Німецький епос. «Пісня про Нібелунгів»

ХІІ–ХІІІ сторіччя в історії німецької літе­ратури позначилися досягненнями героїчного епосу, що мав генетичний зв'язок із героїчними піснями епохи великого переселення народів. За часів Карла Великого започатковано традицію письмового фіксування народної пісні. Із IX століття відомі записи деяких сказань про короля Теодоріха Великого та ряду пісень, які пізніше увійшли до «Пісні про нібелунгів». У XII сто­річчі переважно на придунайській території (Баварії та майбутньої Австрії) при феодальних дворах героїчний епос укла­дено в книжні поеми, що вирізнялися значним обсягом.

У німецькому епосі історичне минуле постає в масштабах героїчної ідеалізації. Його репрезентовано поемами «Гудруна», «Пісня про нібелунгів», циклами поем про Дітріха Бернського, Вольф-Дітріха та ін. На відміну від французького та іспанського епосів, що потребували музичного супроводу, твори німецького героїчного епосу читалися з рукопису професійними співцями-шпільманами.

Своїми витоками поеми сягають у період племінного існування, що передував утворенню німецьких народностей феодальної епохи. У цих творах історичну конкретику естетизовано з позиції феодально-лицарської Німеччини. Зі зміною суспільної формації (за умов розпаду родового ладу) шлюб та одруження богатиря не розглядалися як героїчні діяння. Уважалося, що «герой епосу часів утворення держав­ного устрою повинен здійснювати подвиг не в інтересах роду, а в інтересах держави» [28, с. 83]. Концепти роду та племені поступалися поняттям сім’ї та феодальної ієрархії, з’являвся мотив васального обов’язку.

Визначною пам’яткою німецького героїчного епосу є поема «Пісня про нібелунгів», створена на початку ХІІІ століття (орієнтовно в 1200–1210 pp.). Сюжет твору ґрунтується на подіях раннього Середньовіччя (V століття), пов'язаних із завоюванням Європи гунами на чолі з Аттилою (Єтцелем). У поемі переосмислено народні легенди та героїчні пісні (орієнтовно VI століття) різної тематики. Це, зокрема твори про трагічне кохання нідерландського королевича Зігфріда й бургундської принцеси Брюнхільди, а також оповіді про загибель королівства, заснованого в V столітті східногерманським племенем бургундів (нібелунгів), яке в 436 р. захопили гуни. Крім того, науковцями помічено «сюжетну спільність «Пісні» з рядом скандинавських пам'яток («Старшою Еддою», «Еддою» Сноррі, «Сагою про Вйолсунгів» та ін.), що свідчить про спільні сюжетні корені, які сягають у старогерманську давнину. Окремі елементи «Пісні» пов'язані зі світом міфів та казок (юнацькі подвиги Зігфріда, богатирські змагання наречених із Брюнхільдою та деякі інші мотиви й епізоди)».

Композиційна організація поеми є досить стрункою. Епос складається з 39 авентюр (пісень, частин), які обіймають близько 2400 строф (понад 9 тисяч рядків). Твір поділяється на дві частини, що яскраво відрізняються тональністю, стиліс­тикою, змістом і характеристикою образів. Кожна з частин має «домінуючий смисловий мотив. Першу частину поеми (І–ХІХ авентюри) можна умовно назвати «піснею про сватання»; другу (ХХ–ХХІХ авентюри) – «піснею про помсту». Уважається, що ці дві епічні пісні в усній традиції довгий час існували окремо. Цим «пояснюється те, що деякі з героїв, маючи одне й те ж ім'я, у кожній окремій частині поеми втілюють різні епічні типи (Крімхильда першої частини – тип вірної й люблячої дружини; другої – нещадна месниця; Хаген – спочатку тип підступного васала; потім – відважний, овіяний високою героїкою воїн)».

Шпільман починає свою розповідь з прославлення краси Крінхільди - молодої дівчини, що живе у Вормсі - столиці Бургундії під опікою трьох братів-королів. Зігфрід, королевич з нідерландів, почувши про знатну красуню, заочно покохав її і мріяв одружитися. Старший брат згоден віддати Крінхільду за умови, що Зігфрід допоможе йому здобути ісландську колеву. Зігфрід погоджується. За допомогою шапки-невидимки допомагає королю переконати богатирку. «Брюнхільда закасала рукава. Потім легко підняла щит і спис. Гунтер затремтів. Та враз він відчув, що хтось невидимий ухопив його за плече. Король злякався так, що ледь не крикнув. Він розглянувся довкола, проте нікого біля себе не помітив. Аж раптом почув голос:

– Це я, Зігфрід, ваш друг! Не бійтеся королеви. А тепер дайте мені ваш щит і спис. Я змагатимусь, а ви наслідуйте мої рухи. Якщо повторюватимете все як треба, то змагання виграємо.

До Гунтера знову повернулася мужність. Брюнхільда кинула спис перша. Він ударився об Зігфрідів щит. Іскри від удару злетіли аж до неба. Спис пробив Зігфрідів щит і дістав до кольчуги» [43, с. 31].

Але в шлюбну ніч Зігфрід був змушений знову прийти на допомогу Гунтеру: невидимий для Брюнхільди, він приборкав непокірну наречену і зняв з неї перстень і пояс (символ дівочої цнотливості) і недоторканою передав її чоловікові.

Брюнхільда протистоїть своєму слабкому чоловікові Гунтеру: «Вона зв'язала короля поясом, яким завжди була підперезана, і повісила на цвях, забитий у стіні, а сама, роздягнувшись, лягла на ложе. Гунтер почав благати:

– Розв'яжіть мене, Брюнхільдо. Я ніколи не чіпатиму вас! Присягаюся рицарською честю!

Брюнхільда засміялась, але не звільнила короля. Так висів він цілу ніч, а Брюнхільда тим часом міцно спала. Коли вранці вона прокинулася, Гунтер знову почав благати:

– Розв'яжіть мене! Я ніколи й не доторкнуся до вас. Обіцяю вам урочисто! Якщо слуги застануть мене в такому вигляді, то й вам це не минеться <…> З вас будуть сміятися, що маєте такого чоловіка.

Тоді Брюнхільда сказала:

– Ваша правда.

Король утретє урочисто обіцяв не чіпати її. Тільки після цього Брюнхільда розв'язала Гунтера, і він ліг на край ложа» [43, с. 43].

З Крінхільдою відбуває на батьківщину. Через 10 років Крінхільда з чоловіком приїздить у Вормс до рідних. Під час суперечки між жінками з’ясовується роль Зігфріда у сватанні Гунтера. Ображена Брюнхільда за допомогою васала Хагена вбиває Зігфріда. Крім того, побоюючись, що Крінхільда може завоювати прихильність васалів, Хаген відбирає у неї скарби Нібелунгів й кидає їх у води Рейну.

У другій частині розповідається про те, як через 13 років Крінхільда виходить заміж за могутнього Етцеля, правителя гунів. На прохання Крінхільди Етцель запрошує в гості на далекий Дунай її рідних з дружиною та васалами. Крінхільда настроєна вороже. Вона жадає сварки. В залі під час бенкету починається кривава різня. Крінхільда наказує вбити Гунтера, сама стинає голову Хагену. Старий воїн Хільдебраст обурений такою кровожерливістю вбиває Крінхільду. Так гине рід бургундських королів.

Ідеї куртуазного служіння, структура сеньйоро-васальних взаємин відбились на побудові системи образів-персонажів. Так, у образах королів мала реалізуватися концепція ідеального володаря, який піклується про своїх ленників; образи Крімхільди і Брюнхільди являли собою ідеал прекрасної дами, вірної відданої дружини; Хаген, Рюдегер, Хільденбранд – ілюстрували зразок васальної вірності пану; образ Дітріха Берн­ського втілював ідею куртуазної гуманності.