Розділ ііі професійно–психологічний відбір у зс провідних країн світу

Проблема психологічного відбору льотного складу виникла давно. На етапі розвитку авіації стало виявлятися, що льотчиком може бути далеко не кожна людина без видимих ​​фізичних вад. На початку першої світової війни відсоток льотних пригод і катастроф, не обумовлених дефектами матеріальної частини та військовими діями, виявився настільки високий (до 90%), що гостро постало питання про придатність до діяльності льотчика. При цьому мова йшла, насамперед, про фізичну придатність, про відповідність вимогам, що пред'являються льотною діяльністю з точки зору медицини і фізіології.

До початку 20-х років у всіх країнах, що володіють скільки-небудь розвиненою авіацією, були розроблені і введені жорсткі медичні стандарти вимог до фізичного стану льотчиків. Однак незабаром з'ясувалося, що введення суворого медичного контролю, хоча і знизило число льотних пригод і катастроф, але воно все-таки залишалося великим. Стало ясно, що не всі здорові і добре фізично розвинені люди можуть стати пілотами. Вони повинні володіти необхідними для льотної діяльності психологічними якостями, які стали називати льотними здібностями.

У Франції початок психологічного відбору зв'язується з дослідженням Камю і Неппера швидкості реакції у льотчиків на зорові, слухові і тактильні подразнення (1916 г.). Ці дослідження показали, що швидкість психічних реакцій певною мірою визначає якість льотної діяльності.

Приділяється увага питанням психологічного відбору в період першої світової війни в Італії. У 1916 р тут була створена за розпорядженням Військового міністерства Психологічна лабораторія при Верховному командуванні. На чолі лабораторії був поставлений проф. Джемеллі.

В Англії в 1917 р створюється Повітряний медичний дослідницький комітет. Основний напрямок його діяльності - медичне; тести, розроблені співробітниками цього комітету, призначалися для перевірки фізичних і фізіологічних якостей кандидатів.

Перші заяви про необхідність відбору пілотів з урахуванням психологічних факторів були зроблені в циркулярному листі Морського департаменту США (1916). У цей час була розроблена стандартна система випробувань інтелекту осіб, призваних до армії. У 1917 р за допомогою зазначених тестів були обстежені 40 000 військовослужбовців, у 1918 р - всі військовослужбовці США. Випробуванню піддалися 1 700 000 осіб, призваних до армії.

З появою літальних апаратів в Росії, також виникає проблема відбору осіб, здатних ефективно виконувати поставлені завдання. У 1917 р в Петрограді при Військово-медичному управлінні вперше створюється спеціальна комісія з вивчення праці льотчиків і психологічному відбору льотного складу.

При вирішенні проблеми психологічного відбору позначилося два основних напрямки. Представники першого, так званого аналітичного шляху дослідження прагнули відшукати невелике число елементарних психічних функцій, що визначають льотні здібності.

Так, французькі та італійські дослідники (Камю, Неппер, Джемеллі та ін.) Зосередили свою увагу на вивченні швидкості рухової реакції, якою вони відводили істотну роль в умінні швидко орієнтуватися і правильно діяти в постійно мінливих умовах польоту.

Німецькі психологи більше уваги приділяли виробленню тестів для оцінки пам'яті, уваги, вольових якостей, здатності до розпізнавання й орієнтації. Цим же шляхом пішов ряд американських дослідників.

Представники другого, так званого «синтетичного» напряму ставили своїм завданням дослідження психічної активності в складних умовах цілісної діяльності. У цих цілях конструювалися різноманітні апарати та установки, в тій чи іншій мірі імітують на землі умови польоту. Зазвичай ці установки повторювали схему кабіни навчального літака. Органи управління – рулі та ножні педалі – з'єднувалися з реєструючою апаратурою, відзначала час і точність реакції на різні зміни умов «польоту».

Після закінчення Першої світової війни закономірно відзначається зниження інтересу до військових досліджень, у тому числі до питань авіаційної психології. Активізація досліджень з проблеми психологічного відбору льотного складу настає напередодні Другої світової війни.

В СРСР роботи по психологічному відбору осіб льотного складу були розпочаті одразу після закінчення громадянської війни. Науковою розробкою проблеми льотних здібностей на початку 1920-х років стали займатися Н.П. Ільзін, С.Є. Мінц, А.П.Нечаев, Н.М. Добротворський, Я.Ф. Самлер, К.К. Платонов та інші.

У 1924 р для вирішення практичних завдань і розробки теоретичних питань професійного відбору за пропозицією Е.С. Мінца була створена Центральна психофізіологічна лабораторія. Незабаром після її організації при авіаційних училищах ВПС РСЧА, а в подальшому при округах створюються периферичні психофізіологічні лабораторії.

Для проведення психологічного відбору необхідно було вивчити особисті якості льотчика і особливості льотної роботи, щоб знати які вимоги вона пред'являє до людини і якими методичними прийомами їх вивчати.

При вирішенні цієї проблеми в СРСР, як і в інших країнах, проведені дослідження можна звести до двох основних напрямках: «синтетичне» і «аналітичне».

Дотримувався аналітичного підходу до вивчення льотних здібностей, вважаючи за необхідне оцінювати окремі психічні функції кандидатів, А.П. Нечаєв.

С.Є. Мінц відстоював синтетичний підхід. Він ввів у практику лікарсько-льотної експертизи психологічне вивчення курсантів авіаучилище, а також розробив оригінальну методику льотного навчання.

Після С.Є. Мінца психофізіологічну лабораторію очолив Н.М. Добротворський, який виступив з різкою критикою психотехнічних випробувань.

У 20-х роках в училищах почав застосовуватися «льотно-випробувальний відбір», в програму якого, поряд з рулюванням на спеціально пристосованих для цих цілей навчальних літаках, входило також виконання випробувальних польотів.

Висновки про льотних якостях кандидатів робилися на підставі результатів виконання цих польотів. При цьому враховувалися також укладення льотчиків-інструкторів, лікарів-психологів про бажання кандидата стати льотчиком, наявності у нього впевненості у своїх силах, прагнення цілеспрямовано розвивати і вдосконалювати свої психофізіологічні дані і т.д.

Метод льотно-випробувальних польотів давав можливість визначити ступінь придатності кандидата до професії льотчика. Важливим достоїнством його було те, що випробування відповідних здібностей проводилося в процесі самої льотної діяльності. Це дозволяло не тільки з'ясувати, якими льотними якостями володів кандидат до моменту проведення випробувань, але і встановити ступінь його «навченості», темп розвитку професійно важливих льотних здібностей. Однак льотно-випробувальний відбір не отримав широкого розповсюдження, очевидно, тому, що при масовому наборі його здійснення було б дуже громіздким і тривалим. Надалі різні апарати і установки стали більше використовуватися в якості способів тренажерної підготовки, ніж в якості методів відбору курсантів і льотчиків.

З 1928 р робота по психофізіологічному відбору льотного складу стала проводитися психофізіологічної лабораторією Військово-санітарного управління Робітничо-селянської Червоної Армії, реорганізованої потім в Інститут авіаційної медицини ім. академіка І.П. Павлова.

Робота з професійного відбору для Цивільного повітряного флоту проводилася С.Г. Геллерштейном, Я.Ф. Самлером, А.Н. Ермілін та ін., У створеній в 1931 р центральної психофізіологічної лабораторії ГВФ.

В результаті проведених робіт в 1933 р було видано «Керівництво з медичного та психофізіологічного відбору кандидатів, що надходять в школи ВВС», яке, як вказувалося в передмові, є єдиним керівництвом з відбору в авіацію. Всі кандидати, визнані придатними за станом здоров'я до льотного навчання, підлягали психофізіологічному відбору.

Абітурієнтам в льотні школи пред'являлися наступні вимоги: класова свідомість; кмітливість, технічна кмітливість, логічність мислення; хороша швидкість реакції; хороші розподіл, обсяг і стійкість уваги; наявність розвинених моторних навичок; гарний окомір; сила волі, наполегливість, витривалість, сміливість, фізична сила і спритність.

Обстеження кандидатів проводилися як в індивідуальному порядку, так і груповому з використанням бланкових і апаратурних тестів. Окремо оцінювалися поведінку випробуваного. Оцінка результатів проводилася в балах. Всі випробування проводилися по одному плану в одних і тих же умовах.

Методики «Керівництва ...» вивчали далеко не всі вже відомі «льотні здібності», однак в роботах радянських авіаційних психологів (Я.Ф. Самлер, К.К. Платонов, Канторович та ін.) Об'єктом дослідження ставати вже структура особистості та оцінка сприятливого і несприятливого поєднання для льотної роботи окремих психологічних якостей.

У 1936 р після опублікування постанови ЦК ВКП (б) «Про педологічні перекручення в системі наркомпросов», в якому тести були піддані гострій критиці, психотехнічні методики перестали застосовуватися не тільки в шкільній практиці, але і з метою відбору військових фахівців. Так, у тимчасовому керівництві по медичному відбору кандидатів в льотні школи, виданому в 1937 р, передбачалося лише виявлення психічних захворювань, а психічні якості не враховувалися.

Таким чином, дослідницька робота з проблем льотних здібностей і психологічного відбору в льотні училища значною мірою загальмувалася.

Перед Другою світовою війною за кордоном найбільш інтенсивну діяльність з проблем психологічного відбору були здійснені в США.

Найбільшого розмаху набули ці роботи в армії і на флоті. Початкові дослідження були проведені в початку 1940 р групою психологів на базі морської авіації в Пенсакола. Було вивчено близько 40 бланкових і апаратурних тестів. У результаті до початку другої світової війни був створений набір бланкових тестів для відбору претендентів на навчання в морській авіації.

Застосування цього набору тестів дозволило скоротити відсів серед курсантів з 50% до 30%. Із змінами і поліпшеннями ці тести використовувалися і в наступні роки.

Аналогічна робота була проведена у Військово-повітряних силах США. У червні 1941 р у відомстві головного лікаря Військово-повітряних сил був створений спеціальний психологічний відділ, який почав розробляти програму відбіркових досліджень для льотного складу.

Первісна програма, введена в практику в лютому 1942 р, представляла собою набір бланкових тестів, які не потребують складного обладнання та допускають випробування великої групи людей одночасно.

Цими наборами було випробувано понад тисячу курсантів. Всі вони, незалежно від результатів тестування, були допущені до льотного навчання. Подальша перевірка показала, що з тих, хто не витримав цих відбіркових випробувань, закінчило льотне навчання тільки 11%, тоді як з успішно впоралися закінчило навчання 35%.

Таким чином, виявилося, що за допомогою психологічного відбору відсівалися здебільшого дійсно непридатні, але з благополучно пройшли відбір придатними виявилася, тільки 1/3.

«Сито» було занадто рідкісним, і подальша робота була спрямована на уточнення та вдосконалення застосовуваних методів. Були розроблені нові, більш складні бланкові тести, а також набір апаратурних тестів.

За час війни створено і випробувано понад 10 таких класифікаційних наборів. Результати виконання тестів оцінювалися в умовних одиницях, які потім складалися, і загальна оцінка перетворювалася в так звану «станину» - оцінку льотних здібностей за 9-бальною шкалою (9 - найвища оцінка, 1 - нижча).

Найбільшу прогностичну цінність, як зазначає Фланаган виявили тести, що стосуються інтересу до авіації (InformationTest), і тест на представлення просторового положення літака за показниками приладів.

На ті ж тести, як найбільш інформативні, вказують і французькі дослідники, які застосовували американський кваліфікаційний набір. Аналогічні програми психологічного обстеження були складені для інших категорій льотного складу.

Під час Другої світової війни в американських військово-повітряних силах було організовано кілька сот відбіркових комісій, у роботі яких брало участь понад півтори тисячі психологів. Відбірковими кваліфікаційними тестами було випробувано понад 1 млн. Чоловік. З них 450 тисяч було відсіяно на підставі низьких оцінок при цих випробуваннях.

Спочатку «прохідним» балом вважалася станина 5, що дало зниження відсіву в процесі навчання до 51% замість колишніх 75%.

Пізніше вимоги були підвищені: до льотного навчання стали допускати тільки осіб, які отримали на відбіркових випробуваннях станину 7 і вище. Це знизило відсів до 36%. Аналогічні дані отримані у французьких військово-повітряних силах, де введення психологічного обстеження теж дозволило знизити відсів в льотних школах з 61% до 36%.

Введення професійного відбору в авіації дало високий військовий і економічний ефект. Наприклад, для того щоб отримати 100 кваліфікованих пілотів в умовах, коли ніякого психологічного відбору не проводилося і відсів в процесі навчання становив майже 75%, потрібно було прийняти для навчання 397 курсантів. Використовуючи ж класифікаційні тести при високих стандартах (станина 7 і вище), досить допустити до навчання 156 осіб, для чого необхідно обстежити 1020 претендентів. Проведення психологічних випробувань займає всього 8 годин, а вартість становить 4,59 долара на людину.

На 100, успішно закінчили навчання льотчиків, економія була майже 1 млн. Доларів США.

У 1955 р в СРСР вийшло перше повоєнне керівництво: «Методичні вказівки з вивчення індивідуально-психологічних якостей курсантів і льотчиків». У ньому викладалися програми для вивчення психологічних особливостей курсантів і льотчиків у різних видах їх діяльності; правила проведення лабораторного психологічного обстеження та методика статистичної обробки його матеріалів; інструкція з проведення експериментально-психологічних досліджень і складання психологічних характеристик, бесіди та динамічного спостереження .

Експериментально-психологічні дослідження включало вивчення якостей уваги і спостережливості, пам'яті, кмітливості, емоційно-моторної стійкості та ін. Деякі з методик застосовуються і в даний час.

У 1964 р в ряді льотних училищ був офіційно введений психологічний відбір, який став важливою ланкою професійного навчання та комплектування курсантів. Психологічний відбір проходили кандидати, визнані придатними до льотного навчання за станом здоров'я і здали конкурсні вступні іспити. Застосовувалося групове обстеження за допомогою обов'язкових бланкових тестів і індивідуально-апаратурними методиками і таблицями. Проводилися спостереження і бесіда з кожним кандидатом. Кандидатів у льотні училища розподіляли на 4 групи з наступними рекомендаціями.

I група психологічного відбору – «надати найбільші переваги при вступі до училища» (кандидати, які отримали тільки відмінні та добрі оцінки за всіма методиками при наявності більше 30% відмінних оцінок);

II група – «рекомендувати для вступу в училище» (кандидати, що не мають незадовільних оцінок);

III група – «приймати в училище тільки при особливо високих показниках конкурсних іспитів» (кандидати, які мають не більше однієї незадовільної оцінки);

IV група – «не брати до льотного училища» (кандидати мають дві і більше незадовільні оцінки).

З 1966 р психологічний відбір став здійснюватися за єдиною схемою і нормативам. Він складався з:

групового обстеження за бланковими методиками: «коректурних проба з перемиканням і перешкодами»; «Складання з перемиканням»; «Встановлення закономірностей»; «Компаси».

індивідуального обстеження: комплекс ДКН; установка ВНД («вища нервова діяльність»); таблиця «Відшукування чисел з переключенням».

спостереження та індивідуальної бесіди для вивчення розвитку та особливостей особистості кандидата.

На психологічне обстеження абітурієнтів було заплановано кілька днів: в 1-й день проводилося колективне обстеження бланковими методиками, в наступні дні організовувалося індивідуальне обстеження і бесіда з психологом (досвідченим фахівцем галузі).

Надалі розробка і вдосконалення методів психологічного відбору в льотні училища проводилася фахівцями різних установ (Т.Т. Джамгаров, Ю.К. Дем'яненко, Т.Н. Жукова, Г.М. Зараковскій, В.П. Зухарь, С.І. Лосєв, В.Л. Марищук, Е.А. Мілерян, Б.Л. Покровський, В.А. Сергєєв, В.Я. Татарників, В.А. Бодров та ін.).

З метою більш диференційованого і об'єктивного вивчення індивідуальних особливостей кандидатів результати психологічного обстеження по кожній з методик стали оцінюватися по 9-ти бальною шкалою.

Створення класів програмного навчання сприяло розробці В.А. Сергєєвим, В.С. Фоміним, Б.Л. Покровським та ін. Співробітниками ГосНІІА і КМ лабораторії для групового психофізіологічного обстеження - напівавтоматичного комплексу апаратури. Даний комплекс дозволяв одночасно обстежити 24 людини з комп'ютерною реєстрацією якості виконання тестів і частоти серцевих скорочень, непрямого показника нервово-емоційної напруги.

Автоматизація експериментально-психологічного відбору дозволила значно знизити його трудомісткість і намітило перспективи досліджень у цьому напрямку інших дослідників. В цілому можна зробити висновок, що досвід розробки і проведення психологічного відбору кандидатів у вищі військові авіаційні училища льотчиків дозволив:

1) визначити раціональні методичні прийоми вивчення та оцінки психічних якостей, що сприяють формуванню та розвитку льотних здібностей, і на основі цього достатньо точно прогнозувати придатність до навчання професії військового льотчика;

2) встановити відносно надійні критерії оцінки професійної ефективності, які успішно використовувалися для визначення прогностичної цінності методичних прийомів і всієї системи відбору в цілому;

3) визначити організаційні форми проведення психологічного відбору кандидатів у льотні училища.

Висновок для третього розділу: Методика професійно-психічного відбору льотчиків удосконалювалась протягом одного століття ,що дало змогу набагато якісно обирати людей для даної направленості.