130. Збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

Збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб охоплюють:

1. початкові збори з банків - учасників Фонду;

2. регулярні збори з банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду;

3. спеціальні збори з банків - учасників (тимчасових учасників)Фонду.

Початковий збір до Фонду.

1. Банк - учасник Фонду протягом 30 календарних днів з дня одержання банківської ліцензії зобов’язаний сплатити до Фонду початковий збір у розмірі 1 відсотка свого статутного капіталу, крім випадків, передбачених цим Законом.

2. Банк - учасник Фонду, створений у результаті реорганізації, звільняється від сплати початкового збору в разі сплати початкового збору до Фонду банками, які реорганізувалися, та набуває усіх прав і обов’язків щодо участі у Фонді.

3. Перехідний банк звільняється від сплати початкового внеску до Фонду.

Нарахування регулярного збору до Фонду.

1. Учасник Фонду зобов’язаний станом на останній робочий день кожного кварталу здійснювати нарахування регулярного збору до Фонду. Розмір базової річної ставки збору становить 0,5 відсотка бази нарахування в національній валюті та 0,8 відсотка бази нарахування в іноземній валюті.

Базою нарахування є середньоарифметична за розрахунковий період сума щоденних балансових залишків на рахунках з обліку вкладів та відсотків за ними.

Фонд має право встановлювати своїм нормативно-правовим актом порядок розрахунку розміру регулярних зборів до Фонду у формі диференційованих зборів. Розрахунок розміру диференційованого збору проводиться шляхом зважування базової річної ставки збору за ступенем ризику. Розмір диференційованого збору має бути не менше розміру базової річної ставки.

2. Учасник Фонду визначає залишки за вкладами в іноземній валюті, національній валюті України за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на день такого визначення.

3. Учасник Фонду зобов’язаний здійснювати сплату регулярного збору до Фонду щоквартально до 15 числа місяця, наступного за кварталом, за який здійснюється сплата.

Спеціальний збір до Фонду

1. Фонд має право прийняти рішення про встановлення спеціального збору до Фонду у разі, якщо поточні доходи Фонду є недостатніми для виконання ним у повному обсязі своїх зобов’язань щодо виплати відшкодування за вкладами або щодо обслуговування та погашення залучених кредитів.

2. Учасник Фонду зобов’язаний здійснити сплату спеціального збору до Фонду у строки та згідно з умовами, встановленими нормативно-правовими актами Фонду.

131. Інститут загальнообов’язкового страхування всистемі фінансового права

Відносини з обов’язкового страхування належать до інституту фінансового права.

Велика частина відносин у галузі страхування керуються нор­мами фінансового права, адже при страхуванні виникають гро­шові перерозподільні відносини. Наявність обставин, які мо­жуть нанести шкоду здоров'ю, життю або майну фізичних і юридичних осіб, примушують страхувальників частину націо­нального доходу, яка їм належить, передати на утворення страхових фондів.

У світовій практиці існує три типи фінансово-правового регулювання діяльності у сфері страхування:

1) коли фінансово-правове регулювання у сфері страхування здійснюється на рівні центральних виконавчих органів влади (Україна, Росія, Велика Британія, ФРН), що є найбільш поширеним;

2) фінансово-правове регулювання здійснюється як на державному рівні, так і на рівні провінцій (Канада);

3) фінансово-правове регулювання страхової діяльності здійснюється на рівні суб’єктів федерації (США).

Фінансово-правове регулювання діяльності у сфері страхування з боку держави проявляється у:

- прийнятті нормативних правових актів, що регулюють страхову діяльність (у тому числі й тих, що регулюють фінансові відносини у цій сфері);

- встановленні обов’язкового страхування в інтересах суспільства та окремих категорій його громадян (державне обов’язкове страхування повністю знаходиться у сфері фінансово-правового регулювання);

- проведенні спеціальної фінансової політики (ця функція повністю знаходиться у сфері фінансово-правового регулювання страхової діяльності з боку держави);

- встановленні різноманітного роду податкових пільг суб’єктам страхової справи для стимулювання їх діяльності (застосування пільг у сфері оподаткування та інвестиційної діяльності регулюється нормами фінансового права);

- створенні правового механізму, що забезпечує нагляд за діяльністю суб’єктів страхової справи й дотриманні ними вимог законодавства, у тому числі й фінансового, що регламентує відносини у сфері страхування.

В галузі стра­хування Законом України "Про страхування" на Кабінет Міністрів покладено встановлення розміру плати за видачу ліцензії на страхову діяльність; За вимогами Закону України "Про страхування" страховик створює гарантійний фонд. Законом визначені і джерела цього фонду: додатковий, резервний капітал та сума нерозподіленого прибутку.

Фонди діють на підставі статутів, що затверджуються у порядку, визначеному законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування. Управління фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування здійснюють правління та виконавчі дирекції страхових фондів, які забезпечують визначені законами конкретні види соціального страхування.

Джерелами централізованих страхових резервних фондів можуть бути відрахування від надходжень страхових платежів, внески власних коштів страховика, а також доходи від роз­міщення коштів централізованих страхових резервних фондів.

Страхові внески — це форма резервування заробітної плати, яка забезпечує матеріальні виплати та надання соціальних послуг працівникам у разі настання страхового випадку.

Страховики як суб'єкти фінансових правовідносин сплачують податки і збори та інші обов'язкові платежі до Державного бю­джету України та внески до державних позабюджетних цільових фондів і придбавають цінні папери, які емітує держава. Як платники податків страховики несуть відповідальність за додержання податкового законодавства і відповідають в ра­зі його порушення.

Відносини в галузі страхування, що регулюються нормами фінансового права, в залежності від суб’єктів, які беруть у них участь, можна класифікувати так:

1. Відносини між організаціями-страховиками та державою в особі органів виконавчої влади, які здійснюють нагляд за страховою діяльністю з приводу визначення основних положень їхньої діяльності в цілях здійснення державного нагляду за страховою діяльністю в Україні.

2. Відносини між органами виконавчої влади з нагляду за страховою діяльністю та організаціями — страховиками з приводу видачі ліцензій, встановлення правил формування та розміщення резервів, показників і форм звітності страхових організацій;

3. Відносини між державою в особі Антимонопольного комітету України та організаціями-страховиками з приводу попередження, обмеження й усунення монопольної діяльності та недобросовісної конкуренції на страховому ринку;

4. Відносини з державного обов’язкового особистого страхування, де держава як обов’язковий суб’єкт усіх фінансових правовідносин виступає в якості страховика майнових та особистих інтересів окремих категорій громадян і вибирає заходи для забезпечення їхніх (страхувальників) інтересів.

5. Відносини між Державною податковою службою України, Національною комісією з цінних паперів і фондового ринку з приводу здійснення контрольних функцій за страховою діяльністю.

6. Між державними контрольними органами і страховиками.

Отже, можна зробити висновок, що державну обов’язкову форму страхування, як інститут фінансового права, відрізняють такі ознаки:

1. Встановлення державою видів, порядку й умов обов’язкового страхування, як за рахунок засобів самих страхувальників, так і за рахунок засобів визначених бюджетів;

2. Наявність державного контролю в цій сфері чи безпосередня участь держави в якості обов’язкового суб’єкта з державного обов’язкового страхування;

3. Обов’язкове страхування встановлюється законом, відповідно до якого, страховик зобов’язаний застрахувати вказані законодавцем об’єкти, а страхувальники – внести страхові платежі;

4. Автоматичність розповсюдження обов’язкового страхування на об’єкти, вказані законом, при їх появі в народному господарстві;

5. Дія обов’язкового страхування незалежно від внесення страхових платежів;

6. Безстроковість обов’язкового страхування, яке діє протягом усього періоду існування об’єкта;

7. Загальне охоплення обов’язковим страхування вказаних у законі об’єктів;

За допомогою фінансових відносин держава впливає на процеси нагромадження та використання страхового капіталу. Через правові норми вона прагне організувати і врегулювати їх належним чином, додає їм відповідної форми і певного змісту, в результаті чого значне коло цих відносин набуває ознак фінансово-правових.