19,Основи валютного регулювання в Україні

Валютне регулювання — діяльність державних органів щодо регулювання міжнародних розрахунків, управління обігом валюти, вплив на валютний курс національної валюти, а також контроль за валютними операціями, зокрема за використанням іноземної валюти.

Конкретнішими цілями валютного регулювання є зміна структури імпорту або його обмеження, скорочення платежів за кордон, концентрація валюти в руках держави, стимулювання зайнятості та ін. Його головним об'єктом є валютний курс національної грошової одиниці, зміна якого істотно впливає на зовнішню торгівлю, платіжний баланс країни, заборгованість та інші явища і процеси.

Для регулювання валютних курсів широко використовують методи девальвації та ревальвації національної валюти, такі, як валютна інтервенція, валютні обмеження, нормування вивезення валюти для туристів, які виїжджають за кордон, введення обмежень на відтік капіталу і навіть регламентування імпорту капіталу, політики відсоткових ставок, які впливають на рух не пов'язаних з міжнародною торгівлею товарами і послугами валютних цінностей, та іншими заходами.

Розрізняють національне (коли цей процес організовують міністерства фінансів, центральні банки і державні скарбниці) і наднаціональне (коли суб'єктами регулювання є міжнародні валютні організації) регулювання.

Початковими формами валютного регулювання була заборона вивезення золота у злитках та монетах, згодом вона поширилася на інші валютні цінності — іноземну валюту, цінні папери та ін.

Валютна інтервенція здійснюється шляхом купівлі-продажу власної або іноземної валюти центральними банками, що впливає на зміну попиту і пропозиції на такі валюти, а отже, вимагає коригування валютного курсу. Валютна інтервенція реалізується як за рахунок використання власних резервів валют інших країн, так і шляхом отримання короткотермінового кредиту від міжнародних організацій або окремих країн. У другому разі використовують угоду типу СВОП.

Найвищий ефект забезпечує проведення валютної інтервенції в оптимальному поєднанні з певними заходами на внутрішньому ринку, чим досягається встановлення зовнішньої і внутрішньої рівноваги. Зовнішню рівновагу регулює балансування зовнішніми розрахунками з метою підтримання постійного валютного курсу, внутрішню — встановлення сукупного попиту на рівні повної зайнятості.

Валютна інтервенція і регулювання відсоткових ставок належать до економічних важелів валютного регулювання. Паралельно широко застосовують адміністративні методи такого регулювання, зокрема практику валютних обмежень.

Важливу роль у валютному регулюванні виконує валютне законодавство — сукупність правових норм, які встановлюють порядок здійснення угод з валютними цінностями. Ці угоди укладаються всередині країни, між організаціями і особами однієї країни з аналогічними суб'єктами іншої країни. Правовими нормами також передбачено порядок ввезення, вивезення, переказів і пересилання за кордон та з-за кордону національної та іноземної валюти й інших валютних цінностей (платіжних документів в іноземній валюті, цінних паперів тощо). Валютне законодавство охоплює валютні операції, пов'язані з рухом капіталів, і з зовнішньою торгівлею, кредитуванням, міжнародний туризм, виплату репарацій та ін.

Валютне законодавство розвинутих країн зобов'язує своїх експортерів здавати валютну виручку або депонувати її у спеціальних банках, здійснює регламентацію валютних ринків. Банки цих країн повинні брати дозвіл на надання іноземним позичальникам довготермінових або короткотермінових валютних коштів у національній валюті; валютне законодавство передбачає встановлення режиму валютних рахунків, лімітів вивезення валюти тощо. Так, в Австрії державі відомо адресу кожного постачальника, ціну, обсяг, сертифікацію товарів, а сам експорт контролюють податкові і банківські установи. В Україні внаслідок недосконалого валютного законодавства у 1992 р. в державну скарбницю з трьох мільярдів доларів потрапило лише 195 млн дол. валютної виручки, у 1993 р. — всього 20 % такої виручки. Внаслідок бартеризації зовнішньої торгівлі Україна за першу половину 90-х років втратила майже 1,5 млрд дол. У СРСР та інших колишніх соціалістичних країнах валютне законодавство ґрунтувалось на валютній монополії держави і розповсюджувалося на операції зі всіма валютними цінностями.