Вас запрошує музей імені Івана Максимовича Піддубного
У рідному селі прославленого богатиря І. М. Піддубного свято шанують його пам'ять. З нагоди 120-річчя з дня народження І. М. Піддубного в центрі його рідного села було відкрито краєзнавчий музей та пам'ятник славному земляку. Місце для музею і пам'ятника вибране теж не випадково. Тут ще в 1769 році першопоселенцями села, серед яких були і пращури Піддубного, була збудована Різдво-Богородицька церква, в якій вінчались батьки Максим Іванович та Ганна Данилівна в 1870 році, де хрестився їх малий первісток Іван у 1871 році і всі інші шестеро дітей. Відвідання церкви для Піддубних було священною справою. Батько і брат Митрофан співали в церковному хорі, Івану доручали нести хреста під час церковних процесій. Тут він здобув свою першу освіту. Тут, на прицерковному кладовищі у 1911 році похоронений батько. Святе місце. Прикро, що в 1929 році церква була розібрана.
Відкриття краєзнавчого музею І. М. Піддубного співпало з надзвичайною подією в житті українського народу - проголошенням Акту незалежності України. Саме тоді 24-25 серпня 1991 року відбулось Друге Всеукраїнське свято богатирської сили (перше започатковане в 1990 році з ініціативи Всеукраїнської спортивної молодіжної організації "Клуб Івана Піддубного", редакції газети "Молодь України", місцевого колгоспу ім. Дзержинського при сприянні Чорнобаївської районної та Красенівської сільської Ради).
І ось музей відзначив своє 15-річчя. Термін не такий вже й великий. Але за ці роки зібрано великий матеріал. У витоків створення музею стояли ентузіасти: голова місцевого господарства теж нащадок великого роду Піддубних - Д. І. Піддубний, голова сільської Ради О. М. Корнієнко, вчителі місцевої школи Л. К. Орленко, О. І. Кисіль, та й уся громадськість села. Всі були зацікавлені в тім, щоб музей став священним місцем красенівців, окрасою села, його гордістю, центром виховної, дослідницької, пошукової роботи і дорослих, і школярів. Саме так: і дорослих! Останнім часом постійно зростає інтерес жителів села до того, хто вони, чиї внуки і правнуки, хто їх предки. Збуваються пророчі слова великого мудреця філософа Г. С. Сковороди: "Пізнай свій край себе, свій рід, свій нарід, свою землю - і ти побачиш свій шлях у життя". Г. С. Сковорода, будучи домашнім вчителем у дітей С. В. Томари (внука переяславського полковника С. І. Томари) цілком ймовірно бував у нашім селі ще на початку його заснування, адже тут були володіння колезького радника С. В. Томари.
Велику методичну і практичну допомогу надавали працівники Черкаського обласного краєзнавчого музею, зокрема ентузіаст дослідницької роботи в галузі великого спорту В. Б. Страшевич, у якого на той час був уже зібраний великий бібліографічний матеріал про спортивні досягнення і перемоги І. М. Піддубного. Далекі і близькі родичі Піддубних, односельці подарували для музею велику кількість старовинних речей домашнього вжитку.
Це все дало можливість експозицію музею розгорнути в п'яти залах, в яких експонується більше як 1,5 тисячі зберігань.
Перші три зали музею розповідають про життя, побут, звичаї жителів, історію рідного села з часу його заснування (першої половини XVIII ст.) і до першої чверті XX століття. Відвідувач музею, переступивши поріг вітальні, зачаровано спостерігає краєвид ще тодішнього, більше як 200-річної давності, села такий, як описав його в своєму творі "Богатир з Красенівки" рідний брат чемпіона Митрофан Максимович Піддубний (18844966рр.). На передньому плані постать господаря та знаряддя праці, обладунки господарського подвір'я. З раннього-ранку до пізнього вечора він в постійних турботах, як прохарчувати велику родину, як дати лад господарству.
Зліва - привітна господиня, Берегиня роду. А скільки в неї турбот! Піч топити, їсти варити, шити, ткати, прясти, прати, прасувати, вишивати ще й діточок доглядати (всі речі експонуються у "селянській хаті"). Ось колиска (можливо з неї пішов у широкий світ богатир Піддубний). Колиска була у кожній красенівській родині, адже в кожній сім'ї було щонайменше 8-10, а то й 13 чи 16 дітей! Кожного року в II половині XIX століття в селі народжувалось від 74 (у 1877р.) до 97 (у 1899р.) немовлят. Не всі вони доживали до 1 чи до 5 років. Періодичні епідемії віспи, дифтериту, золотухи, сухот чатували на кожну сім'ю. Так, особливо жахливі були 1834 рік (голод), 1880, 1881 роки епідемія дифтериту, а на початку XX століття - чума. Козак Микита Пантелеймонович Піддубний (дядько втретє І. М. Піддубного) у 1880 році за тиждень поховав 3 сина віком від 3 до 5 років. Діти народжувались, росли, одружувались. Навіть у тяжкі роки приріст населення був (виключення: 1881 та 1901 роки).
Батьки дбали про "придане" своїм дітям. В експозиції першого залу є й скриня (сундук). А що в ній розповідь в наступному залі. Тут велика експозиція рушників, скатертин, чоловічого та жіночого одягу, фотографії парубків та дівок, молодих (наречених), бояринів, дружок у багатому колоритному українському вбранні. Багато фотографій з хати уже померлої сестри І. М. Піддубного - Євдокії. Вона їх берегла, любила, прикрашала рушниками та квітами.
В експозиції музею є і рушник Федори Григорівни Піддубної, що має теж пряме відношення до великого і славного роду, а ще вона прожила більше 100 років при міцному здоров'ї і доброму розумі. її побажання жити всім добрим людям стільки ж і не менше ми з радістю передаємо відвідувачам нашого музею.
В експозиції музею – діючий ткацький верстат. За нього іноді сідає, щоб пригадати свою молодість, внучка рідної сестри чемпіона Мотрони – Ганна Захарівна Остроушко. Це її ще 5-річним дівчам тримав на руках в останню свою поїздку в рідне село у 1928 році знаменитий дядько Іван Піддубний.
А ще Ганна Захарівна і Поліна Василівна Зелена (друга внучка Мотрони Максимівни) пригадують, що в їхніх родинах улюбленою піснею була:
Ой хмелю мій хмелю, хмелю зелененький...
Де ж ти, хмелю, зиму зимував, Що й не розвивався ?..
Внучки охоче можуть виконати її, а їм підспівають і інші Піддубні... А ще співали "Ой у лузі та ще й при березі...".
Що ж то за село, яка його історія, в якому буйним цвітом розвинувся Великий Рід Піддубних, що спородив "Великого сина"? Про це йде детальна оповідь у третьому залі музею. Спочатку тут було мало експонатів. До уваги відвідувачів пропонувалася діорама села восени з його невилазною багнюкою, сірими хатами з сумними вікнами - зіницями, що безпорадно дивляться на світ божий, декілька експонатів козацької доби, куточок Т. Г. Шевченка, а потім оповідь про події 1917-1940 рр. крізь призму бачення подій радянською історіографією...
Цей зал зазнав докорінної реекспозиції.
Почались систематичні, планові, цілеспрямовані дослідження історії села, родинного дерева Піддубних. В Красенівському НВК (кол. назва Красенівська середня школа) діє історико-краєзнавчий гурток "Пошук" та секція при ньому "Піддубняки". Вирішили: хто, як не ми, збере необхідний матеріал по темах: "Родинне дерево Піддубних", "Мала батьківщина чемпіона"? Вирішили і зробили. Було досліджено матеріал, зібраний в "Описах Київського намісництва 70-80 рр. XVIII ст." (де мова йде про Красенівку), матеріали Золотоніської земської управи за 1867-1918 рр. Метричні книги Різдво-Богородицької церкви с. Красенівка, а пізніше і Петро-Павлівської та Свято-Духівської церков с. Богодухівки (в ньому жили дядьки І. М. Піддубного Федір Іванович та Афанасій Іванович, та й сам Іван Максимович у 1910-1918 рр., тут жила його рідна сестра Євдокія Максимівна, яка вийшла заміж за богодухівського козака Черінька Івана Степановича, звідси була родом його мати Ганна Данилівна (дівоче прізвище Науменко). Досліджено матеріали Переяславської та Полтавської консисторій, Золотоніського духовного правління, Золотоніського повітового казначейства, що зберігаються в фондах Державного архіву Черкаської області. За допомогою представників великого роду Піддубних вийшли на архівні матеріали Державного архіву Полтавської області, налагодили тісну творчу співдружність з Єйським музеєм І. М. Піддубного (Росія). Пошуківці ведуть активне листування з представниками великого роду Піддубних, що живуть на Уралі, в Сибірі, Кабардино-Балкарії, Краснодарському краї (Росія), Казахстані і, звичайно, в Україні. Адже "Піддубних цвіту по всьому світу". Зібраний архівний матеріал підтверджується і збагачується спогадами, документами, фотодокументами, які збираються, записуються всюди сущими нащадками великого роду, що об'єднались у секцію "Піддубняки". І ось результат: у залі музею з'явився "Опис межових дач", списки козаків, дворян – першопоселенців села, облік їх власності під час VII і VIII ревізій (1816,1835 рр.) та X ревізії 1856-1858 року. А скільки радості нам принесли Сповідальні книги Різдво-Богородицької, Свято-Духівської та Петро-Павлівської церков за 1859 рік, що зберігаються в архіві м. Полтави.
Так родилось "Родинне дерево Піддубних", що зайняло центральне місце в експозиції третього залу. На основі досліджень вималювалось не лише родинне дерево непереможного "чемпіона чемпіонів", а й корені інших родів, споріднених з ним. Всього в генеалогічному дереві великого роду Піддубного досліджено понад 250 родин близько 700 осіб.
З Казахстану нащадки Митрофана Максимовича Піддубного привезли із гордістю передали музею своє генеалогічне дерево, в якому вже 5 гілок і 50 нащадків.
Багато ще "білих плям" в родинному дереві Піддубних, але стараннями пошуковців вони будуть досліджені.
В залі музею розкривається непроста доля Піддубних у період соціалістичних перетворень на селі (20-30-і рр. XX століття).
Завдяки допомозі старшого брата почали добре господарювати брати і сестри Івана Максимовича Піддубного з своїми сім'ями: мали землю, худобу, млини. В час української революції (1917-1920 рр.) молодші підтримували Центральну Раду чи Гетьмана, бо сподівалися жити у вільній Україні. І за це одних радянська влада вважала "ворогами народу", інших - куркулями.
У музеї експонуються матеріали на підтвердження цьому (фотографії, спогади, списки репресованих).
Члени гуртка "Пошук" вирішили у музейній кімнаті сусіднього селища Комінтерн організувати стенд - виставку "Гірка доля хутора Слиньки" або "Ой у полі висока могила з вітром говорила". Мова піде про хутір, який існував півтора чи два століття, його населяли працьовиті і переважно заможні козаки-хлібороби. Туди в кінці XIX ст. вийшла заміж сестра І. Піддубного Мотрона. Неподалік хутора була висока козацька могила, біля якої хуторяни відкрили своє кладовище. Жили, працювали, народжувались, одружувались, помирали... Життя йшло розміреним ритмом. А в 1929-1930 рр. хутір обезлюднів, його жителів вивезли кого куди: на Поволжя, на Урал, на Соловки. На землях хуторян розкинувся радгосп "Комінтерн". Будинки заселили робітники радгоспу, а в час війни та повоєнної розрухи розвалились. Залишилась одна могила та й ту розорали у 50-х рр. минулого століття в погоні за розширенням посівних площ. На плані земельних угідь ВАТ "Комінтерн" і досі числиться це місце як пам'ятка під охороною держави. А що охороняти? Ні хутора, ні могили немає, тільки треба, щоб пам'ять була жива.
Якщо говорити про пам'ять, то їй приділено велику увагу в четвертому залі музею, де йде оповідь про село у роки Великої Вітчизняної Війни та участь у війні односельців. Є макет бліндажа, радянська і німецька зброя, плакати, бойові листи, бойові нагороди, документи, фотографії, діорама "Штурм рейхстагу". Пошуківці зробили опис бойового шляху більшості захисників Вітчизни. З 469 красенівців, які пішли на фронт, з поля бою не повернулися 268.
Члени гуртка "Пошук" долучились до акції "Збережемо пам'ять про подвиг!", що проводилася в два тури і була присвячена 60-річчю Великої Перемоги.
Пошуківці працювали над проектом "Великий рід Піддубних у Великій Вітчизняній війні". Досліджувалися не лише ті сім'ї, що живуть на Чорнобаївщині, чи Україні, а й ті, хто пішов на захист Вітчизни з Казахстану, Кавказу, Росії. Досліджено більше 300 родин, і це, мабуть, ще далеко не всі. Виявлено 108 осіб цього велетенського роду і їх родичів, які брали участь у війні, 48 з них полягли смертю хоробрих на полі бою за волю і незалежність Батьківщини, закатовано в час окупації 3 особи, пізнали жах катувань і принижень у концтаборах - чотири.
Великий рід не дав ні маршалів, ні генералів, ще невідомо, чи не з цього роду Герої Радянського Союзу Піддубний Микола Іванович (уродженець с. Авдотівка на Дніпропетровщині) та Піддубний Олексій Павлович (уродженець с. Солохи на Белгородщині, Росія). Пошук триває. Та відомо всім, що завдяки мільйонам таких трудівників фронту як Піддубні, прийшла Перемога в наш дім 9 травня 1945 року.
"Отож, - кажуть юні екскурсоводи музею, - Іван Максимович Піддубний поклав на лопатки найсильніших мужів Європи та Америки, а нащадки його роду успішно долали фашистську чуму".
До речі, екскурсоводом залу Великої Вітчизняної війни є нащадок цього великого роду, внук фронтовика, десятикласник Олексій Крикун, безмежно закоханий у свій рід та його історію.
Група юних екскурсоводів музею досить потужна, більшість з них з роду Піддубних. 7 уже стали студентами. Марина Вишня вибрала шлях в історію, а три "Піддубняки" Нікітченко Олексій, Піддубний Максим та Олександр Валов навчаються на факультеті фізвиховання Черкаського національного університету і займаються греко-римською боротьбою. Вчителями вирішили стати Таня Нікітченко та Максим Попович. Микола Кривонос теж нащадок великого роду - здобуває середню технічну, а Оля Міняйло - вищу технічну освіту.
Та особлива увага відвідувачів музею завжди прикута до п'ятого залу, де розповідається про славний спортивний шлях "чемпіона-чемпіонів" І. М. Піддубного починаючи з 1891 року, коли 20-річний юнак спочатку працював вантажником у Одеському порту, а з початком літньої навігації перебрався до Севастополя. І далі рік за роком, сторінка за сторінкою його славного велетенського злету. Настінні стенди яскравіють силою-силенною фотознімків, документів, повідомлень преси, публікацій різних газет і журналів, копій афіш його циркових гастролей, які нам люб'язно передала для експозиції адміністрація музею І. М. Піддубного у м. Єйську. Відвідувачі охоче читають самі, запам'ятовують, а дехто навіть занотовує антропометричні дані атлетичної статури 30-річного Івана Максимовича: ріст - 184 см, вага - 118 кг., обсяг грудей 130-134 см, шиї - 50 см, ширина плечей - 114 см.
З розумінням і усвідомленням власної гідності, а, можливо, і приміряючись для порівняння, перечитував ці антропометричні дані найсильніша людина планети Василь Вірастюк зі своїми богатирями і гордо заявив, що емблемою збірної України з богатирського багатоборства є атлетична фігура І. М. Піддубного.
Жителі с. Красенівки, зокрема молодь, з великою радістю вітали того, хто далі несе і примножує спортивну славу земляка-богатиря і були щиро вдячні команді В. Вірастюка, який в глибокій пошані схилив голову перед постаментом І. М. Піддубного.
З великою цікавістю і вдячністю за збережену пам'ять ознайомився минулого року з експозицією музею, зокрема його п'ятого залу, льотчик-космонавт СРСР Павло Романович Попович. Треба було бачити, як юні екскурсоводи зачаровані тим, що вони вітають і виступають перед такою людиною - людиною не земного, а космічного злету, переконливо, аргументовано і гаряче ведуть мову про спортивні здобутки, неперевершені ніким до і після Піддубного. 1905 рік - чемпіон, 1906 рік - чемпіон!.. І так щороку 6 разів підряд! Це фантастично! А чого тільки вартий трюк з телеграфним стовпом, на якому повисло 10 чи 12 осіб. Стовп тримав на своїх могутніх плечах Іван Максимович. Стовп під вагою людських тіл не витримав, переломився, як сірник, на могутній шиї борця, а той стояв непохитний і міцний як дуб, посилаючи свою добру і лагідну посмішку численним глядачам Московського цирку. То був 1924 рік. Івану Максимовичу йшов 53-ій, а він був міцний, здоровий, сильний як юнак, що тільки-но починає свою кар'єру.
Тому не дивно, що йому одному з перших спортсменів було дозволено виїзд за кордон в Німеччину, а потім і в СІЛА. Вірили, що він не осоромить, не підведе, не зрадить.
Юні екскурсоводи виступали і перед вчителями із СІЛА. Ті були в захопленні і від почутого, і від побаченого, і від того, що саме учні з допомогою, звичайно їх вчителя Ю. В. Момота, прекрасно володіючого англійською мовою, так переконливо, аргументовано і, як підтвердили екскурсанти, патріотично говорять про неперевершеного свого земляка. Говорили нам, що цей досвід, коли екскурсію ведуть учні, вони запозичать, бо це метод прекрасного громадянського виховання.
Більш обережно і тактовно розповідали юні екскурсоводи французькій делегації про поєдинок на борцівському килимі І. М. Піддубного і французького важкоатлета борця Рауля ле Буше у 1903, 1904, 1905 роках. Обминули місце про хитрість француза і як присоромив його за це через рік наш богатир. Так учні-екскурсоводи, можливо, вперше в житті відчули, що таке коректність, толерантність, повага до інших. Хоч хлопці-екскурсоводи зазначали пізніше: "А чи так поступав Іван Максимович? Адже він був прямий, а часом навіть грубий, але дуже справедливий".
У залі широким планом розгорнута експозиція про увіковічення пам'яті борця, продовження його справи.
Красенівчанам тут є чим гордитись.
Ще в 60-70-і роки тут проводилися змагання на приз пам'яті І. М. Піддубного, де переможці отримували пам'ятні призи з рук брата Митрофана і сестри Євдокії Піддубних. З 1990 року свято богатирської сили набуло статусу Всеукраїнського. На свято щороку з'їжджається багато команд і не лише з України, а й з країн ближнього зарубіжжя. От і в 2005 році на свято приїхало 18 команд з Києва, Житомира, Харкова, Севастополя, інших міст України. Свято богатирської сили на батьківщині чемпіона може претендувати на здобуття статусу міжнародного. Адже в 2005 році на борцівський килим вийшли атлети з польського Бєлостока, литовського Каунаса, російського Єйська. Вперше участь у турнірі взяла команда з республіки Саха (Якутія).
З с. Красенівки вийшли чемпіони СРСР з греко-римської боротьби, заслужений тренер СРСР та УРСР, майстер спорту Кривонос Микола Олексійович, майстер спорту міжнародного класу, чемпіон Європи з греко-римської боротьби, неодноразовий чемпіон СРСР та УРСР, заслужений тренер СРСР Кот Василь Федосійович. Свого часу свою борцівську кар'єру вони розпочинали в рідному селі на борцівських турнірах імені Івана Піддубного, які тоді входили до календаря союзних спортивних змагань. Тепер шлях у великий спорт торує молода зміна.
Свою розповідь юний екскурсовод Микола Кривонос закінчує словами "Козацькому роду не буде переводу!". І це сприймається як незаперечна істина.
...Крім музею у селі є ще й криниця, недалеко від того місця, де стояла батьківська хата Івана Максимовича Піддубного. За переказами старожилів вона й раніше тут була і з неї пив цілющу воду майбутній богатир. Бажаючих попити водиці з богатирської криниці завжди багато. Вода тут освячується. Вона така чиста і прозора, яким було і життя "чемпіона чемпіонів". Жива вода... Жива пам'ять.
За роки існування музею в ньому побували десятки тисяч відвідувачів з усіх-усюд України, Росії, Польщі, Франції, СІПА. Серед відвідувачів керівники держави, області, лідери партій і рухів, прославлені спортсмени богатирі і ті, хто лише починає спортивну стежину з надією, що вона виведе на широкий спортивний шлях, шановані вчені, студенти і учні, люди різних професій, покликань, уподобань, письменники, артисти і, звичайно, багато представників засобів масової інформації. Книга відгуків музею рясніє різними почерками і мовами, в яких захоплення, вдячність і побажання. Матеріали музею були використані російськими кінематографістами при створенні нового фільму про І. М. Піддубного, який уже побачив світ на екранах російського, українського телебачення. З приємністю подивились його цієї весни і телеглядачі ФРН.
Пошукова група, що діє на базі музею, веде обширне листування, яке особливо посилилось після перегляду цього фільму в Росії. Багато запитує: "А чи я не з того роду Піддубних?"
Музей як осередок пам'яті І. М. Піддубного має тісні контакти з музеєм І. М. Піддубного у м. Єйську. Побратались між собою Чорнобай і Єйськ. Відбувається постійний обмін делегаціями. І це закономірно. Тут, у Красенівці, розпочинав Іван Максимович свій шлях у незвичайне богатирське життя, там, у Єйську, він знайшов свій вічний спочинок.
Нам немає чого ділити. Українська земля спородила богатиря, російська – прийняла його, як рідного сина.