених на нього завдань центральний орган виконавчої влади в сфері науки: розробляє засади науково-технічного розв. України; забезпечує розв. наукового й науково-технічного потенціалу України; організовує та координує інноваційну діяльність; координує розв. загальнодержавної системи науково-технічної інформації, координує діяльність органів виконавчої влади щодо розроб. загальнодерж. наукових і науково-технічних програм й контролює їх виконання; здійснює керівництво системою наукової і науково-технічної експертизи: забезпечує інтеграцію вітчизняної науки в світовий науковий простір зі збереженням і захистом національних пріоритетів.

Інші центральні органи виконавчої влади здійснюють управління науковою та інноваційною діяльністю у відповідній галузі; визначають напрями її розвитку; спрямовують і контролюють діяльність підпорядкованих їм наукових організацій; організовують виробн. сучасної конкурентоспроможної продукції; відповідають за рівень науково-технічного розвитку відповідних галузей.

Місцеві органи державної виконавчої влади й органи місцевого самоврядування відповідно до своєї компетенції забезпечують виконання державних наукових і науково-дослідних програм; розробляють та організовують виконання регіональних (територіальних) програм.

Специфічне місце в системі органів, які функціонують у сфері науки, належить ВАК України, що є центральними органом виконавчої влади, статус якого прирівняний до державного комітету України. ВАК України реалізує державну політику в галузі атестації наукових і науково-технічних кадрів вищої кваліфікації, присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, контролює діяльність спеціалізованих вчених рад та якість атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

ВАК України створює спеціалізовані ради по захисту дисертацій, затверджує їх персональний склад і перелік спеціальностей, за якими цим радам надається право проведення захисту дисертацій, провадить їх періодичну атестацію; розробляє й затверджує вимоги до дисертацій і осіб, які претендують на здобуття наукового ступеня та вченого звання старшого наукового співробітника; затверджує рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукового ступеня доктора наук; приймає рішення про видачу диплома кандидата наук на основі рішення спеціалізованої вченої ради про присудження вченого ступеня; приймає рішення про видачу атестата старшого наукового співробітника на основі рішення вченої ради про присвоєння вченого звання наукового співробітника.

ВАК України уповноважений скасовувати рішення спеціалізованих рад і вчених рад про присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання; позбавляти їх права прийому до захисту дисертації; позбавляти наукових і науково-педагогічних співробітників наукових ступенів і вченого звання старшого наук. співробітника. З питань атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації ВАК України видає інформаційний бюлетень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. затверджено Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань.

Для координації роботи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади під час формування та реалізації державної політики утворено Комісію Кабінету Міністрів України з питань науково-технічного розвитку, яка діє відповідно до Положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 26 січня 1998 р. На Комісію покладено обов'язок контролювати й координувати діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, спрямовану на реалізацію державної науково-технічної політики; розглядати пропозиції щодо створення високотехн. вироб.; здійснювати підтримку вітчизняного науково-технічного потенціалу; розглядати пропозиції щодо удоскон. законодавства, яке регулює відносини в науково-технічній сфері, та пропозиції щодо фінансування цільових проектів, загальнодержавних науково-технічних програм за рахунок коштів Державного бюджету України. [2].