2. Історія виникнення глибинної психології.

Основи психоаналізу були розроблені австрійським психіатром і психологом Зигмундом Фрейдом. Представники психоаналізу в тлічіе від біхевіористів і гештельтпсіхологов не орієнтувалися на точні та природничі науки як на зразок для побудови наукового психологічного знання. Вони прагнули знайти вихід з кризи у самій психології, утворивши більш тісний її союз з іншими науками, також мають справу з психічними явищами, наприклад з медициною. 

Фрейдизм - і в цьому його заслуга - прагнув наповнити психологічні знання про людину нової життєвою правдою, створити теорію і на її основі отримати інформацію, корисну для вирішення практичних, перш за все психотерапевтичних завдань. Не випадково, що свої наукові стягнення З.фрейд почав саме з аналізу та узагальнення психотерапевтичної практики і лише потім перетворив накопичений досвід у психологічну теорію. 

Психологія у психоаналізі знову набула живої людини, з давніх часів притаманну їй глибину проникнення в сутність його душі і поведінки. проте захоплений своїми умоглядними теоретичними побудовами (більшість з них, як виявилося згодом, не мали під собою статистично достовірної фактологічної основи), з.фрейд все далі йшов від емпіричної реальності в галузь психологічної фантазії, і це призвело до відмови від багатьох його ідей не тільки з боку ряду розсудливих вчених, а й власних учнів Фрейда.  Подальша доля психоаналітичного вчення і ставлення до нього в різних країнах складалися по-різному. спочатку все, крім найближчих учнів і послідовників Фрейда, ставилися до нього дуже прохолодно. потім воно привернуло до себе прихильників в Німеччині та Австрії, в європі, в сша, де до цих пір є досить популярним. 

У перші роки радянської влади їм цікавилися і вітчизняні психологи, побачивши в цьому вченні одну з можливих матеріалістичних альтернатив панувала тоді інтроспективної ідеалістичної психології. потім, в 30-і роки, разом з обмеженнями психологічних досліджень, початком сильного некомпетентного ідеологічного тиску на цю науку, що особливо посилився після виходу постанови ЦК ВКП (б) «про педологічні перекручення в системі наркомосвіти» (1936), різкій критиці було піддано всі вчення Фрейда. 

1.2.Порівняльний аналіз глибинної психології і біхевіоризму.

Незважаючи на відмінність і протиставлення один одному класичного психоаналізу і біхевіоризму ці напрямки мають багато спільного в розгляді особистості, тобто людина виступає істотою бездуховним, тому що ні одне з цих напрямків не цікавить в повному розумінні цінності і смисли людського буття. Крім того, у даних напрямках постулюється залежність людини від минулого. так психоаналітики гіпербалізіруют залежність існування людини і формування її особистості від досвіду раннього дитинства і взаємини з батьками, а біхевіористи перебільшують роль неправильно вироблених навичок поведінки в розвитку особистості. 

Представників цих напрямків об'єднує також ідея про те, що особистість деструктивна за своєю суттю і недосконала, оскільки залежить від минулого. біхевіористи приписують людині роль «пасивної жертви поганого навчання», а психоаналітики представляють особистість жертвою конфлікту між соціальними нормативами і біологічними інстинктами. Тому, і в тому, і в іншому напрямку особистість деструктивна, неадаптованих, залежна, несучасна, хвора, а тому її треба лікувати по заданій психоаналітичної або поведінкової схемою. і в тому, і в іншому випадку, психолог опиняється в позиції «над», а досліджуваний людина стає об'єктом, річчю або жертвою обставин, долі, інших людей, які знаючи краще самої людини, що йому треба для щастя, лікують і розвивають його. У цьому полягає директивність і маніпулятивність цих напрямків. 

Глибинна психологія і психоаналіз Фрейда. 

Психоаналіз - не лише вид психотерапевтичної та клінічної практики. Одночасно він є філософським вченням про людину, соціальною філософією, належачи, таким чином, до чинників ідеологічного порядку. Саме в цьому сенсі психоаналіз став невід'ємною частиною західної культури. За словами Бергера, "якщо б Фрейда не було, його треба було б вигадати". 

Психоаналіз (від грец. Psyche-душа й analysis-рішення) - частина психотерапії, лікарський метод дослідження, розвинутий З. Фрейдом для діагностики та лікування істерії. Потім він був перероблений Фрейдом у психологічну доктрину, спрямовану на вивчення прихованих зв'язків і основ людського духовногожиття. Ця доктрина будується на припущенні, що відомий комплекс патологічних уявлень, особливо сексуальних, «витісняється» зі сфери свідомості і діє вже зі сфери несвідомого (яке мислиться як область панування сексуальних прагнень) і під усякими масками проникає у свідомість і загрожує духовній єдності Я, включеного в навколишній світ. У дії таких витіснених «комплексів» бачили причину забування, застережень, мрій, помилкових вчинків, неврозів (істерії), і лікування їх намагалися проводити таким чином, щоб при бесіді («аналізі») можна було вільно викликати ці комплекси із глибини несвідомого й усувати їх (шляхом бесіди або відповідних дій), а саме надати їм можливість відреагувати. Прихильники психоаналізу приписують сексуальному («лібідо») центральну роль, розглядаючи людське щиросердечне життя в цілому як сферу панування несвідомих сексуальних прагнень до задоволення або до незадоволення.  Виходячи з вищевикладеного, сутність психоаналізу можна розглядати на трьох рівнях:  психоаналіз - як метод психотерапії;  психоаналіз - як метод вивчення психології особистості;  психоаналіз - як система наукових знань про світогляд, психології, філософії. 

 Ключові поняття вчення. 

Відомо, що головним регулятором людської поведінки служить свідомість. Фрейд відкрив, що за покровом свідомості прихований глибинний, «киплячий»пласт не усвідомлюваних особистістю могутніх прагнень, потягів, бажань. Будучи лікарем, він зіштовхнувся з тим, що ці неусвідомлювані переживання і мотиви можуть серйозно обтяжувати життя й навіть ставати причиною нервово-психічних захворювань. Це спрямувало його на пошуки засобів рятування своїх пацієнтів від конфліктів між тим, що говорить їхню свідомість, і потаємними, сліпими, несвідомими спонуканнями. Так народився фрейдівський метод, названий психоаналізом З. Фрейд розглядає організацію психічного життя у вигляді моделі, що має своїми компонентами різні психічні інстанції, позначені термінами: Воно (ід), Я (его) та над-Я (суперего). 

Під Воно (ід) розумілася найбільш примітивна інстанція, яка охоплює усе природнє, генетично первинне, підлегле принципу задоволення і нічого не знає ні про реальність, ні про суспільство. Вона спочатку ірраціональна й аморальна. Її вимоги повинна задовольняти інстанція Я (его). 

Его - слідує принципу реальності, виробляючи ряд механізмів, що дозволяють адаптуватися до середовища, справлятися з її требованіямі.Его посередник між стимулами, що йдуть як з того середовища, так і з глибин організму, з одного боку, і відповідними руховими реакціями з іншого. До функцій его відноситься самозбереження організму, відкладення досвіду зовнішніх впливів у пам'яті, уникнення загрозливих впливів, контроль над вимогами інстинктів (що виходять від ід.  Особливе значення надавалося над-Я (суперего), що служить джерелом моральних і релігійних почуттів, контролюючим і наказів агентом. Якщо ід визначений генетично, а Я - продукт індивідуального досвіду, то супер-его - продукт впливів, що виходять від інших людей. Воно виникає у ранньому дитинстві (зв'язано, згідно Фрейм, з комплексом Едіпа) і залишається практично незмінним у наступні роки. Над-Я утворюється завдяки механізму ідентифікації дитини з батьком, який служить для неї моделлю. Якщо Я (его) прийме рішення або зробить дію на догоду Воно (ід), але на противагу над-Я (суперего), то Воно відчуває покарання у вигляді ефоров совісті, почуття провини. Оскільки над-Я черпає енергію від ід, остільки над-Я часто діє жорстоко, навіть садистськи. Від напруг, випробовуваних під тиском різних сил, Я (его) рятується за допомогою спеціальних «захисних механізмів» - витіснення, раціоналізації, регресії, сублімації і ін Потягу прагнуть до розрядки, але їх задоволення не завжди можливо.  Витіснення означає мимовільне усунення зі свідомості почуттів, думок та прагнень до дії. Переміщаючись в область несвідомого, вони продовжують мотивувати поведінку, справляють на нього тиск, переживаються у вигляді почуття тривожності.  Сублімація - один з механізмів, за допомогою якого заборонена сексуальна енергія, переміщуючись на несексуальні об'єкти, розряджається у вигляді діяльності, прийнятної для індивіда і суспільства. На думку Фрейда, це найбільш ефективний спосіб функціонування людини. Різновидом сублімації є творчість.  Регресія - зісковзування не більше примітивний рівень поведінки або мислення. 

Заміна - зміна об'єкта, на який спрямовані почуття. Включається тоді, коли вираз почуттів стосовно цього об'єкта загрожує небезпекою. (Напр. - зрив гніву на більш слабкому.)

Проекція - приписування іншим, своїх, як правило, негожих бажань, мотивів, думок і т.п.. («Нікому не можна довіряти, - говорить людина, не завжди чесний у своїх вчинках).  Раціоналізація - дозволяє людині виправдати неприйнятні для нього, проте діючі бажання, почуття, мотиви. Прагнення підшукати їм соціально схвалювані виправдання.  Ізоляція - видалення інстинктивних імпульсів при збереженні в свідомості подієвого ряду ситуації. Відбувається зниження вразливості на травмуючого чинника. 

У психодинамічної терапії передбачається, що захисні механізми спотворюють реальність, але вони функціональні і необхідні, оскільки тимчасово усувають зі свідомості дію травмуючого чинника. Однак, якщо вони стають занадто ригідними, то ускладнюють адаптацію та розвиток людини.  Слідуючи біологічному стилю мислення, Фрейд виділяв два інстинкти, що рухають поведінкою інстинкт самозбереження та сексуальний інстинкт, що забезпечує збереження не індивіда, а всього виду. Цей другий інстинкт був зведений Фрейдом у розряд психологічної догми (посилання на Юнга) і названий -лібідо. Несвідоме трактувалася як сфера, насичена енергією лібідо, сліпого інстинкту, що не знає нічого, крім принципу задоволення, яке людина має, коли ця енергія розряджається. Пригнічений, витіснений сексуальний потяг розшифровувався Фройдом по вільних від контролю свідомості асоціаціям його пацієнтів. Таку розшифровку Фрейд назвав психоаналізом. Досліджуючи свої власні сни, Фройд прийшов до висновку, що «сценарій» снів при його очевидній неясності є ні що інше, як кодом потаємних бажань, які задовільняються в образах - символах цієї форми нічного життя.  У період першої світової війни Фройд вносить корективи до своєї схеми інстинктів. Поряд з сексуальним у психіці людини присутній інстинкт прагнення до смерті (Танатос як антипод Еросу), за Фройдом, той інстинкт включає в себе і інстинкт самозбереження. Під ім'ям "Танатос малося на увазі не тільки особливе тяжіння до смерті, але й до знищення інших, прагнення до агресії, яка зводилася в ранг відомого, закладеного в самій природі людини біологічного спонукання. 

Ідея про те, що на нашу повсякденну поведінку впливають неусвідомлювані мотиви, розглянута Фройдом у книзі «Психопатологія повсякденного життя» (1901). Різні помилкові дії, забування імен, обмовки, описки звичайно прийнято вважати випадковими, пояснювати їх слабкістю пам'яті. За Фройдом, у них прориваються приховані мотиви, тому що нічого випадкового у психічних реакціях людини немає. Всі психічно обумовлено. В іншій роботі «Кмітливість та його відношення до несвідомого» (1905) жарти або каламбури інтерпретуються Фройдом як розрядка напруги, створеної тими обмеженнями, які накладають на свідомість індивіда різні соціальні норми.  Використовуючи поняття енергетичного підходу Фрейд виділив два фактори виникнення неврозу - сексуальна конституція і інфантильні пержіванія (у них залишилася фіксованого енергія лібідо). Він описав п'ять стадій психосексуального розвитку, кожна з яких створює передумови для фіксації:  1. Оральна стадія (перший рік життя). Отримання задоволення у зв'язку з прийомом їжі (діяльність губ, язика, зубів). Результат фіксації - отримання задоволення від куріння, сарказму. Також - оральна агресія, почуття залежності від інших. 

2. Анальна. Контроль за сечовипусканням, дефекацією (сексуальне задоволення від оволодіння мускулатурою). Фіксація - виявляється у двох типах індивід. особливостей: перший - придушення імпульсів - ригідність, сверхпунктуальность, скупість. Другий - протест - гнів, агресивність, бунтарство. 

3. Фалічна (4-6 років). Виявлення наявності (відсутності пеніса). Ерогенна зона - геніталії. Переживання конфлікту - Едипів (Електри) комплекс. Крім того, виявлення дівчинкою відсутності пеніса, заздрість до пенісу (потяг до батька грунтується також на цьому), покладання на матір провини за його відсутність. Ця фаза є найбільш значним джерелом психічних порушень. 

4. Латентна стадія (5-6-років). Сексуальність не виявляється. Розвиток уявлення про норми життя. 

5. Генітальна. Усвідомлення статевої приналежності. Пошук шляхів генітального задоволення (за участю зовнішнього об'єкта). Приватні потягу підпорядковуються лібідо.  Схема психосоціального розвитку особистості від раннього дитинства до стадії, на якій виникає природний потяг до особи протилежної статі розглядається Фрейдом в "Трьох нарисах з теорії сексуальності» (1905). 

Роль сновидінь.

Особливістю погляди Фрейда є також запропонований ним метод дешифрування снів, за допомогою якого за видимим виявляється приховане. Відповідно до уявлень Фрейда, сновидіння направляється несвідомими імпульсами, в яких людина не хоче зізнатися у свідомому стані, тому що під час сну слабшає контроль і заборонені імпульси виходять назовні. Але так як сильними спонуканнями сон може бути порушений, то сновидіння маскує їх, втілюючи всимволи прихований зміст. Під прихованим змістом розуміються витіснені бажання. Явна, явлене зміст виходить в результаті процесів згущення, зміщення і вторинної обробки.  0 Згущення - комбінація різних елементів, навіть накладення їх друг не одного в одному елементі сновидіння. Наприклад, в одній особі поєднуються або працюють послідовно риси різних людей, люди одночасно знаходяться в різних місцях і т.п.  0 Зсув - прояв в сновидінні елемента, мало пов'язаного з головним змістом ситуації, в якій проявилося неусвідомлене переживання. У сні може бути присутнім наприклад тільки один предмет (елемент), який був присутній у травмуючої ситуації.  0 Вторинна обробка - процес, в результаті якого сновидіння набуває цілісність і пов'язаність, заповнюються прогалини, виправляються невідповідності.  Інтерпретація долає і невротичне опір, і "роботу сну" - взагалі то викривлення, яка привноситься у видиму нами картину світу заборонами і нормами. Фрейдвиявляє механізми конденсації, зміщення образів, проекції і сублімації потягів. Наше "Я" зовсім не так "прозаїчно", як вважали філософи. Це лише одна з інстанцій психіки, що формується в процесі індивідуального розвитку. Тривала залежність дитини від батьків, повільне у порівнянні з іншими тваринами дорослішання - ось першопричина існування іншої інстанції "Над-Я". У ній ніби конденсуються вимоги і заборони батьків, сім'ї, вихователів, соціального середовища, народної традиції, всього філогенезу. Щоб зрозуміти сенс нинішніх психічних труднощів індивіда, потрібно повернутися до його раннього дитинства; в соціології, естетиці, філософії культури регресія до ранніх етапах людської історії допомагає встановити сенс сьогоднішніх подій, творінь, соціальних інститутів, релігійних вірувань і моральних заборон. 

Тому тлумачення сновидінь представляє собою "королівську дорогу" психоаналізу, а саме сновидіння може бути парадигмою всіх шифрів, викрутасів потягів,так як у сновидінні відбувається регресія психічного апарату до архаїчного, споконвічного - ми повертаємося до наших дитячим потягам, а вони суть спадщини первісності. Найважливішою передумовою всієї культурології фрейдизму є "біологічний закон": онтогенез є повторення філогенезу. Трагедія, що розігралася одного разу в первісній орді, незмінно повторюється на кожній сімейній сцені; історія Едіпа і історія Мойсея відновлюють цю найдавнішу п'єсу - в цьому естетична сила античної трагедії, що відтворює давній міф, в цьому сила історії Мойсея - вона відтворюється в душі дитини, що вступає в життя не тільки біологічно, але і психічно через взаємини з батьками.  Символіка сновидінь універсальна, ми маємо справу з одними й тими ж символами, що заміщають потягу. Строго кажучи, це не символи, а знаки до встановлених від віку значеннями. Психоаналітик може бути віруючим або невіруючим в Бога, шанують мистецтво чи байдужим до нього, але психоаналіз в будь-якому випадку є рід іконоборства. Метод Фрейда - зведення складного до простого, примітивного та архаїчного. Психоаналіз являє собою театр масок, де головним актором є бажання. Фрейд ставить питання про відносини між потягом і змістом, мовою і тією силою, яка прагне знайти вираз у мові. Не даремно він відразу зацікавив письменників і художників, хоча зустрів чималий опір з боку медичних кіл. І сновидіння, і невротичні симптоми є носіями прихованого сенсу: існує таємна мова глибинних психічних процесів, доступний перекладом на мову свідомості. Це лежить в основі всієї психотерапії Фрейда, який стверджував: "Там де було Воно, має стати Я". Інакше кажучи разом з виходом несвідомих уявлень на світло свідомості, вони втрачають ту психічну енергію, яка не знаходила раніше іншого шляху, окрім створення невротичних симптомів.