14. Учень оа Петро Конашевич-Сагайдачний.

Одним з найвидатніших вихованців Острозької академії був гетьман запорізьких козаків Петро Конашевич-Сагайдачний (бл.1570р.–10.ІУ.1622). Народився у селі Кульчиці, біля Самбора, у шляхетській сім'ї. Після закінчення Острозької академії деякий час працював у Києві домашнім вчителем. Але педагогічна робота не була його покликанням, вона не давала можливості реалізуватися його величезній бойовій енергії, силі, рішучості. У 1600 р. Сагайдачний їде на Січ і швидко стає визнаним лідером. Очолює ряд переможних походів козаків на Кримське ханство, на турецькі міста та фортеці. У 1605 р. він був обраний гетьманом. У 1614, 1616, 1619 роках очолював переможні походи козацтва в Туреччину, здобував Синоп, Стамбул, Каффу, Трапезунд, визволяючи з неволі тисячі українських полонених. Ці походи принесли Сагайдачному всенародну славу. У війні з турками та татарами козаки взяли ініціативу у свої руки.

Велика заслуга П. Сагайдачного у підтримці Київської братської школи, заснованої в 1615 р. при Благовіщенському монастирі. Коли польська адміністрація почала втручатися у справи школи та заважати їй, у 1616 р. він разом з усім кошем запорізьким вступив до Київського братства, взявши його під свою опіку і об'єднавши тим самим два крила національно-визвольного руху України – козацтво і братства. 9 жовтня 1620 р. за підтримкою козаків Сагайдачного була відновлена українська православна київська митрополія, скасована Берестейською унією 1596 р. Відповідно до церковних канонів Єрусалимський патріарх Феофан висвятив на київського митрополита Іова Борецького.

Сагайдачний розумів, що зупинити Османську імперію можна було лише об'єднаними країнсько-польськими силами. У історичній битві під Хотином на початку вересня 1621 р. Петро Конашевич-Сагайдачний на чолі 40-тисячного козацького війська разом з 30-тисячною польською армією розгромив турецьке 150-тисячне військо Османа II та впродовж місяця завдав туркам низку поразок, врятувавши Європу від подальшої турецької навали. У битві під Хотином П. Сагайдачний був смертельно поранений отруйною стрілою. У важкому стані на возі гетьмана привезли до Києва, де він прожив ще кілька місяців. Сагайдачний помер 10 квітня 1622 р. у колі друзів та товаришів. Перед смертю все своє майно він заповідав київському та львівському братству. Поховали героя у Благовіщенському соборі Київського братського монастиря.

15. Іов Борецький

Іван (Іов) Матвійович Борецький ( бл.1570-2.Ш.1631) народився в с. Бірче Львівської обл. Міг учитися в одній з католицьких колегій, або у Острозькій академії. У 1586 р. став вчителем Львівської братської школи з моменту її відкриття, викладав грецьку та латинську мову. Сильвестр Косов у своєму «Патерикові» писав, що не було рівних І.Борецькому «у знанні мови грецької, латинської і руської». У 1600 р. його було призначено ректором цієї школи. У цей час Борецький активно співпрацює з інтелектуалами Острозької академії та Дерманського монастиря. Очевидно, що на початку 1605 р. І. Борецький перебував у Дерманському монастирі і тут переклав з грецької на слов'янську мову «Лист Мелетія патріарха Александрійського до велебного єпископа Іпатія Потея», у якому патріарх захищає догмати Східної церкви і просить Іпатія Потія, що став уніатом, повернутися до Православної віри. Лист Мелетія Пегаса був написаний 14 жовтня 1599 р., а надрукований слов'янською мовою у Дермані 6 лютого 1605 р. Очевидно, між 1602 і 1606 р. У монастирі був надрукований ще один лист Мелетія пегаса до князя острозького, перекладений з грецької мови Борецьким. під заголовком «Діалог альбо розмова о православной вере от Мелетія патріарха Олександрійського свєтло сіяющему князю Костянтину Василеви Острожскому...». На думку багатьох дослідників (І.З.Мицька, М.С.Возняка, Ф.І.Науменка) Іов Борецький є одним з авторів визначного полемічного твору «Пересторога» (Попередження), який був написаний, очевидно в 1605 - на початку 1606 р. У Пересторозі Іов Борецький застерігає українців від вступу до унії, намагається знайти причину переходу до унії священиків, магнатів, шляхти. На його думку, головна причина переходу частини українського суспільства до унії полягала у духовному занепаді, причиною якого, в свою чергу, була відсутність освіти, те, що ревнителі православ'я – князі будували церкви та монастирі і не будували вищі школи. Натомість в Західній Європі університети почали з'являтися ще з 11-го століття. За рівнем освіти православне духовенство в цілому значно відставало від католицького. Відсутність освіти породила «Грубість поганскую», вела до міжусобних чвар, до того, що ослаблена Україна була завойована іншими державами. Низький рівень освіченості православного духовенства приводив до того, що магнати, захопившись західноєвропейською латинською культурою, «з віри православної на римську вихрещувалися». Отже у подоланні кризи Православної Церкви в ситуації, що склалася після Берестейського собору 1596 р., І. Борецький велику роль відводив закладам освіти. Отже письменник з великим схваленням ставився до культурно-освітньої діяльності церковних братств, які засновували школи та друкарні, активно займалися просвітою народу. Терлецького. Не без впливу Івана Вишенського І. Борецький захищав простонароддя братств, згадуючи, що Христос засудив «архіереов» і вибирав собі учнів з простих людей.

Письменник палко карав відступників від Православної віри – єпископів Іпатія Потея і Кирила Терлецького, приводить численні приклади їх аморальної поведінки. Зокрема, у володимирських гродських книгах у 1596-97 роках було записано 80 судових справ, які стосувалися Кирила Терлецького. Він нападав на сусідів, грабував їх, убивав, ґвалтував дівчат, випускав фальшиві монети, вів себе не як набожна людина, а як аморальний пихатий феодал. 27 листопада 1591 р. за наказом Терлецького був розгромлений маєток відомого письменника-полеміста Матрина Броневського, 13 грудня 1597 р. слуги Терлецького вбили православного священика Стефана Добрянського.

Іпатій Потій у Вільно всіляко переслідував православних, насильно збройним шляхом виганяючи їх з храмів. Зокрема, захопив Троїцький православний монастир і вигнав з нього архімандрита Сенчила. З великою повагою І. Борецький пише про князя Василя-Костянтина Острозького, який не один раз витупав на сеймах проти переслідування православних і пророкував королю, що внутрішні чвари можуть обернутися повним крахом Речі Посполитої.

У 1609 р. в друкарні львівського ставропігійного братства була надрукована невелика книжечка Іова Борецького «Иже в сятьіхь Отца нашего Іоанна Златоустого Бесьда о воспитаніи чадь», у якій автор пише, що цю книжечку він склав на основі бесід відомого богослова IV ст. св. Іоанна Златоуста. Серед діячів братства І. Борецький користувався великим авторитетом. Проте він не міг проявити свою непересічну енергію, розгорнути активну діяльність в утвердженні православ'я у Львові, оскільки тут були сильними католицькі та уніатські кола. Православні діячі, рятуючись від утисків змушені були приймати католицтво, або, вириваючись з цього замкнутого кола, переїжджати до Києва, де православ'я знаходилося під могутнім захистом козаків, очолених Петром Конашевичем-Сагайдачним. Отже, у 1610 р. Іов Борецький переїжджає до Києва, відкриває там церковно-парафіяльну школу при Благовіщенському братстві, тісно співробітничає з братством та з науковим гуртком Києво-Печерської лаври. У 1616 р. він стає першим ректором братської школи. У середині І617 р. він передає керівництво школою Мелетію Смотрицькому, а сам приймає чернецтво і стає ігуменом провідного в Києві Михайлівського Золотоверхого монастиря. Коли у серпні 1620 р. у Києві зупинився Єрусалимський патріарх Феофан, який повертався на той час з Московії до Єрусалиму, цим шансом вирішили скористатися православні кола. У серпні в Києво-Печерській лаврі відбулася таємна нарада православних священиків, на якій було вирішено просити єрусалимського патріарха Феофана висвятити Іова Борецького на православного митрополита Київського. Спочатку Феофан не наважувався на цей крок. Оскільки боявся помсти зі сторони польських католицьких кіл. Але Сагайдачний гарантував йому повну безпеку. Отож, 9 жовтня 1620 р. з дозволу вселенського константинопольського патріарха, патріарх Феофан висвятив Іова Борецького на митрополита Київського та Галицького, інші священики були висвячені на єпископів, зокрема Мелетій Смотрицький став єпископом полоцьким. Таким чином була відновлена Київська православна митрополія. Українська православна церква, яка була скасована Берестейською унією 1596 року, офіційно відновила свою ієрархію. Римський папа, дізнавшись про цю подію, закликав польського короля покарати патріарха Феофана, митрополита та єпископів, але король Зігмунт III не наважувався на це, оскільки не хотів вступати в конфлікт з козаками, під опікою яких знаходилися православні ієрархи. 12 вересня 1620 р. польська армія зазнала страшної поразки в битві під Цецорою від турецької армії. На карту було поставлено саме існування Речі Посполитої. Король розумів, що без допомоги козаків йому не обійтися. Згодом Сагайдачний допоміг йому виграти вирішальну битву під Хотином на початку вересня 1621р.

27 квітня 1629 р. Іов Борецький написав «Протестацію та побожну юстифікацію» (виправдання). У цьому творі він висловив палкий протест проти переслідувань православних уніатськими єпископами та виправдав (юстифікував) діяльність єрусалимського патріарха Феофана, якого уніати безпідставно звинуватили у шпигунстві на користь Туреччини.

На початку 1621 р. І. Борецький скликав у Києві помісний собор, на якому підкреслив необхідність поширення проповідницької діяльності, скерованої проти уніатів, розширення сітки братських шкіл та друкарень.

У червні 1621 р. на зборах козаків, що проходили сумісно з православним духівництвом на чолі з Іовом Борецьким, козаки вирішили допомогти польському війську. У історичній битві під Хотином, що відбулася на початку увересня 1621 р. була отримана перемога.

Борецький домагався офіційного визнання Київської митрополії. Король був готовий піти на це, але сейм заблокував прийняття цього рішення. Коли на сеймі 1624 р. проблема легалізації Православної Церкви знову не була вирішена (не отримала більшості голосів), Іов Борецький вирішив звернутися за допомогою до Москви. Він двічі посилав своє посольство до Московського патріарха з проханням взяти Київську митрополію під юрисдикцію Московського патріархату. Але Московська патріархія на той час ще не наважувалася на такий крок, тому ці переговори не мали реальних наслідків.

Іов Борецький помер 2 березня 1631 року.