8.Яка роль композиції в образотворчому мистецтві?

Компози́ція зазвичай вживається у двох значеннях. З одного боку, композиція — це побудова художнього твору, яка обумовлена його змістом, призначенням і характером. А з іншого боку композицією називають і сам твір, тобто кінцевий результат діяльності художника. Композиція є одним з основних організуючих компонентів кожного художнього твору. Саме композиція надає йому цілісність, підпорядковує його елементи один одному і цілому. Композиція «тримає» простір, організує його і підпорядковує так званим законам композиції.

Створюючи композицію, необхідно визначити, що буде головним в картині і як виділити це головне, тобто, сюжетно-композиційний центр, який часто також називають "смисловим центром" або "зоровим центром" картини. Звичайно, в сюжеті не все однаково важливо, і другорядні частини підкоряються головному. Центр композиції включає сюжетну зав'язку, основну дію і головних дійових осіб. Композиційний центр повинен, в першу чергу, привертати увагу. Центр виділяється освітленістю, кольором, укрупненням зображення, контрастами і іншими засобами.

Не тільки у творах живопису, але й у графіці, скульптурі, декоративному мистецтві, архітектурі виділяють композиційний центр. Композиція має сприйматися єдиним і неподільним твором мистецтва, в якому кожна зображена мета доповнює зміст, його цілісність.

9.Як визначається геометричне та оптичне поняття точки? Точка - це найпростіша одиниця візуального спілкування, в основному округлої форми і найпоширеніша в природі, хоча будь-яка форма, в невеликих масштабах зображення, може виступати в якості оптичної точки дизайну.

Точка являє собою мінімальну частку вираження, без розмірів, просто позначаючи розташування в просторі. Її розмір - не важливий, але за визначенням він маленький. Будь невелика форма, розташована на відносно великій тлі, грає роль точки. Її оптичний вплив - значущий, навіть якщо точка одинична і ізольована.

Якщо точок декілька і вони різного розміру, то можуть породжувати вимір простору і тривимірне враження, зменшуючись в розмірах з відстанню. Коли використовують кілька точок одного зображення, наше сприйняття їх з'єднує, створюючи лінії, а значить - напрямок і рух. Точка — одне з основних понять геометрії. Точка є геометричним об'єктом, що має властивості тільки положення в просторі, але не має жодних інших, наприклад таких як довжина, площа. Важливо розуміти, що точка не є матеріальним об'єктом, це просто місце. На кресленнях точка позначається за допомогою олівця, але ця крапка, на відміну від точки, все ж таки має діаметр, тому є тільки її наближеним зображенням. 10.Що означає термін Багатопланова композиція? Прийом, коли об'єкти знаходяться один за іншим. Композиція, що має кілька/ багато планів.

11.Що таке симетрія та асиметрія? Для симетрії характерний відносний спокій, рівновага частин, ритму властива велика або менша ступінь руху. Симетричні в основі своїй квіти, які складаються з пелюсток і листків, розміщених частіше в ритмічному порядку на стеблі або гілці. Людина, створюючи різні предмети, спирається на форми, створені природою, і в якійсь мірі копіюючи її. Симетрія й асиметрія: Категорії композиції, котрі спрямовані розкрити певні ритмічні закономірності художніх творів. Симетрія притаманна декоративним композиціям, де рівномірно чергуються елементи та інтервали між ними, де можна уявно провести ось симетрії, де компоненти співіснують у дзеркальному або перевернутому відношенні; асиметрія – характерна для реалістичних артефактів, які передбачають використання форм, ліній, кольорів, що не повторюються. Як симетричні, так і асиметричні композиції мають бути однаково композиційно врівноважені.

12.Основні єтапи розвитку композиції? КОРОТКИЙ ОГЛЯД ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ КОМПОЗИЦІЇ.

Пануючи в різні епохи напрямки в мистецтві впливали на характер викладання таких навчальних дисциплін, як малюнок, живопис, композиція в художніх школах і на малювання — у загальноосвітніх. Композиційні форми й закономірності складалися одночасно з розвитком образотворчої діяльності, починаючи з первісних часів. Паралельно з виникненням художніх шкіл, чи прямо побічно зв'язаних із переважним напрямком у мистецтві, світоглядом і смаками панівних класів, композиційні форми перетворювалися часом у догматичні, рецептурні.

З часом, від епохи до епохи образотворче мистецтво удосконалювалося як у плані чисто матеріальному (поліпшувався інструментарій, технологія виготовлення матеріалів і т.д.), так і в художніх засобах.

У первісних художників, незважаючи на їхню гостру спостережливість, відчуття композиції було розвинуто дуже слабко, про що свідчать, наприклад, безладні зображення череди, представленого через окремі фігури. У цьому знайшло відображення примітивне мислення, недостатня здатність первісної людини до узагальнення.

Композиції Древнього Сходу значно відрізняються від первісних. Якщо в первісному мистецтві предмети, як правило, не упорядковані, розкидані, то в композиціях Древнього Сходу розташування об'єктів на площині підкоряється строгому порядку. Турбота художника про композиційну упорядкованість випливає зі зв'язку живопису з архітектурою й обрядовими, культовими регламентаціями, узаконеними в рабовласницькому суспільстві

У древнім єгипетському мистецтві з'являються нові прийоми композиції. Це зв'язано з розвитком суспільного мислення, із більш активним пізнанням життя. Мистецтво також розширює свої можливості. Відкриваються нові засоби й закономірності, що сприяють досягненню правдивості художніх творів. Більш виразним стає лінійний малюнок, у якому уточнюються пропорції частин зображуваного. Усе більшого значення набувають колірні і тонові відносини.

У живописі Древньої Греції з'являються добутки з чітко вираженим композиційно-сюжетним центром. Приклад тому — помпейська фреска «Ахілл серед дочок Лікомеда». Головне виділяється тут тим, що показується в центрі. Голови Ахілла й Одисея розташовані як би вгорі піраміди, що творить у цілому пірамідальний лад композиції. Крім того, сюжетно-композиційний центр підкреслюється самими яскравими плямами (червоний щит і соковито написані обличчя Ахілла й Одисея).

У період середньовіччя мистецтво зійшло зі шляху, по якому воно розвивалося в Древній Греції. Середньовічне мистецтво у всіх його проявах відмовляється від тривимірної композиції Очевидно, відмовлення від передачі глибини простору, активного руху, життєвості й об'ємності фігур зв'язаний у середньовічному мистецтві з особливостями суспільно-економічної формації, із чільною роллю церкви, що виступає проти вихваляння плоті, тілесної краси людини.

Велике значення в середньовічних композиціях надавалось лінійно-площинним і декоративно-орнаментальним засобам. У період пізнього середньовіччя, на рубежі XIII-XIV сторіч, в образотворчому мистецтві поступово підсилюються реалістичні тенденції, піднімається інтерес до навколишньої дійсності, релігійна аскетичність, скутість поступається місцем реальному змісту творів мистецтва.

До епохи Відродження ми не маємо яких-небудь теоретичних праць, присвячених безпосередньо питанням композиції. Однак твори художників Древньої Греції переконують нас у тім, що вони освоювали закономірності мистецтва не тільки інтуїтивно, але й у результаті пізнання життя, вивчення філософії, що, у свою чергу, сприяло осмисленню й твердженню визначених закономірностей у мистецтві.

Ренесанс дав людству титанів мистецтва, що, крім своїх добутків, що показують велику майстерність, глибоку поінформованість в області композиції, залишили значну теоретичну спадщину.

У трактатах, листах, записках, спогадах, щоденниках художників того часу ми знаходимо коштовні думки про композицію. Хоча нам невідомі висловлення таких великих майстрів мистецтва раннього Відродження, як Джотто ді Бондоне, брати Губерт і Ян Ван Ейки, Ганс Мемлінг, Лука делла Роббіа, Гірландайо, Мазаччо, але їхня творчість говорить про глибоке знання законів образотворчого мистецтва. І, звичайно, у їхніх творах «фарбами на полотнах і дошках» дотримувалися композиційних правил.

Художня практика періоду Високого Відродження домоглася великих успіхів у композиції, тому що розвивалася в тісному взаємозв'язку з теорією, із спробами наукового обґрунтування правил і закономірностей у різних видах мистецтва.

З кінця XVI століття почав формуватися навчальний предмет композиція. Про це свідчать навчальні програми з малювання, а також методичні посібники.

Поява нового плину в образотворчому мистецтві — імпресіонізму — обновило мальовничі засоби, сприяло просуванню мистецтва вперед. У той же час захоплення кольоропошуком, експериментаторство в області формальних засобів живопису привело згодом до втрати композиційної цілісності станкової картини.

Імпресіоністи зуміли збагатити мальовничу палітру художника, у порівнянні з їхніми добутками академічний живопис став здаватися розфарбованим малюнком. Було очевидно, що академічна система має потребу в реформі, методи навчання малюнку, живопису й композиції необхідно змінити. Однак нових шляхів ще не було знайдено, і ведуче місце в образотворчому мистецтві починає займати формалістичний напрямок.

На початку XX століття в країнах Західної Європи, у Росії й в Україні виникають різні художні напрямки: футуризм, кубізм, експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм і ін. Безладна боротьба думок і віянь у цю епоху вносила ще велику неорганізованість і плутанину в методику викладання художніх дисциплін, у тому числі й композиції. Представники антиреалістичної естетики виступали проти художньої школи, проти навчання основам живопису, малюнка, композиції [34, 21].

У результаті панування поглядів такого характеру школа стала деградувати. Ідеологи цих плинів проголосили волю творчості, що нібито утрачає свої неповторні риси, якщо художнику прищеплені професійні навички. Послідовники нових напрямків у мистецтві показували на виставках композиції, в яких була відсутня навіть елементарна образотворча грамотність.

Серед зачинателів вітчизняної художньої школи у XVIII ст. з повним правом можна назвати А.П. Лосенка, видатного малювальника, живописця й педагога, котрий брав участь у піднятті образотворчого мистецтва на якісно новий щабель. Він сприяв розвиткові рисунка як навчального предмета, багато уваги приділяв композиції. У своїх пошуках митець користувався досвідом європейського живопису і дотримувався думки, що всі компоненти і засоби композиції повинні бути підпорядковані головній ідеї твору, а доцільність композиції міститься у єдності часу, місця й дії.

Він розумів необхідність перебудови методів академічної образотворчої освіти і розробив нову методику навчання, якою користувалися майже до середини ХІХ ст. [34, 23].

В теперішній час методика викладання образотворчого мистецтва, у тому числі композиції, базується на зовсім інших, нових методичних основах, пов’язаних із новими завданнями освіти.