Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
SUDOUSTRIJ.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
626 Кб
Скачать
☆

15. Змагальність сторін. Диспозитивність.

(У новій редакції Закону нема статті щодо змагальності та диспозитивності)

Принципи змагальності та диспозитивності є основними принципами галузі цивільного процесуального права.

У ЦПК закріплена і отримала подальший розвиток загальна тенденція цивільного процесуального права, що направлена на реалізацію передбаченого в ст. 129 Конституції України принципу змагальності як основної засади судочинства.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.

Активне втручання суду в доказову діяльність сторін, без їх волі на те, суперечить суті і природі цивільних прав, які особа здійснює вільно, на власний розсуд. Це значить, що цивільне процесуальне законодавство зберігає і надає суду лише ті повноваження, здійснюючи які суд зможе створити змагальність сторін у цивільному судочинстві, а також забезпечити якісне відправлення правосуддя у цивільних справах.

При цьому суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених Кодексом.

Принцип змагальності також реалізується в процесі обґрунтування сторонами своєї правової позиції (своїх вимог чи заперечень), тобто він пов'язаний з юридичною стороною справи (вирішенням питання права).

Таким чином, елементами змагальності є: 1) участь сторін в процесі; 2) обґрунтування ними своїх вимог і заперечень; 3) повноваження суду щодо забезпечення змагального процесу.

Слід також зазначити, що в окремому провадженні принцип змагальності діє не в повному значенні, фактично має місце наряду зі змагальним.

 У перекладі з латинського диспозитивність означає «розпоряджаюсь». Диспозитивність - це можливість осіб, які беруть участь у справі, вільно розпоряджатися наданими їм законом матеріальними правами та процесуальними засобами захисту.

Принцип диспозитивності знаходить свій розвиток у численних нормах як процесуального, так і матеріального права.

Принцип диспозитивності властивий всім видам провадження в цивільному судочинстві. Більш за всіх він виражений у позовному провадженні. Разом з тим він властивий і наказному і окремому провадженню. 

Зміст принципу диспозитивності закладений у ст. 11 ЦПК, згідно з якою особи за своїм розсудом здійснюють належні їм права.

Як найповніший свій вираз принцип диспозитивності знаходить в наданій законом стороні в позовному провадженні можливості розпоряджатися своїми суб'єктивними матеріальними і процесуальними правами. Ці права, як було підкреслено, можуть бути спрямовані на відкриття провадження у справі (ст. З ЦПК), на розвиток процесу — право подання апеляційної скарги (ст. 292 ЦПК), право подання касаційної скарги (ст. 324 ЦПК), право оскарження судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами….

Принцип диспозитивності і змагальності закріплений і в нормах Кримінального процесуального кодексу, ст.161 якого передбачає принципи змагальності і диспозитивності. Частина 1 ст. 27 КПК передбачає розгляд справ приватного публічного обвинувачення, а ч. 2 ст. 27 КПК передбачає розгляд справ приватного обвинувачення.

Принцип диспозитивності і змагальності характерний і для господарського процесуального права. Так, ст. 4 Господарського процесуального кодексу передбачає принцип змагальності, а ст. 61 ГПК зазначає, що у разі подання позивачем позовної заяви питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею.

Принцип диспозитивності — це закріплена нормами об'єктивного права можливість особи розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними суб'єктивними правами або тільки процесуальними правами в межах, встановлених законом.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]