2.4. Висновки за розділом 2

Проаналізувавши мовну особистість Дмитра Павличка як поета та перекладача, ми можемо зробити висновок, що він є неповторним письменником та перекладачем. Це проявляється у виборі вербальних засобів для відтворення мовної картини світу, особливості реалізації можливостей художнього стилю відповідно до естетичного задуму автора, повному відображенні мовної особистості автора у його поезії та перекладах. Мовно-виражальні засоби яскраво вирізняють автора як індивідуальну особистість з-поміж інших письменників. Особливості ідіостилю характеризують індивідуальний стиль автора, вирізняють мову окремого письменника з-поміж інших. Павличко формує цілісний текст, об’єднуючи обрані мовні одиниці в ціннісно-, ідейно-, історично- та естетично-виправдану ним систему.

Павличко вправно оперує різноманітними засобами аби досягнути високої поетичності. У віршах він неодноразово використовує лексичну анафору, риторичні запитання, антитези, антоніми, порівняння,оніми, а також збагачує українську поетичну мову авторськими неологізмами.

Ми бачимо, що анафора виконує емоційно-підсилювальну роль значень окремих слів, підкреслює важливість вираженого, що неодноразово використовується аби сформувати категорію індивідуального в особистому стилі. Риторичні запитання у творах поета використовуються, щоб вести живу розмову з читачем, робити його співучасником подій, підштовхнути на роздуми. Мовна особистість перекладача проявляється і в частому використанні ним демінутивних суфіксів, що надають пестливості, експресивності, а іноді і негативності описуваному предмету чи людині.

Мовна особистість автора виражається також із допомогою багатої системи словотворчих засобів, тобто формальними показниками експресивності. Категорія демінутивності, яка часто нам зустрілася в поезії Павличка, відбивається на оцінності, емотивності і експресії, тож виступає засобом впливу на адресата.

Поетичні твори Дмитра Павличка вражають своєю символічністю, алегоричністю та метафоричністю. Поет завжди відображає свої суб’єктивні переживання, що є актуальними у політичному і громадському житті країни.

Ми дослідили мовну особистість Павличка як перекладача на прикладі перекладених ним сонетів Шекспіра. Можемо зробити висновок, що Дмитро Павличко ілюструє своє власне бачення оригіналу, тобто збагачує переклад авторським задумом. Синтаксична та лексична компресія оригіналу інтенсифікаціє його образні структури. На відміну від оригіналу, переклади Павличка є гіперболізацією. При перекладах він застосовує емоційно забарвлену лексику, метафори,гіперболи там, де в оригіналі була нейтральна описова лексика.

Перекладач використовує різні шари лексики: розмовну, книжну, авторські словоформи, неологізми, експресивно забарвлені слова. Це явище насить об’єктивний характер, пов’язаний з сучасним розвитком виражальних можливостей мови поезії порівняно з епохою Шекспіра. Проте пунктуаційно наближає їх до свого сприйняття та емоційності українців.

Так, український переклад сонетів наближений до менталітету українців, хоча збої в комунікації відбуваються в сфері національно-специфічного через індивідуальне сприйняття на базі когнітивних структур мовної особистості перекладача. Таким чином переклад сонетів не був наближений до оригіналу, але чітко був переданий настрій. Ми можемо пояснити такий результат наявністю екстралінгвістичних факторів, які стоять за художнім текстом – знанням мовної особистості автора, його тезауруса, особливостей світорозуміння, стилю, епохи, культурного надбання.