Накопичувачі dvd

Зовні DVD–диск схожий на звичайний CD–диск(діаметр – 120 мм, товщина 1,2 мм), однак відрізняється від нього тим, що на одній стороні DVD–диску може бути записано до 4,7 Гбайт, а на обох – до 9,4 Гбайт. У разі використання двошарової схеми запису на одному його боці можна розмістити вже до 8,5 Гбайт інформації, відповідно на обох боках – близько 17 Гбайт. Подібно до CD випускають DVD–диски (DVD –RОМ, DVD –R, DVD –RW).

Застосовуючи механізм стискування за стандартом MPEG–2, на DVD–диску можна розмістити 135 хвилин відео –повнометражний повноекранний фільм з повною кількістю кадрів, із трьома каналами якісного звуку і чотирма каналами субтитрів. Значення об’єму диска не випадкове: стандарт створювався під егідою кіноіндустрії, що давно шукала недорогу і надійну заміну відеокасетам.недорогу і надійну заміну відеокасетам.

В пристроях зчитування DVD використовується лазер з меншою довжиною хвилі, що дозволяє зчитувати коротші штрихи.

Існують наступні структурні типи dvd

Single Side/Single Layer (однобічний/одношаровий): це найпростіша структура DVD диска. На такому диску можна розмістити до 4.7 Гбайт даних.

Single Side/Dual Layer (однобічний/двохшаровий): цей тип дисків має два шари даних, один із яких напівпрозорий. Обидва шари зчитуються з однієї сторони і на такому дискуможна розмістити 8,5 Гбайт даних, тобто на 3,5 Гбайт більше, ніж на одношаровому/однобічному диску.

Double Side/Single Layer (двосторонній/одношаровий): на такому диску міститься 9,4 Гбайт даних (по 4,7 Гбайт на кожній стороні). Неважко помітити, що об’єм такого диска вдвічі більший однобічного/одношарового DVD диска. Однак через те, що дані розташовуються з двох сторін, доведеться перевертати диск або використовувати пристрій, що може читати дані з обох боків диска самостійно.

Double Side/Double Layer (двосторонній/двохшаровий): структура цього диску забезпечує можливість розмістити на ньому до 17 Гбайт даних (по 8,5 Гбайт на кожній стороні).

Накопичувачі Blu-ra

Blu-ray – це нове покоління формату оптичних дисків, що використовується для зберігання відео високої чіткості (з роздільною здатністю 1920х1080 точок) і даних з підвищеною щільністю. Цей стандарт розроблений і представлений у 2002 р. компаніями Sony та Philips. Blu-ray використовує фіолетовий лазер з довжиною хвилі 405 нм. (DVD – червоний 650 нм, CD – інфрачервоний 780 нм).

Реєструючий шар знаходиться на відстані 0,1 мм від поверхні диска (DVD – 0,6 мм).

В Blu-ray приводах застосовується лінза зі збільшеною числовою апертурою, що разом з наближенням реєструючого шару, забезпечує розширення кута зору накопичувача. Це істотно підвищило стабільність зчитування даних з носія, дозволивши підвищити щільність розміщення доріжок при збереженні співвідношення сигнал/шум.

Відстань між треками на Blu-ray дисках становить 0,32 мкм. Збільшення числової апертури призвело до необхідності переробки мехнічної частини накопичувача і, як наслідок, його подорожчання. Але в той же час знизило вимоги до якості самих дисків, істотно підвищивши відсоток виходу придатних дисків, що згодом приведе до здешевлення Blu-ray-носіів.

Через те, що на дисках Blu-Ray дані розташовані занадто близько до поверхні, перші версії дисків були вкрай чутливі до подряпин та інших зовнішніх механічних впливів через що вони вкладалися в пластикові картриджі. Згодом корпорацією TDK розроблене покриття, яке одержало назву «Durabis», воно дозволяє очищати Blu-ray диски за допомогою паперових серветок. Механічна міцність робочої поверхні Blu-ray дисків у 100 разів більше, ніж DVD.

Підключення пристроїв для роботи з оптичнимидисками

Всі перераховані пристрої підключаються аналогічно жорсткому диску. Вони використовують інтерфейс IDE, підтримують ті ж режими PIO 1,2,3,4, UDMA 33,66,100. Для підключення всіх перерахованих пристроїв застосовують ті ж 40 контактні (40 або 80 жильні) кабелі, так само підтримується підключення двох пристрів на кабель, так само необхідно встановити на кожному пристрої, що підключається, перемички у положення Master і Slave. При чому можна підключати на один кабель і жорсткі диски і перераховані пристрої оптичного збереження даних. Старіші приводи підключалися за інтерфейсом IDE/ATA, нові – за інтерфейсом SATA.Якщо в інформаційній системі використовується один жорсткий диск і один CD–ROM– Drive, то найкраще підключати ці пристрої на різні кабелі. Якщо використується пишучийпристрій, то підключення на різні кабелі пишучого Drive і іншого устаткування обов’язкове. Адже запис на CD–R (DVD–R) або CD–RW (DVD–RW) – процес потоковий і якщо в процесі запису на диск (болванку), раптом тимчасово припинитися потік даних через те, що контролер зайнятий обслуговуванням іншого пристрою, то призупиниться робота лазера і втратиться позиція кінця доріжки, що створюється, а отже і весь її запис. Така ситуація закінчується тим, що запис на CD–RW (DVD–RW) потрібно починати спочатку, а у випадку з CD–R чи DVD–R –просто викинути диск. Для усунення переривання потоку даних, у пишучих пристроях існує досить великий буфер пам’яті. При виборі пристрою для роботи з оптичними дисками потрібно врахувати ще й їх функціональні можливості.

При купівлі нових ПК їх комплектують пристроями DVD–RW.

Конфігурація і принцип роботи накопичувачів на напівпровідникових елементах.

Напівпровідниками називають речовини, питомий опір яких більший питомого опору металів, але менший питомого опору діелектриків. Питомий опір металів коливається у межах від 10–8до 10–6 Омм, питомий опір напівпровідників – від 10–6 до 108 Омм, а питомий опір діелектриків – від 108до 1010 Омм.

До напівпровідників належать більшість неорганічних речовин, а також ряд органічних сполук. Всі речовини, що мають властивості напівпровідників, поділяють на три групи: атомні або елементарні напівпровідники, які мають атомну кристалічну решітку; напівпровідники з іонною кристалічною решіткою (CdS, PbS); напівпровідникові сполуки з валентними зв’язками, в яких атоми утворюють кристали типу однієї гігантської молекули (карбід кремнію, антимонід індію, арсенід галію та ін.).

Флеш–пам’ять – особливий вид енергонезалежної перезаписуваної напівпровідникової пам’яті. Енергонезалежна – не потребує додаткової енергії для збереження даних (тільки для запису). Перезаписувана – перезапис, що допускає зміну даних. Напівпровідникова – не містить механічно рухомих частин (як інші носії), побудована на основі інтегральних мікросхем.

Уперше флеш–пам’ять була розроблена компанією Toshіba у 1984 році. У 1988 році Іntel розробила власний варіант флеш–пам’яті.Назва була дана компанією Toshіba під час розробки перших мікросхем флеш–пам’яті як характеристика швидкості стирання мікросхеми флеш–пам’яті "іn a flash" – умить.

Флеш–пам’ять функціонує подібно RAM. На відміну від транзисторів особливої архітектури, що можуть зберігати інформацію.

Переваги flash–пам’яті:

– здатна витримувати механічні навантаження, які в 5–10 разів перевищують гранично допустимі для звичайних жорстких дисків;

– споживає в 10–20 разів менше енергії під час роботи, ніж жорсткі диски і пристрої для роботи з оптичними дисками;

– компактніша від більшості інших механічних носіїв;

– інформація, записана на флеш–пам’ять, може зберігатися від 20 до 100 років.

Заміни пам’яті RAM флеш–пам’яттю не відбувається тому що флеш–пам’ять: працює значно повільніше та має обмеження по кількості циклів перезапису (від 10000 до 1000000 для різних типів).

Конфігурація і принцип роботи відеоадаптерів, звукових адаптерів.