Фармакологічна регуляція активності ферментів детоксикації

Одним з найбільш важливих механізмів фармакологічного впливу на процеси детоксикації, зокрема на біотрансформацію, є вплив на активність ферментів, що метаболізують токсичні сполуки. При цьому відбувається підвищення (індукція) активності цих ферментів, головним чином в ендоплазматичній сітці печінки, внаслідок чого прискорюється метаболізм токсичних речовин, чи зниження активності ферментів, що, в свою чергу, сповільнює біотрансформацію сполук.

Індуктори використовують у випадках інтоксикації речовинами, метаболіти яких менш токсичні, ніж початкова сполука, інгібітори – сполуками, які метаболізуються шляхом летального синтезу, тобто з утворенням метаболітів токсичніших, ніж початкова отрута. Наприклад, небажаними побічними ефектами при утворенні активних метаболітів хлороформу, парацетамолу, фуросеміду, бромбензолу, дихлоретану та інших речовин є їх гепатотоксичність. Посилення гепатотоксичної дії токсичних речовин при застосуванні індукторів мікросомних ферментів викликано накопиченням токсичних метаболітів, здатних необоротно зв’язуватися з тканинними макромолекулами, що призводить до утворення некрозу тканин. Утворення метаболітів токсичніших порівняно з введеними лікарськими засобами трапляється досить часто.

Таким чином, впливом на ферменти можна як знешкодити токсичну речовину, так і спричинити утворення більш активних і токсичних її метаболітів.

IV

Симптоматичні засоби, що застосовують у випадках гострих інтоксикацій

У багатьох випадках не вдається встановити причину інтоксикації через неможливість з’ясування анамнезу у зв’язку з тяжким станом хворого. Часто таким хворим ставлять діагноз інтоксикації невідомою токсичною речовиною. У подібних ситуаціях, а також у випадках недостатньої ефективності антидотних засобів призначають лікарські засоби, які, діючи на ту чи іншу ланку патогенезу інтоксикації, усувають або зменшують симптоми захворювання, тобто призначають засоби симптоматичної терапії.

Значення симптоматичного лікування збільшується з наростанням інтоксикації: дає змогу підтримувати життєдіяльність хворого на рівні, коли можливо використовувати методи активної детоксикації.

У клінічній картині гострих інтоксикацій першорядне значення мають психоневрологічні розлади. При цьому зниження і підвищення психічної активності можуть змінюватись залежно від виду, тяжкості й періоду інтоксикації. Найтяжчими проявами психоневрологічних розладів є інтоксикаційний психоз і токсична кома. У випадках інтоксикаційного психозу велике значення має застосування нейролептичних і седативних засобів. Так, під час психічного збудження, що виникає при отруєнні ФОС, атропіном, ерготаміном, кофеїном, показано введення аміназину, магнію сульфату (внутрішньом’язово), дипразину чи барбітуратів короткої дії (тіопентал-натрій). У разі психозу, що виникає після отруєння кислотами й лугами, доцільно проводити невролептаналгезію (фентаніл з дроперидолом), чи транквіланальгезію (сибазон з дроперидолом).

Симптоматичне лікування у випадках токсичної коми повинно бути спрямоване на підтримку функції дихання і серцево-судинної системи.

Великого значення надають застосуванню аналептиків (бемегрид, кордіамін, камфора), ефективність яких не треба переоцінювати, а застосовувати диференційовано.

При отруєнні снодійними і наркотичними анальгетиками виникає гостра гіпоксія мозку. В той самий час такі аналептики, як бемегрид і кордіамін, збільшують споживання кисню мозком на 10-15%.

Отже, застосування цих аналептиків може викликати розвиток вторинної гіпоксії мозку, тобто поглибити перебіг гострої інтоксикації. Саме тому в таких випадках хворому потрібно вводити сульфокамфокаїн, який не тільки знижує споживання кисню мозком, а й збільшує його кровопостачання.

Успішне лікування у випадках токсичного шоку забезпечується своєчасним застосуванням засобів інфузійної терапії - альбуміну, поліглюкіну, реополіглюкіну, желатинолю. Для усунення ацидозу вводять розчин натрію гідрогенкарбонату, а для покращення регіонарної мікро циркуляції – гепарин. У разі артеріальної гіпотензії позитивний ефект виявляють глюкококортикоїди (гідрокортизон, преднізолон) і адреноміметичні засоби (норадреналін, допамін).

Для підтримання функції серця показано введення вітамінних препаратів групи В. З протиаритмічних засобів слід вводити анаприлін, який усуває негативний вплив катехоламінів на серцевий м’яз. У випадках зупинки серця вводять внутрішньосерцево адреналін на ізотонічному розчині натрію хлориду, а також розчини кальцію хлориду і натрію гідроген карбонату .

Симптоматична фармакотерапія токсичних ушкоджень печінки є багатоплановою. Дослідженнями останніх років доведено безсумнівну ефективність антиоксидантів (токоферол – вітамін Е), що забезпечують зменшення активності вільно радикальних процесів і нагромадження продуктів пероксидного окислення ліпідів, перш за все в гепатоцитах. Таким чином реалізується мембраностабілізуючий ефект біоантиоксидантів. Крім того, призначають глюкозу з інсуліном (для відновлення запасів глікогену), кислоту ліпоєву, нікотинамід, жовчогінні засоби.