101)Наукова стаття. Основні вимоги. Вимоги до наукової статті опублікованої у фаховому виданні План статті:

1. вступ - постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок з важливими практичними завданнями (5-10 рядків);

2. формулювання цілей статті (постановка завдання); вказаний розділ вельми важливий, бо з нього читач визначає корисність для себе пропонованої статті; мета статті випливає з постановки загальної проблеми і огляду раніше виконаних досліджень, тобто дана стаття має на меті ліквідувати «білі плями» у загальній проблемі (обсяг цієї частини статті 5-10 рядків);

3. останні дослідження та публікації, на які спирається автор, виділення невирішених частин загальної проблеми, котрим присвячується дана стаття (звичайно ця частина статті становить близько 1/3 сторінки);

4. виклад власне матеріалу дослідження (від 5-6 сторінок тексту). Невеликий обсяг потребує виділення головного у матеріалах дослідження; іноді можна обмежитися тільки формулюванням мети дослідження, короткою згадкою про метод вирішення задачі і викладом отриманих результатів; якщо на обсяг статті не має суворих обмежень, то доцільно описати методику дослідження повніше;

5. у закінченні наводяться висновки з даного дослідження і стисло подаються перспективи подальших розвідок у цьому напрямку.

6. література подається згідно вимог ВАК (бюлетень ВАК України, № 3, 2008 р.)

7. анотації до статті та ключові слова подаються трьома мовами: українська, російська, англійська):

102)Цитування в усному та писемному діловому мовленні.1. Цитата може оформлюватись як пряма мова зі збереженням відповідних розділових знаків   2. Цитата може виступати частиною авторського речення. Тоді вона береться в лапки, але починається з малої букви3. Якщо цитата наводиться не повністю, то на місці пропуску ставлять три крапки 4. Цитата як самостійне висловлювання в тексті береться в лапки. Після неї в дужках подається інформація про автора, джерело, звідки взято висловлювання. Крапку ставлять після дужок. Якщо інформацію про джерело записують окремим рядком, крапку після дужок не ставлять 5. Цитата-вірш у лапки не береться. Вказівка на джерело цитати подається в дужках у наступному рядку6. У цитованому суцільним рядком вірші зберігається велика літера, яка була на початку кожного віршового рядка   7. Епіграф записується перед текстом у правому куті без лапок. Вказівка на джерело записується в наступному рядку без дужок і крапки 

103). Правила оформлення цитат і прямої мови.Розділові знаки при цитатах і діалозіЦитати виділяються лапками. Якщо цитата супроводжується словами автора, то вона оформляється як пряма мова.Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуск позначається крапками.Коли мова діалогічна, то замість лапок уживається тире.Розділові знаки при прямій мові Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка, а пряма мова береться в лапки. А: ”П”.Якщо пряма мова стоїть перед словами автора, то після неї ставиться кома, знак оклику, знак питання, крапки чи тире; слова автора пишуться з малої літери. “П(!) (?) “ - а; “П”, - а.Якщо слова автора розривають пряму мову, то перед ними ставиться кома, крапки чи тире, а після них - кома й тире, якщо перша частина прямої мови не є закінченим реченням. “П, (...) - а, - п”.Якщо слова автора розривають пряму мову, то перед ними ставиться кома, знак оклику, знак питання, багатокрапка чи тире.

а після них - крапка й тире; продовження прямої мови - з великої літери, якщо перша частина прямої мови - закінчене речення. “П (!) (?) (...) - а, - П”.Якщо слова автора всередині прямої мови розпадаються на дві частини, одна з яких стосується першої частини прямої мови, а друга - другої частини прямої мови, то перед другою частиною ставиться двокрапка й тире, а перше слово прямої мови пишеться з великої літери, наприклад: “П, - а. А: - П”.



104). Бібліографічне посилання — сукупність бібліографічних відомостей про цитований, розглядуваний або згадуваний в тексті документа інший документ, необхідних і достатніх для його загальної характеристики, ідентифікації та пошуку. Бібліографічні посилання можуть розташовуватися:

• в основному тексті (внутрішньотекстові посилання);

• у підрядкових примітках (підрядкові посилання);

• у позатекстових примітках (у коментарях).

Внутрішньотекстове посилання наводять у тексті в круглих дужках.

Підрядкові бібліографічні посилання наводять у нижній частині сторінки, відокремлюючи їх горизонтальною лінією.

Кожне підрядкове посилання нумерується в тій послідовності, у якій подаються цитати чи посилання в тексті.

При цитуванні підряд одного й того самого твору (документа) у підрядкових примітках назву твору не повторюють, а заміняють словами «Там саме», або «Ibid» (для іноземних джерел). У підрядкових бібліографічних посиланнях іноді вказують і посилання на «непрямі цитати», тобто коли автору не вдалося знайти оригінал цитованого твору. Такі підрядкові посилання можуть мати такий вигляд: Цит. за:... (де вміщують бібліографічний опис твору, з якого запозичено цитату).

105) Редагування (від лат. redactus - приведений у порядок) - це аналіз, перевіряння та виправлення будь-якого тексту.

Редагують наукові тексти за законами логіки. Редагуючи текст, необхідно пам'ятати основні вимоги, які висувають до доказів (аргументів) як особливої форми думки, а саме:

o чітке формулювання тези й аргументів;

o формулювання тези під час доказів залишається незмінним;

o теза і аргументи не повинні суперечити один одному;

o як аргумент використовувати положення, правдивість яких не викликає сумніву;

o докази повинні бути повними й достатніми.

Переклад - один із найважливіших шляхів взаємодії національних культур, дієвий спосіб міжкультурної комунікації. Мета будь-якого перекладу - донести до читача, який не володіє мовою оригіналу, і ближче ознайомити його з відповідним текстом. Перекласти означає точно й повно висловити засобами однієї мови те, що вже зафіксовано засобами іншої мови у нерозривній єдності змісту і форми.

Розвиток науки у наш час неможливий без обміну спеціальною інформацією, що з'являється в різних країнах у наукових періодичних виданнях, спеціальних бюлетенях, монографіях тощо.

Переклад - 1) процес відтворення письмового тексту чи усного вислову засобами іншої мови; 2) результат цього процесу.

Процес перекладання - це цілеспрямований процес, який охоплює такі етапи: 1) зорове чи слухове сприймання інформації чужою мовою, усвідомлення її змісту; 2) аналіз інформації мовою оригіналу і синтез рідною мовою; 3) відтворення змісту рідною мовою.

106). Аналітичне опрацювання фахового тексту.Систематична робота з науково-навчальною літературою відшліфовує вміння щодо сприйняття, утримання й поновлення інформації, змістової і мовної компресії тексту джерела та активно розвиває навички писемного мовлення. Здобуття знань шляхом самостійного опрацювання текстів (а це і є основний чинник самоосвіти!) ґрунтується на комплексі взаємопов’язаних умінь: визначати і формулювати основну проблематику текста-джерела, здійснювати смисловий і структурний аналіз тексту, стисло подавати інформацію тексту за деталізованим планом, знаходити додаткову, побіжну інформацію і відмежовувати її від головної, здійснювати поєднання інформації різних джерел (за допомогою порядку слів, фраз, абзаців і відповідних засобів зв’язку тексту), “згортати” (“пакувати”) інформацію тексту до рівня головної у різні способи (синтаксична конденсація, вилучення зайвої інформації та скорочення слів, речень, фраз, смислових фрагментів тощо); вводити елементи опису тексту-джерела до продукованого тексту та об’єднувати в ньому всі його компоненти (основний матеріал джерела, додатковий матеріал, оцінка тощо).Безперечно, що організація процесу самостійного здобуття знань залежатиме і від мети та видів читання

107).  Науковий стиль мовлення використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової та дослідницької діяльності. Метою наукового стилю єповідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів. Найпоширеніша форма наукового стилю — монолог. При складенні текстів наукового стилю завжди присутній попередній відбір мовних одиниць, стилістичних засобів.

Науковий стиль властивий таким жанрам: монографія, наукова стаття, дисертація, анотація, рецензія, підручник, лекція.

Науковий стиль використовує певний набір мовно-стилістичних засобів: спеціальні слова (терміни), складні синтаксичні конструкції (у яких має місце суворо впорядкований зв'язок, наприклад, за рахунок вставних конструкцій); речення, ускладнені узагальнюючими родовими найменуваннями.

Слова вживаються переважно в прямих значеннях. Експресивно-емоційне забарвлення лексики використовується надзвичайно рідко.

108). Види і форми перекладу.За способом перекладу розрізняють буквальний і адекватний переклад. Буквальний переклад називають також дослівним, у такому перекладі можуть зберігатися порядок слів та граматичні конструкції, невластиві мові, якою перекладають. Адекватний перекладточно передає зміст оригіналу, його стиль, і відповідає усім нормам літературної мови. За змістом виділяють такі основні різновиди перекладу:o суспільно-політичний, який передбачає усне чи письмове відтворення засобами іншої мови суспільно-політичних матеріалівo художній, тобто переклад творів художньої літератури (поезія, проза, драма). o науково-технічний (технічний) - переклад, який використовують для обміну науково-технічною інформацією між людьми, які спілкуються різними мовами.Повний переклад наукового тексту здійснюють за такими етапами: читання всього тексту з метою усвідомлення змісту; поділ тексту на завершені за змістом частини, їх переклад; стилістичне редагування повного тексту (слід оформити текст відповідно до норм літературної мови, усунути повтори; усі терміни і назви мають бути однозначними; якщо думку можна висловити кількома способами, перевагу слід віддати стислому, якщо іншомовне слово можна без шкоди для змісту замінити українським, то варто це зробити).Реферативний переклад - 1) письмовий переклад заздалегідь відібраних частин оригіналу, що складають зв'язний текст; 2) виклад основних положень змісту оригіналу, що супроводжується висновками й оцінюванням. Реферативний переклад у 5-10 і більше разів коротший за оригінал.Анотаційний переклад - це стисла характеристика оригіналу, що є переліком основних питань, іноді містить критичну оцінку. Такий переклад дає фахівцеві уявлення про характер оригіналу (наукова стаття, технічний опис, науково-популярна книга), про його структуру (які питання розглянуто, у якій послідовності, висновки автора), про призначення, актуальність оригіналу, обґрунтованість висновків тощо..б) художній, тобто переклад творів художньої літератури (поезія, проза, драма). Художній переклад дає змогу кожному народові долучитися до скарбів світової літератури, а також сприяє популяризації національної культури.

109) Пере́клад — відтворення оригіналу засобами іншої мови із збереженням єдності змісту і форми. Ця єдність досягається цілісним відтворенням ідейного змісту оригіналу в характерній для нього стилістичній своєрідності на іншій мовній основі. Шлях до досягнення такої єдності не лежить через встановлення формальних відповідників. Зіставлення засобів різних мов, навіть найбільш віддалених, можливе лише шляхом зіставлення функцій, які виконують різні мовні засоби. Звідси точність перекладу полягає у функціональній, а не формальній відповідності оригіналу.При перекладі не лише не передається ціннісна картина, а повністю змінюються оціночні сенсорні метафори.^[1]Окрім того, текст як відображення концептуальної картини світу автора не може бути цілком адекватнимконцептуальній картині світу читача.^[2]

110)Калькування і запозичення термінологічних найменувань.Калькування і запозичення термінологічних найменувань.Калька (наподібка) (фр. calque «копія») або калькування — особливий вид запозичення: утворення нового фразеологізму, слова, або нового значення слова через буквальний переклад відповідного іншомовного елемента.Існує декілька видів кальки:Словотворчі або структурні кальки — поморфемний переклад іншомовного слова, Семантичні кальки — запозичення переносного значення слова. Це корінні українські слова, які під впливом слів-відновників з іншої мови набувають нового значенняФразеологічні кальки — дослівний переклад фразеологізмуНапівкальки — відносяться до неповного перекладу з іншої мови: частину слова або вислову перекладається, а частина залишається без перекладуКальки виникають як реакція носіїв мови на різке зростання кількості прямих запозичень. Співвідношення калькованих слів тапрямих запозичень у різних мовах різне. У деяких мовах (ісландська, тибетська) створення кальки — майже єдиний спосіб засвоєння іншомовної лексики.Найбагатша лексичними ресурсами мова не може задовольнити зростаючих потреб науки в номінації своїх понять. Відсутність власних номінативних засобів спричиняє до появи в мові запозичень, які є одним з активних джерел поповнення терміносистем.Міжнародна співпраця в галузі науки та техніки викликає потребу інтернаціоналізації лексики технічних терміносистем, тобто використання мовами, що контактують, подібних засобів відображення інтернаціональних понять.Нині різко зростає потік науково-технічної інформації, що відповідно сприяє розвитку технічної термінології. Поняття технічна термінологія в широкому значенні – це сукупність лексичних мікросистем, пов’язаних з технікою та виробництвом; у вузькому значенні – термінолексика окремих галузей техніки, промисловості.Термінологія – це той лексичний пласт, в якому найбільш виразні міжмовні контакти. У різний час технічна термінологія поповнювалася за рахунок грецьких, латинських, німецьких, англійських та французьких запозичень.У нашій статті ми розглядатимемо роль запозичень у становленні української технічної термінології.Найбільшу кількість запозичень становлять латинізми, які з’явилися в українській мові у 60-70-х роках ХІХ століття.. Міжнародні терміноелементи легко поєднуються між собою і сприяють подальшому термінотворенню.Наукова лексика охоплює кілька сотень таких терміноелементів, основою яких є греко-латинські корені. Освоєння українською мовою запозичених термінів є складним процесом: інтернаціональний запозичений термін «пристосовується» до законів української фонетики, орфографії, орфоепії, акцентуації, зазнає змін певних граматичних категорій, унаслідок яких входять до української парадигми відмінювання. Запозичені терміни стали основою творення цілих термінологічних гнізд, які лексично збагачують українську технічну термінологію.

111)Типові труднощі перекладання науково-технічних термінівТруднощі під час перекладання пов’язані, по-перше, з недостатнім знанням мови оригіналу, по-друге, з недостатнім знанням суті предмета, по-третє, з недостатнім знанням мови, якою перекладають, або з відсутністю в цій мові готових відповідників для висловлення того, що вже було висловлено засобами мови оригіналу.Основною проблемою технічного перекладу є необхідність поєднання знання іноземної мови зі знанням техніки. У зв'язку з нестачею технічних перекладачів і з лінгвістичною, і з технічною освітою тривалий час ведуться дискусії про найзручнішу базову освіту технічного перекладача.Серед лексичних труднощів науково-технічного перекладу В.І.Карабан виокремлює багатозначність слів (термінів) та вибір адекватного словникового відповідника або варіанту перекладу слова (терміна), особливості вживання загальнонародних слів в науково-технічних текстах, правильне застосування того чи іншого способу перекладу лексики, переклад термінів-неологізмів, абревіатур, різного роду власні імена і назви (фірм, установ і організацій) тощо. До граматичних відмінностей автор відносить особливості граматичної будови мови, форми і традиції письмового наукового мовлення.Основна складність перекладу науково-технічних текстів, а саме переклад термінів, полягає у розкритті та передачі засобами української мови іншомовних реалій. Було би невірним говорити про переклад термінів як таких. Обов'язковою умовою повноцінного перекладу будь-якого спеціального тексту, особливо науково-технічного, - повне розуміння його перекладачем. Механічне заучування термінів, без проникнення у їх сутність, без знання самих явищ, процесів та механізмів, про які йдеться в оригіналі, може призвести до грубих помилок у перекладі. Перекладач повинен детально вивчити ту область науки і техніки, в якій він працює. Тільки тоді він зможе сміливо користуватися відповідними термінологічними словниками.Однак, у спеціальному тексті нерідко буває елемент новизни, який є особливо цікавим для читача, але пов'язаний із вживанням нових термінів, ще не зафіксованих у словниках. Зрозуміло, що такі випадки можуть створювати серйозні проблеми для перекладача.

Питання до курсу.

1)Мова як суспільне явище.

2)Походження української мови та основні етапи її розвитку.

3)Поняття національної та літературної мови.

4)Державна мова.

5)Мовна політика в Україні.

6)Мовне законодавство в Україні.

7)Тенденції розвитку української мови на сучасному етапі.

8)Правовий статус української мови.

9)Роль мови у формуванні особистості.

10)Особливості української мови в порівнянні з іншими слов’янськими.

11)Мова як суспільне явище.

12)Основи культури української мови.

13)Кодифікація і стандартизація мови.

14)Принципи українського правопису.

15)Комунікативні ознаки культури мови.

16)Етикет ділового спілкування (усного, писемного).

17)Національні особливості ділового спілкування.

18)Мовленнєвий етикет у професійному спілкуванні.

19)Стилі сучасної української літературної мови.

20)Запозичені слова.

21)Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.

22)Основні ознаки функціональних стилів.

23)Стилістична однорідність тексту.

24)Стилістична норма та її реалізація в професійних текстах.

25)Стилістична система української мови.

26)Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового та розмовно-побутового стилів.

27)Науковий стиль у стильовій системі української мови.

28)Підстилі наукового стилю.

29)Художній стиль. Коротка характеристика.

30)Офіційно-діловий стиль. Коротка характеристика.

31)Розмовно-побутовий стиль. Коротка характеристика.

32)Багатство мови і стилістична виразність мовлення у професійній сфері.

33)Універсальні мови.

34)Суржик. Вплив мовного змішування на культуру мови.

35)Функції мови у суспільстві.

36)Інформаційні революції.

37)Комунікативне призначення мови у професійній сфері.

38)Спілкування як інструмент професійної діяльності.

39)Функції спілкування.

40)Формування духовної культури особистості через спілкування.

41)Основні закони спілкування.

42)Види, типи і форми спілкування.

43)Стратегії мовленнєвого спілкування.

44)Невербальні засоби спілкування.

45)Основні норми усного професійного мовлення.

46)Мовна норма.

47)Засоби милозвучності української мови.

48)Стандарт і субстандарт.

49)Стандартні етикетні ситуації.

50)Структура діалогу.

51)Культура діалогу.

52)Фактори формування мовного смаку особистості.

53)Мистецтво аргументації.

54)Публічний виступ.

55)Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу.

56)Прийоми впливу на слухачів.

57)Види публічного мовлення.

58)Видатні оратори світової та української культури.

59)Вербальні і невербальні засоби спілкування.

60)Структура риторичного виступу.

61)Особливості усної комунікації.

62)Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу, прийоми впливу на слухачів.

63)Сучасні типи презентації.

64)Телефонна розмова.

65)Стратегії поведінки під час ділової бесіди

66)Співбесіда з роботодавцем.

67)Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування.

68)Стратегії поведінки в діловому спілкуванні.

69)Культура слухання.

70)Усний фаховий виступ.

71)Комунікативні характеристики монологу, діалогу, полілогу.

72)Види дискусії.

73)“Мозкова атака”, “мозковий штурм”, “дерево рішень” як інтенсивні форми оговорення та ефективного вирішення професійних проблем.

74)Класифікація документів.

75Національний стандарт України.

76)Критерії класифікації документів.

77)Зміст та розташування реквізитів.

78)Вимоги до тексту документа.

79)Ділове листування.

80)Синтаксисичні особливості офіційно-ділових текстів.

81)Лексичні особливості офіційно-ділових текстів.

82)Ділове листування.

83)Електронне ділове листування.

84)Поняття терміна, його характеристика з погляду структури і походження.

85)Роль термінології у науковій комунікації.

86)Традиції українського термінотворення.

87)Різновиди сучасних словників.

88)Фахові лексикографічні джерела

89)Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.

90)Терміни, професіоналізми та їх ознаки.

91)Класичні мови і термінотворення.

92)Роль терміна у науковому тексті.

93)Кодифікація і стандартизація в термінології.

94)Вимоги до термінів як номінативних одиниць.

95)Алгоритм укладання стандарту наукової термінології.

96)Вітчизняні й міжнародні термінологічні стандарти.

97)Сучасні фахові лексикографічні джерела.

98)Цитати і посилання в науковому тексті.

99)План, тези, конспект як важливий засіб організації інтелектуальної діяльності.

100)Реферат. Основні вимоги.

101)Наукова стаття. Основні вимоги.

102)Цитування в усному та писемному діловому мовленні.

103)Правила письмового оформлення прямої мови, цитати.

104)Бібліографічне посилання, принципи укладання списків літератури.

105)Редагування і переклад наукових текстів.

106)Аналітичне опрацювання фахового тексту.

107)Мовно-стилістичні особливості наукових текстів.

108)Види і форми перекладу.

109)Писемний переклад: технічний, художній; анотативний, аспектний, реферативний.

110)Калькування і запозичення термінологічних найменувань.

111)Типові труднощі перекладання науково-технічних термінів.