3. Причини столипинськоi реформи в украiнi ,наслiдки аграрноi реформи для подальшого формування кап. Вiдносин в укр.Землях

Загальний стан сільського господарства, існуюча система землеволодіння і землекористування, напівголодне існування селянства в багатій чорноземами Україні ставили на порядок дня запровадження невідкладних заходів для подолання існуючого становища. Розробка і впровадження таких заходів в імперській Росії могли здійснитись виключно центральним урядом.

Реформа розпочалася з 1907 р. і ввійшла в історію як столипінська аграрна реформа, названа по імені її ініціатора П. Столипіна. Розроблена реформа передбачала зруйнування селянської общини і створення фермерських господарств хутірського типу. Вона була спрямована на зміцнення заможного селянства через насадження приватної селянської власності на землю. За задумом П. Столипіна, фермерські господарства мали стати надійною опорою на селі існуючому імперському режиму.

У процесі здійснення аграрної реформи в Україні селянство, особливо біднота, було поставлено в такі умови, що змушували продавати свої наділи за безцінь заможним селянам-фермерам. До липня 1913 р. по всіх губерніях України незаможними селянами було продано 745 тис. десятин землі. Особливо багато надільних земель було продано на Правобережжі та на Півдні України, де відбувався прискорений процес розвитку капіталізму. Створення фермерських господарств в Україні відбувалося більш швидкими темпами, ніж у Росії. До 1913 р. на Правобережжі 48 відсотків селян виділилося на хутори, на Півдні — 42, на Лівобережжі — 16,5 відсотка. Всього на Україні протягом 1906—1912 рр. було створено 226 тис. фермерських господарств. Заможні селяни, які становили лише 5,1 відсотка всіх господарств, зосередили в своїх руках 8,5 млн десятин землі.

Внаслідок столипінської реформи значно поглибився процес диференціації селянства. Зігнане із землі незаможне селянство масово переселялося в інші регіони імперії. Сотні тисяч українських селян переселялися на Середнє Поволжя, Північний Кавказ, у Сибір, на Далекий Схід. З 1906 по 1912 р. з України в інші регіони імперії переселилося більш як 3 млн селян. Третина з них повернулися в Україну, однак, втративши свої господарства, поновили ряди сільського пролетаріату.

Отже, політика насадження фермерських господарств і переселення селянства не послабила соціальні протиріччя на селі, а призвела до їх загострення. Столипінська аграрна реформа не розв'язала докорінно проблеми економічних перетворень у сільському господарстві України.

4. Розвиток промисловостi та сiльского господарства укр.Земель у австро-угорськоi iмперii на початку 20 ст

Свої особливості промислового розвитку склалися в Західній Україні, землі якої входили до Австро-Угорщини. Промисловість Західної України в 1900—1913 рр. розвивалася надзвичайно нерівномірно. Понад 94 % промислових підприємств краю зберігали ремісничий характер. В існуючій фабрично-заводській промисловості переважали підприємства, що займалися видобутком і пер винною обробкою сировини. У першому десятилітті ХХ ст. внаслідок значного припливання іноземного капіталу (переважно австрійського) у краї відбувалося певне промислове піднесення, зокрема концентрація виробництва. Кількість робітників, зайнятих на великих підприємствах

у 1902—1910 рр., збільшилася на 25 %. Найінтенсивніше розвивалася нафтодобувна промисловість, де панував австрійський, німецький та французький капітал. На початку ХХ ст. на Галичину припадало 5 % світового видобутку нафти. Унаслідок екстенсивних методів експлуатації родовищ та дешевої робочої сили прибутки

нафтових акціонерних компаній швидко зростали. Розвивалися також металообробка й машинобудування, хоча підприємства цих галузей займалися переважно ремонтом та виробництвом устаткування для підприємств місцевої харчової, добувної промисловості й виробництвом сільськогосподарських машин. Друге місце у структурі західноукраїнської промисловості посі дала деревообробна промисловість. Від початку ХХ ст. щороку в краї вирубувалося близько 10 млн м деревини, яка постачалася звідси до центральних провінцій Австро-Угорщини. Поступово зростають

швейна, взуттєва й килимарська промисловість. У Західній Україні з’являються філії великих австрійських, німецьких, італійських монополій — «Сіменс», «Фіат» та ін., однак попри деякі позитивні зрушення в розвитку західноукраїнської промисловості, вона не могла суттєво змінити місце краю в економічній структурі імперії. Західна Україна залишалася сировинним придатком центральних провінцій Австро-Угорщини та ринком збуту для їхньої продукції.

Загальний рівень економічного розвитку цього регіону був невисоким. Він залишався відносно відсталим аграрно-промисловим районом.