Учні, у яких добре розвинуті здібності: Думають- Люблять -Потребують

Лінгвістичні здібності - люблять працювати зі словами, читати, писати, розповідати історії,грати ігри зі словами тощо. Вони потребують -

Книги, касети, папір,щоденники, дискусії,дебати тощо.

Логіко‐математичні здібності - думають аргументами. Полюбляють експериментувати, задавати питання, розгадувати логічні загадки, рахувати тощо. Що‐небудь, що можна пізнати та над чим можна поміркувати,наукові матеріали,екскурсії музеї,планетарій тощо.

Просторові здібності – мислять малюнками та образами. Люблять креслити, малювати,уявляти. Творчі завдання, конструктори, відеофільми, слайди, ігри, які потребують творчого підходу, ілюстровані книжки, екскурсій до музеїв

мистецтв тощо.

Кінестетичні здібності – мислять через дотик. Мають потребу танцювати, бігати, конструювати, жестикулювати тощо.Рольові ігри, спортивні та фізичні ігри, практичні вправи тощо.

Музичні здібності – думають через ритми та мелодії. Люблять співати, свистіти, шуміти, слухати тощо. Потребують співи, відвідування

концертів, заняття музикою тощо.

Міжособистісні здібності – думають через спілкування. Мають потреби - бути лідерами, організовувати, спілкуватись, керувати, брати участь у якості учасника або посередника. Друзі, групові заняття,суспільні заходи, клуби, гуртки, наставникі,визнання тощо.

Внутрішньоособистісні здібності - думають через рефлексію. Люблять ставити цілі, бути посередником у чомусь, мріяти, планувати.

Потребують - місць наодинці, завдань, які розраховані на одну особу тощо.

Таким чином, кожна людина має здібності до того чи іншого типу інтелектуальної діяльності. Більшість людей можуть розвинути у собі будь-який тип інтелекту до відповідного рівня компетентності. Іншими словами, кожен учень володіє потенціалом для вивчення усії предметів, за умови створення для цього відповідних умов. Різні типи інтелекту можуть тісно взаємодіяти між собою і впливати на розвиток один одного. Наприклад, заняття класичною музикою сприяють розвитку математичних здібностей.

Переваги теорії множинного інтелекту: нове розуміння і визначення інтелекту; широкі можливості розвитку здібностей учнів з різними типами інтелекту; демократичний характер теорії – кожен тип інтелекту має право на існування та розвиток.

1.3. Традиції інтелектуального виховання в української сім’ї

" Нащо оклад, коли в сім'ї лад", - говорять у народі. І правді, наш настрій, ставлення до людей, самостійне життя дорослих дітей багато в чому визначаються тією загальною атмосферою, яка панувала в сім'ї. Якщо ми з теплотою згадуємо дитинство, то, звичайно, не тому, що воно було безтурботним з матеріального боку. Щасливе дитинство може бути тільки в тих дітей, які живуть у щасливих сім'ях. Тут діти не помічають свого щастя , як повітря, яким дихають. Вони природно і гармонійно розвиваються, живуть своїм багатобарвним життям, скороминущими бажаннями і мріями, їхні розмови щирі, а сміх веселий і дзвінкий. " Важко передати словами . те щось особливо світле, коли ми згадуємо теплоту рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються у нас якісь задушевні зв'язки з тією сім'єю, з якої ми вийшли. Нам якось важко уявити собі, що ці зв'язки вже розірвані назавжди, і це сімейне почуття час від часу пробуджується в нас ... "- писав видатний російський педагог К. Д. Ушинський [58].

У процесі історичного розвитку сім'я як основна ланка суспільної й соціальної організації людей постійно набувала певного досвіду адаптації в природно - матеріальних умовах і у формуванні духовного світу, створенні та трансформації психолого - педагогічних способів виховання підростаючих поколінь. Цей досвід значною мірою матеріалізувався в морально - етичній, фольклорній, господарській і побутовій культурі народу.

Сучасна українська сім'я в тісній співдружності з школою здійснюють єдине виховне завдання-підготовку активних і свідомих будівників майбутнього [1]. У здійсненні цього завдання школа, працюючи в тісному контакті з сім'єю, виконує організуючу, провідну роль. Адже сім'ї, як говорив А. С. Макаренко, бувають хороші, і сім'ї, бувають погані. Поручитися зате, піл сім "я виховує як слід не можна Говорити, що сім'я може виховувати як хоче, ми не можемо. Ми повинні організовувати сімейне виховання, і організуючим началом повинна бути школа як представник державного виховання. Керівна, організуюча роль школи у вихованні дітей в сім'ї виявляється в плановій систематичній роботі школи з батьками, у різноманітних формах педагогічної пропаганди серед батьків, серед всього населення.

Досліджував проблеми теорії і методики виховання дітей у школі й родині всебічного розвитку особистості дитини також український педагог В. О. Сухомлинський. Пристрасно звертався до батьків: " Хоч би яка у вас відповідальна і складна, творча робота була на виробництві, знайте, що вдома вас чекає ще відповідальніша, ще складніша, ще тонша робота - виховання людини. Скрізь вас можна замінити іншим працівником - від сторожа на тваринницькій фермі до міністра. А справжнього батька не замінить ніхто ". Так, саме батьки, і особлива, ні з чим не порівнянна загальна тональність сімейного життя справляє на вразливу дитячу душу найсильніший вплив.

Особистість учня формується в процесі різноманітної цілеспрямованої діяльності під керівництвом школи, сім'ї, громадських організацій. Основними видами цієї діяльності нарізних вікових етапах є гра, навчання, різні форми праці. Кожний вид діяльності, будучи цілеспрямованим, правильно організованим, стає важливим фактором формування особистості, всебічного розвитку її духовних і фізичних сил, здібностей, поведінки.

Особистісно орієнтована модель виховання заперечує педагогічну позицію, згідно з якою періоди дитинства розглядаються лише як стадіх підготовки до зрілого віку, по-іншому кажучи, не береться до уваги унікальність дитини, її самодостатність. У цьому зв”язку важливим видається глибоке врахування фізіологічних особливостей і закономірностей в організації виховного процесу.

Організовуючи і спрямовуючи діяльність дітей, треб а враховувати не тільки їх вік, а й індивідуальні особливості, конкретні умови життя. Звертаючи увагу на основну діяльність, наприклад навчальну, батьки не полинні випускати з поля зору й інші її види. Треба, щоб у житті учня правильно поєднувались навчальна робота, праця, відпочинок, гра, У сім'ї повинен бути встановлений чіткий режим і розпорядок дня, який передбачає правильне поєднання праці і відпочинку, харчування, сну, додержання санітарно-гігієнічних вимог розумової і фізичної праці, визначає коло обов'язків дітей [5].

Педагогічне цілеспрямована навчальна і трудова діяльність дітей у школі і сім'ї є важливою умовою всебічного розвитку їх духовних і фізичних сил. У процесі навчання, праці розвиваються індивідуальні здібності учнів, виробляється певне ставлення до навколишньої дійсності, розвивається талант.

У сім'ї діти виконують різну роботу: навчальну, по самообслуговуванню, господарсько-побутову, сільськогосподарську. Розумова і фізична праця сприяє всебічному розвитку дітей, привчає робити все своїми руками, створювати навколо себе красу, порядок, затишок. У домашній праці в дітей виробляється любов і чуйне ставлення до членів сім'ї, до батьків, уміння підпорядкувати свої бажання і прагнення інтересам сімейного колективу, інтересам суспільства, працьовитість, ставлення до праці. На основі спільної праці створюються здорові стосунки між дорослими і дітьми.

Відповідно до віку дітей сім'я разом із школою розробляє трудовий режим. Він включає навчальну працю, самообслуговування, зокрема, догляд за своїм одягом і взуттям, незначний його ремонт, щодня і прасування дрібних речей, допомогу батькам у домашньому господарстві тощо [7].

Побутова праця привчає дітей до самообслуговування, до посильної участі у виконанні господарських трудових завдань сім'ї, виховує прагнення, потребу в систематичній праці. До самообслуговування слід привчати дітей з двох - трьох років. У дошкільному віці діти оволодівають першими трудовими навичками, допомагають старшим накривати на стіл, прибирати в кімнаті, доглядати за квітами тощо. Із вступом до школи коло трудових обов'язків розширюється. Діти виконують конкретні трудові доручення по догляду за квартирою. Даючи дітям трудове доручення, батьки спочатку пояснюють, як його виконати. Добре виконане трудове доручення розвиває ініціативу, любов до праці, почуття і відповідальності.

Але в практиці сімейного виховання зустрічаються непоодинокі випадки, коли батьки, пройняті сліпою любов'ю до дітей, "оберігають" їх від праці, домашніх господарських обов'язків і турбот. У таких випадках діти, з раннього віку звільнені від будь-яких трудових обов'язків, виростають неробами. Батьки повинні правильно оцінювати достоїнства, вчинки своїх дітей, бути справедливими і прищеплювати ці риси дітям. Треба не потурати примхи дітей, ставити до них тверді вимоги, змалку привчати до праці.

Найважливіше завдання батьків прищепити дітям правильне уявлення про навчання як про свій найперший обов'язок, виховати в них свідоме ставлення до виконання навчальних завдань. З перших кроків навчання треб а виховувати в дітей розуміння того, що навчання є засобом підготовки до життя, до суспільно корисної трудової діяльності.

Свого часу К. Д. Ушинський, підкреслюючи виховне значення правильного ставлення до навчання, писав: "Як отрути, як вогню, треба боятися, щоб до хлопчика не добралась ідея, що він учиться тільки для того, щоб як-небудь обдурити своїх екзаменаторів і одержати чин, що наука є тільки квиток для входу в громадське життя, який треба кинути або забути в кишені, коли швейцар пропустив уже вас у зал, де і той, що пройшов без квитка або з фальшивим чи чужим квитком, дивиться з однаковою самовпевненістю ".

Навчання для дітей - серйозна праця; воно вимагає систематичного і послідовного, активного і свідомого виконання навчальних завдань.

Дуже багато можуть зробити батьки, щоб їх діти добре і відмінно вдались. Батьки повинні мати постійний контакт із школою, вчителями, класними керівниками, цікавитись успіхами своїх дітей, консультуватися з педагогами в питаннях навчання та виховання [9].

Школа, враховуючи умови життя сім'ї, допомагає батькам розробити для школяра правильний режим дня. Правильний режим - основа всієї навчально-трудової діяльності, необхідна у мов а правильного способу життя учнів.

У навчальній роботі учня важливе значення має виконання домашніх завдань. Домашні завдання як форма самостійної роботи вимагають певних умінь, навичок, правильної організації. Успішна підготовка уроків - одна з необхідних умов піднесення якості навчальних занять та знань учнів. У домашньому режимі учня слід чітко визначити час на виконання домашніх завдань. Батьки чи хтось інший із старших у сім'ї систематично перевіряють і контролюють роботу школярів, роз'яснюють незрозумілі питання. Кожного разу треба добиватись, щоб учень свідомо засвоїв матеріал, самостійно виконав завдання. Тут потрібний тонкий педагогічний такт, уміле заохочення, розумна допомога. Батьки, які гримають на дитину, яка не може розв'язати задачу чи не розуміє матеріалу, роздратовуються, тільки шкодять справі. Особливу увагу треба приділяти учням у період екзаменів, організувати дома відповідний режим дня, харчування та ін.

Додержання правильної організації і гігієни розумової праці - запорука її продуктивності. Слід пам'ятати, що уроки бажано готувати по змозі при денному світлі, бо робота в нічні години псує зір і швидше стомлює дитину, що треба стежити за правильною позою під час готування уроків, не допускати, щоб учень читав лежачи або під час Іди; додержувати правильного чергування розумової і фізичної праці з відпочинком, грою на свіжому повітрі. Відпочинок після розумової праці зовсім не означає нічого не роб йти; треба лише змінити роботу. "Праця фізична є не тільки приємним, але й корисним відпочинком після праці розумової" (К. Д. Ушинський).

У сімейному вихованні, порівняно із шкільним, є свої незаперечні переваг: вплив загального тону сімейного життя, особливого мікроклімату

взаємин дорослих і дітей, теплота, довірливість їхнього спілкування та ін.

Неперевершеного в родинному вихованні є роль матері. Це вона дає чуттєві забарвлення родинному життю, стоїть на сторожі доброї, світлої атмосфери в домі. Генезу таких явищ слід шукати в характері українського родинного виховання. Вже так склалося віками, що вихованням дітей у сім'ї очікується в основному мати. Тому норми поведінки, ідеал людини, характер моралі спосіб життя українців підпорядковані нормам, що є типовими для жінки. Звідси й генетичні риси національного характеру: доброта, щирість, сердечність, гостинність, працьовитість.

Батько справу виховання свідомо передає матері, і для української дитини він виступає як грізний, недоступний. Другий тип батька - добрий, лагідний, і навіть якщо він - "батько - отаман", то це “отаман”, що всіма опікується, дбає за всіх, є зрозумілий до кожного: отож - отаман з "материнськими рисами".

А може, така риса матріархату походить ще з тих часів, коли чоловіки йшли на полювання, а родину полишали на опіку жінок, чи, як це було за козаччині: чоловіки перебували на січі, а дружини вели домашнє господарство, виховували діток? Та в наш час "у формуванні людини європейського культурного кола беруть активну участь мати й батько. Спочатку більше займається дитино мати, але від якого 4-го року життя батько щораз більше цікавитися вихованням дитини, зокрема сина, керує його навчанням та вводить, у життя. Не лише він сам дає йому приклад мужньої постави в житті; але свідомо її впоює. Тип родини в Західній Європі - патріархальний. Для нормального розвитку людини європейського типу дуже важливо, щоб дитина зазнала впливу і матері, і батька. Інакше її розвиток незавершений [39].

Сім'я - первинний осередок народу, нації, держави. Від рівня духовної

культури сім'ї залежить і рівень культури, вихованості дитини. Тому так важливо, що у кожній родині знали свій родовід і свято берегли його пам'ять, примножуючи своєю працею його історію, а дітям розповідали про своїх предків, їхні звичаї, трудові досягнення рідну мову, історію свого народу і розповідали її дітям, культивували національні мистецтва: меглярство, музикування (різновиди сімейних ансамблів), спів народних пісень, веснянок, колядок, щедрівок, танців; писанкарство, різьбарство, плетення з лози та ін.; будували своє життя в праці, за законами народної етики, моралі, краса народного календаря; житло було оздоблене в народному дусі, з куточком родинної пам'яті в ньому: з портретами членів роду, діячів культури нації, уквітчаними вишитими рушниками: щоб у сім'ї сповідували культ мами, тата, бабусі, дідуся, культ праці, книги, культ любові і бережного ставлення до природи, культ краси, здорового способу життя. Впровадження в побут сім'ї, школи, в їх виховний процес ідей родоводу, заходів пам'яті предків сприятиме спадкоємності, єдності виховання школи і сім'ї й формування гуманістичної спрямованості особистості.

Єдність мети сім'ї та школи у формуванні особистості має досягатись при використанні різних засобів та методів виховання кожним з названих інститутів. На основі поєднання родинних, загально - національних, регіональних традицій, звичаїв та обрядів, яких дотримуються в сім'ї, селі, дошкільній установі, школі, за умов активного залучення дітей спільно з дорослими до української народної культури, можна говорити про виховання особистості на національній основі.

У розумовому розвитку учнів дуже важливу роль відіграє домашнє виховання. Воно потребує правильної організації, керівництва з боку вихователів, батьків. Щоб керувати читанням дітей, батьки повинні самі зі/ати дитячу і юнацьку літературу, твори, передбачені навчальною програмою для кожного року навчання. Рекомендовані списки художньої літератури дає школа або районна дитяча бібліотека. Треба всемірно сприяти читанню дітей контролювати, що вони читають, прищеплювати смак до читання, до хорошої книги, обговорювати прочитане [51].

Традиційно в українській родині з повагою ставляться до книги, полюбляють читати, користуються бібліотекою чи створюють особисту бібліотечку.

Організація інтелектуальної праці дітей у сім’ї повинна відповідати певним педагогічним вимогам: треба, щоб мета роботи була зрозумілою, близькою, тоді сама робота стане звичкою, потребою; щоб можна дитина в сім! виконувала певні трудові обов'язки, без поділу їх на чоловічі і жіночі; щоб враховувались вікові особливості.

Правильно організована розумова і фізична праця виховує в учнів відповідальне ставлення до навчання, привчає до організованості і дисципліни, додержання вимог режиму і гігієни праці, сприяє виробленню навичок самостійно працювати [55].

Навчання і праця як засіб всебічного розвитку духовних і фізичних сил дитини є в той же час засобом задоволення її потреб. Потреби - це стимул, який спрямовує людську волю до праці. Відзначаючи роль потреб, К. Маркс підкреслював, що потреба, яка задоволена, викликає нову потребу. Безперервне зростання потреб становить важливий стимул суспільного прогресу.

Виховання потреб у дитини становить важливе завдання сімейного виховання. Правильне розв'язання цієї проблеми значною мірою визначає моральне вдосконалення особистості дитини. Адже діти не завжди усвідомлюють, чи задоволення їх потреб можливе і потрібне. Є й батьки, які не розуміють, як слід регулювати потреби дітей, бояться обмежити ці потреби, щоб часом не викликати і вдоволення, засмутити дитину.

Не всяку потребу дитини слід задовольняти. Навіть у задоволенні природних потреб слід додержувати певних норм. Необмежене задоволення потреб псує дитину. Розумне обмеження потреб дитини, виховання в неї поваги до потреб усіх членів сім'ї, інших людей відіграє важливу роль у формуванні моральних якостей особистості. Проте є погреби, яких не слід обмежувати. Навпаки, потяг дитини до знання, до праці, до естетичної насолоди, прагнення не бути технічних умінь, творчо працювати треба всіляко заохочувати. Важливе значення у формуванні особистості дитини мають вищі суспільні потреби - це доброзичливе ставлення до людей, потяг до виконання громадських обов'язків тощо. Заохочення таких потреб сприяє формуванню моральних якостей дитини. У сім'ї треба культивувати атмосферу нетерпимості до дармоїдства, ледарства, піжонства як проявів нездорових потреб серед певної частини молоді.

Таким чином, виховуючи в дітей здорові потреби, сім'я тим самим сприяє формуванню в них високоморальних якостей, стимулює на дальше удосконалення інтелектуальних і духовних сил .

Добре відомо, що саме в сім'ї і через сім'ю формуються первинні уявлення, ціннісні орієнтації і соціальні установки дитини. Сім'я стоїть у колиски формування особи в найпрямішому сенсі, закладає основи відносин між людьми, формує орієнтації на все трудове і соціальне життя людини, що залишилося.

Підсумовуємо відомі виховні функції української сім'ї, приходимо до висновку :

- вплив сім'ї на дитину сильніше за всіх інших виховних дій;

- у сім'ї формуються ті якості, які ніде, окрім як в сім'ї сформовані бути не можуть;

- сім'я здійснює соціалізацію особи;

- сім'я забезпечує спадкоємність традицій;

- найважливішою соціальною функцією сім'ї є виховання громадянина, патріота, майбутнього сім'янина, законопокірного члена суспільства;

- істотний вплив робить сім'я на розвиток інтелекту дитини та її вибір професії.

Розділ ІІ. Дослідно-експериментальна робота з інтелектуального виховання молодших школярів в сім’ї