2.2. Чинники становлення «нового осьового часу».

Початок глобалізації були виявлені К.Ясперсом при характеристиці подій «осьового часу». Перші глобалістичні тенденції періоду «осьового часу», які ґрунтувалися на спілкуванні, проявилися у діяльності конфуціанців та даосистів у Китаї, буддистів, індусів та джайнистів в Індії, зороастрійців в Ірані та грецьких філософів.

Науково-технічний прогрес, інноваційні комунікативні засоби, інтенсивний розвиток світової економіки, стрімкий розвиток транспортних засобів стали матеріальними передумовами утвердження глобалістичних тенденцій ХХІ століття. Значними прискорювачами глобалізаційних процесів були наслідки погіршення екології планети, зміни в усвідомленні людиною свого положення в світі, у характері та змісті зв’язків між окремими особистостями, соціальними групами, народами та країнами.

На початку ХХІ століття термін „глобалізація” є зручним засобом висловлення думок різнофахових вчених стосовно переважної більшості аспектів людського існування. Кожен із них вбачає у цьому терміні певний сенс: для декого – це можливість вільного доступу до духовних цінностей різних культур, для інших – можливість пофантазувати на тему майбутнього розвитку економіки, екології, політики, культури, релігії, для третіх – привід для викладення своїх думок з приводу питань, які навіть опосередковано не належать до проблеми глобалізації.

Глобалізація постає як засіб боротьби проти нівелювання духовності, технократизації та інформатизації суспільства. Вирішуючи глобальні проблеми, люди досліджують не тільки власне становище у світі, а також й навколишню дійсність. Аналіз людиною свого становища у сучасному ситуативному контексті постає як прагнення звернутися до глибин своєї свідомості.

«Новий осьовий час» постає як цілком можливий наступний етап історичного розвитку суспільства. Підґрунтям такого припущення можна вважати існування різноманітних технологій, які уможливлюють якісні зміни людини. Мова йде про інформаційні технології, біотехнології, нанотехнології, тощо. [22. 356]

Найяскравішим проявом модифікованого «осьового часу» можна вважати формування постмодерністської свідомості людини. Відхід від модерністських світоглядних позицій, повернення людини до усвідомлення власної суті є, важливим кроком вперед. Справді, вплив технократизованого Розуму на окрему особистість та на суспільство взагалі, постає як неорабство, в яке потрапила людина, захоплено використовуючи технічні засоби задоволення потреб. Звільнення від пут технократизму було спровоковано самою людиною. Техногенні катастрофи, ілюзорно абсолютна надійність техніки, обмеженість природо–сировинної бази сприяли осмисленому, новому сприйняттю власного стану в світі.

На початку ХХІ століття людське суспільство переходить на новий рівень існування. Цей перехід конституюється в межах утвердження глобалістичних тенденцій суспільства та трансформації Модерну в Постмодерн як однієї із моделей суспільного світосприйняття. На сучасному етапі історичного розвитку “новий” Осьовий час постає як цілком можливий етап розвитку людської історії. Початком «нового осьового часу» пропонується вважати формування основ постмодерністської свідомості, які визначають якісно інший тип особистості. Це проявляється перш за все у переосмисленому застосуванні надбань науково-технічного, суспільно-політичного прогресу – спадщини Модерну, прагненні відродити основи власної духовності та моральності, постмодерністському усвідомленні неперехідності гуманізму, демократичних засад суспільства та свободи, розвитку всепроникаючої комунікації, становленні відкритого співтовариства націй. [5. 22]

Ясперс зауважує, що його головною темою є не одна з загальних категорій, не історичні записи, а проблема єдності історії в її фактичному, видимому, одиничному образі, який становить її таємницю. Цей образ він називає структурною історією і бачить своє завдання в тому, щоб осягти дану структуру як духовну дійсність людського буття у певних просторово часових рамках. І знову Ясперс звертається до ідеї комунікації. Єдність доступну людям, він убачає тільки в комунікації багатоманітних історичних джерел, співпричетних один до одного, але не тотожних. Ця єдність у своїй різноманітності приховує єдине, яке може зберегти істинність тільки у волі до безмежної комунікації як безконечного завдання, що стоїть перед людськими можливостями, котрі не знають завершення. Адже завершена єдність не може бути виражена ясно й несуперечливо навіть в ідеалі.

Розглядаючи проблему подолання історії, Ясперс стверджує, що через історичні феномени людина прагне прорватися до основи буття, до таємниці створення світу. [11. 48] Подолання історії по суті є вихід за межі історії:

1. Людина виходить за межі історії, коли звертається до природи, серед якої відчуває себе вільною. У стосунках з природою людина може знайти щось таке, що підноситься над усією історією. Ясперс міг би сказати, що цю природу найбільш досконало відтворювали голландські майстри. Вони здійснювали перехід від природи в її феноменальному вираженні до трансцендентальних глибин буття.

2. За межі історії людина виходить, перебуваючи у сфері позачасової значущості (сфера математики, всезагального і т.д.), де немає перетворення, а завжди є пізнане або непізнане.

3. Цей вихід досягається при звертанні до походження природи.

4. Через взаємну комунікацію людина досягає екзистенції, виходить за межі історії у сферу вічного сучасного.

5. Історія долається у русі до несвідомого, у створенні символів, мови, поезії, зображення і самозображення, у рефлексії. Несвідоме с буття над, до і після всякої історії. Ми долаємо історію, звертаючись до несвідомого, щоб далі самим прийти до поглибленої свідомості.

6. Ми виходимо за межі історії, коли бачимо людину в її найвищих творіннях, в яких вона вловила буття і зробила його доступним для інших. Адже в часі є щось, що вже не є просто час, а приходить до нас через усе тимчасове — як самобуття. Так, голландський живопис належить історії і не належить їй. Це вічні образи. Як є такими образи психіки, душі, що їх розкрито творцями-геніями. Історія стає надісторичною. У спогляданні величі, у створеному, здійсненому, мислимому історія світить як вічне сучасне.

7. Розуміння історії в її цілісності виводить нас за межі історії. Єдина історія перестає бути історією. Думка про це вже підносить над історією. Разом із тим ми віддаляємося від історії. Адже тільки у світі ми набуваємо можливості піднестися над світом. Піднестися над історією можна тільки через історію.

8. Сучасне слід сприймати як вічність у часі. Для трансцендентної свідомості екзистенція історії розчиняється у вічності сучасного. І кожна людина має поставити перед собою питання: яке місце вона посяде у перспективі часу, в ім'я чого вона буде діяти.

9. Ідея подолання історії проста і оригінальна водночас; це єдність тимчасового і вічного. Головним завданням історика і політолога є пошуки цього вічного у драматичних феноменах історії.

Дослідження ознак та передумов становлення «нового осьового часу» на сучасному етапі історичного поступу суспільства визначає евристичне та методологічне значення концепції «осьового часу» К. Ясперса. [17. 125]

Висновки до розділу.

Усвідомлення можливості зміни буття допомогою виникнення, передачі, поширення ідей від людини до людини, можливість усвідомлення світу призводить до зовсім іншого розвитку людського суспільства. Цілі держави і народи прискорюють темпи свого розвитку, (деградують і зникають, залишаючись поза віссю).

Зміни народжуються під впливом об'єктивних передумов і проявляються в галузі розвитку ідей. На зміну міфологічному мисленню приходить мислення філософське, втіленої в роботах провідних вчених до яких ми віднесемо і напівлегендарних пророків, що працювали у розвитку релігійних поглядів. Практично одночасно (у діапазоні 100-200 років) відбувається світоглядні перетворення в Китаї, Індії, Ізраїлі, Ассирії, Греції, Римі.

У другій половині ХХ століття починають свідоцтва змін у соціальних відносинах, економіці, політиці починають накопичуватися настільки стрімко, що очевидним стає перехід суспільства на новий етап цивілізаційного розвитку - інформаційне суспільство.

Трансформація не обмежується підвищенням значущості одного з виду людської діяльності (сфери послуг, сфери знань, сфери створення інформаційного продукту) над іншими (аграрної чи сфери індустріального виробництва). Під впливом трансформацій соціального простору складається нова картина буття з його суб'єкт-суб'єктними відносинами.

Прихід нової епохи усвідомлений різними дослідниками. Різниця в оцінках, пов'язана з цінностями самих авторів, лише віддзеркалення різних граней майбуття. Філософія постмодерну, при всій парадоксальності, стає відображенням об'єктивної реальності. У «новому осьовому часі» річ, розглянута крізь призму цінності для індивіда, тоне, розчиняється в образі образу. Еквівалент цінності самого предмета - мала частина стосовно образу речі. Частка вартості матеріального продукту все більше зменшується за рахунок цінності способу речі.

Світ, в особливості його «розвинена» частина, перестає пити воду, переходячи на «Спрайт». Цінність води укладеної в пляшку, для індивіда виражається в перетворенні, вирівнюванні іміджу (образу) індивідів різних соціальних верств, ніж в самій жадобі, потреби в рідині, яку цей предмет повинен задовольнити. Реальність симулякра, вбудовування образу в матеріальний речовий світ.

Гроші і влада - два нерозривно пов'язаних феномена пост-осьового часу в «новий осьовий час» втрачають старе значення і знаходять нове.

Соціальні процеси відображаються у взаємовідносинах суспільства і людини. Класичний приклад з погляду осьового часу - несправедливий смертний вирок Сократу, описаний Платоном . Дотримуючись міфологічного світогляду, афіняни засуджують Сократа до смерті, прагнучи позбавитися від носія негативної для них інформації. Вони впевнені, що варто стратити Сократа, зруйнувати Храм, розбити ідола і ідея зникне разом зі своїм носієм.

Сучасна еліта суспільства не прагне, подібно афінянам Платона, стратити смертю носія і розповсюджувача інформаційного продукту наносящего якийсь збиток. Нині влада намагається видалити «порушника спокою» з інформаційного простору, перешкоджати поширенню даного інформаційного продукту.

Однак сьогодні створення та розповсюдження інформаційного продукту доступно кожній людині. Інформація саморозповсюджується, по децентралізованим і дегенералізованним мережевим комунікаційних каналах, що дозволяє трансформувати образ, створювати і транслювати власний образ образу від кожного індивіда - кожному індивіду. Еліта починає освоювати прийоми «нового осьового часу». Не видалити, або заборонити розповсюдження, але трансформувати інформаційний продукт, аж до підміни одного образа іншим (відповідним цінностям вищих верств суспільства). Почалися процеси «метаморфоз влади», в термінології А.Тофлера, пов'язані в зміні світоглядної парадигми. Нова реальність приходить в усвідомленні.

До «осьового часу» ідея (інформація) була нерозривна з носієм. Об'єкту приписувалося якості суб'єкта. Осьовий час розриває зв'язок між суб'єктом і об'єктом, між інформацією і його носієм. У новому «осьовому часу» суб'єкт сприймається як об'єкт. Ідеальне (інформаційне) повністю або частково стає матеріальним.

Відмовившись від «ідолів», від міфологічного світогляду, в «осьовий час», людське суспільство «нового осьового часу» дозволяє кожному «творити кумира» з самого себе.

Проводячи аналогію між реальністю V століття до н.е. і XXI століття н.е. ми бачимо, що світогляд «нового осьового часу» є завершення циклу розвитку та початку нового, на новому рівні.

Людське суспільство лише підійшло до нової епохи, завершуючи цикл свого розвитку і починаючи новий цикл. «Новий осьовий час». Ми не знаємо, яким воно буде, але бачимо, що знову настало, як сказав би Лао-Дзи, «час змін».