15. Роль і значення судової (судово-господарської) практики у врегулюванні сучасних земельних відносин

Судова практика, а також її узагальнення не визнаються вітчизняною правовою доктриною в якості джерел права. Це обумовлюється наступними основними чинниками:- належність української правової системи до романо-германської правової сім’ї, яка джерелом права визнає закон;- відсутністю нормотворчих повноважень у судової гілки влади. Відповідно до конституційного принципу розподілу влад, нормотворчі функції мають законодавча та виконавча гілки влади.Тим не менш узагальнення судової практики мають великий вплив на процес врегулювання сучасних земельних відносин. Основними напрямками такого впливу є: *рекомендаційний (методологічний) напрямок. Вищі судові інстанції, за допомогою узагальнень судової практики, видають своєрідні рекомендації підпорядкованим судам. Метою їх видання є забезпечення одноманітності застосування норм матеріального та процесуального права в процесі вирішення земельних спорів; *інформаційний напрямок. Органи влади, за допомогою узагальнень судової практики, отримують достовірну інформацію про ефективність (дієвість) прийнятих ними нормативно-правових актів, про необхідність скасування застарілих або колізійних норм, прийняття нових нормативно-правових актів та кодифікації законодавства тощо; *аргументаційний (доказовий) напрямок. Посилання на узагальнення судової практики, яке здійснюється вищими судовими інстанціями, є важливим елементом аргументації своєї позиції в суді, а також в процесі спілкування із службовцями органів державної влади та місцевого самоврядування.Вплив рішень Конституційного суду на врегулювання земельних відносин ґрунтується на усвідомленні двох основних моментів:*КСУ не є ланкою вітчизняної судової системи; *КСУ своїми рішеннями може скасовувати повністю або в окремій частині дію нормативно-правових актів, норми яких не відповідають (суперечать) приписам Конституції (т.з. квазізаконодавча компетенція).Велике значення для з'ясування змісту земельно-правових норм та практики їх застосування мають: постанова пленуму ВСУ від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», постанова Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Позиція ВСУ щодо деяких «земельних питань» також викладена в листі голови ВСУ від 29.10.2008 № 19-3767/0/8-08 «Щодо розгляду земельних спорів». Важливе значення мають також постанова пленуму ВГСУ від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», а також інформаційні листи цього Суду.

16. Поняття, види та підстави виникнення, зміни та припинення земельних правовідносин.

Підставами виникнення, зміни та припинення земель­них відносин є юридичні факти — юридично значимі обс­тавини, які поділяються відповідно на правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі. До таких обставин можна віднести: договори та інші угоди, передбачені законом, а також не передбачені законом але такі, що не суперечать йому; акти державних органів та органів міс­цевого самоврядування, які передбачені законом як під­стави виникнення земельних прав та обов'язків; судові рішення, які встановлюють земельні права та обов'язки; набуття земельних прав та обов'язків на підставах, які дозволені законом; заподіяння шкоди; інші дії фізичних та юридичних осіб; події, з якими закон або інший правовий акт пов'язує виникнення, зміну і припинення земель­них відносин.Зміни земельних відносин у процесі використання зе­мельних угідь завжди пов'язані з подальшою еволюцією тих чи інших дій та подій, а також змінами, які відбуваються у чинному законодавстві. Так, орендодавець за умов збільшен­ня розміру земельного податку має право вимагати збіль­шення орендної плати, якщо інше не передбачено умовами договору оренди.

Земельне законодавство окремо закріплює перелік правоприпиняючих юридичних обставин. Згідно зі стат­тями 140 і 141 ЗК України до них належать: добровільна відмова власника або користувача від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутнос­ті спадкоємця або припинення діяльності юридичних осіб за відсутності правонаступника; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження зе­мельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; вилучення земельної ділянки у випад­ках, передбачених земельним законодавством; конфіска­ція за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у вста­новлений строк у випадках, визначених земельним зако­нодавством; використання земельної ділянки не за цільо­вим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Охоронні земельні правовідносини припиняються після здійснення учасником (учасниками) цих відносин дій, які усувають правопорушення. Якщо порушника земельного за­конодавства притягнуто до юридичної відповідальності, то акт застосування стягнення (покарання) означає припинен­ня охоронних земельних правовідносин.

Дії, як підстави припинення земельних правовідносин, традиційно поділяють на дві групи: 1) ті, які відбуваються за волею землевласника чи землекористувача (відчужен­ня земельної ділянки за рішенням власника, відмова від  використання земельної ділянки тощо); 2) ті, які відбува­ються за волею органів держави, уповноважених на охо­рону земельних ресурсів, у тому числі правоохоронних органів загальної компетенції (вилучення земельної ділянки, позбавлення права користування нею у зв'язку з порушенням закону тощо).