28) Общеевропейский процесс в 1960-1990.

Усиление интеграционных процессов в странах Западной Европы. 1957 – ЕЭС и евроатом (римский договор). ЕАСТ (Европейская Ассоциация Свободной Торговли) – как альтернатива ЕЭС, но оказалась неэффективной т.к. Великобритания поставила вопрос о вступлении ЕЭС, Франция – против. 1965 – создание Таможенного Союза. 1 расширение ЕЭС – 1973. 1972 – проходят консультации по безопасности. 1975 в Хельсинки – Совещание по вопросу безопасности и сотрудничества в Европе (СБСЕ – 33 епропейских государства, (кроме Албании) + США и Канада) и был принят Заключительный акт СБСЕ: коллективное признание политических и территориальных изменений в Европе, послевоенные границы. 1990 – Парижская хартия для новой Европы подписана всеми членами СБСЕ (изменены параметры внешних угроз для Европы: ядерная угроза снижается, но этнические конфликты, наркотрафик, торговля оружием, экология становятся актуальны) 1 января 1995 – трансформация СБСЕ в ОБСЕ. Углубление интеграционных процессов в Европе. Маастрихтский договор 1922. Создание ЕС. Роль Ес и НАТО в системе евробезопасности.

29) Третья волна деколонизации. Понятие “третий мир”.

Завершальним "акордом" деколонізації стало визволення від колоніальної залежності решти народів тропічної Африки наприкінці 60 - 70 років ХХ століття. На руїнах колоніальних імперій Великобританії, Франції, Бельгії і Португалії виникло близько 40 незалежних держав. Метрополії передали владу еліті цих країн, зберігши з ними політичні і економічні зв'язки.

В 70-80 роки зазнала краху остання португальська колоніальна імперія. Визволилися Ангола й Мозамбік, після цього припинили своє існування колоніальні режими на більшості островів Атлантичного, Індійського та Тихого океанів. Здобуття незалежності Намібією в березні 1990р. завершило цей глобальний процес ліквідації колоніалізму.

Було ліквідовано режим апартеїду в ПАР, в 1994 р. там була прийнята тимчасова Конституція. На початку 90-х рр. у країнах Африки прийнято більше 30 нових конституцій, що передбачають поділ влади, існування декількох партій, юридичні гарантії прав людини.

Однак ситуація в багатьох країнах продовжує залишатися нестабільною, нові інститути не можуть зміцнитися, діють найчастіше неефективно. У меншому масштабі зазначені зміни торкнулися країни Азії, хоча в деяких з них були ліквідовані авторитарні режими (Філіппіни, Південна Корея й ін.).

Третій світ". Становлення руху афро-азіатської солідарності.

Нові самостійні держави, що постали на територіях колишніх колоніальних імперій, разом з іншими економічно малорозвинутими країнами Азії, Африки та Південної Америки утворили "третій світ".

Цілісність та специфіку країн "третього світу" визначав цілий комплекс чинників. Вони мали багато спільного: низький рівень економічного розвитку; особливе місце в системі світового господарства; багатоукладну економіку; наявність гострих економічних, демографічних, соціокультурних проблем, шляхи рішення яких ще не були знайдені. Водночас існували й чинники, що роз'єднували ці країни: нерівномірність соціально-економічного розвитку, поляризація орієнтацій у міждержавних відносинах тощо.

Національно-визвольний рух у цей час вирізнявся розвитком та зміцненням внутрішньої згуртованості.

Зовнішньополітична діяльність афро-азіатських держав спрямовувалася на збереження і зміцнення міжнародного миру та безпеки, подолання колоніалізму, расизму в усіх формах і виявах, розвиток взаємного спів-робітництва. Зовнішньополітична активність молодих суверенних держав діставалавідображення в міжнародних актах, прийнятих самостійно або спільно з іншими державами.

Функція підтримання миру й міжнародної безпеки була одним із найважливіших аспектів зовнішньополітичної діяльності афро-азіатських країн. Ця функція охоплювала такі питання, як загальне й цілковите роззброєння (ліквідація іноземних військових баз, виведення іноземних військ), заборона застосування атомної зброї й проведення ядерних випробувань, мирне розв'язання міждержавних конфліктів тощо.

Боротьба афро-азіатських країн за загальне й цілковите роззброєння та суворий міжнародний контроль за озброєннями мала на меті не лише збереження миру, а й вивільнення в разі роззброєння значних коштів і ресурсів для подолання голоду, злиднів, неосвіченості й рабства на Землі. На сесіях Генеральної Асамблеї ООН, у Комітеті ООН з роззброєння та в інших її органах представники країн Азії й Африки брали активну участь в обговоренні питань роззброєння, підкреслювали свою заінтересованість у їх невідкладному розв'язанні, часто виступали з конструктивними пропозиціями.

Об'єктивні потреби незалежного розвитку змусили уряди національних держав Азії й Африки докласти зусиль до ліквідації іноземних військових баз. Це питання і розглядалося на Бандунзькій конференції 29 афро-азіат-ських держав.

Таким чином, позиції миролюбних сил в Азії й Африці значно зміцнилися після краху колоніальних систем.

Розвиток національно-визвольного руху в країнах Азії й Африки поставив на порядок денний утворення міжнародної організації з метою об'єднання їхніх зусиль на світовій арені.

У квітні 1955 р. в Делі відбулася конференція представників громадсько-політичних організацій 14 азіатських країн. Конференція утворила Міжнародний комітет солідарності народів азіатського континенту й закликала до утворення національних комітетів солідарності. До цього руху приєдналися громадсько-політичні організації африканських країн.

Перша конференція солідарності народів Азії й Африки проходила в Каїрі в грудні 1957 р. В ній брали участь представники політичних партій, громадських рухів, національно-визвольних рухів, національних комітетів солідарності більш ніж 20 країн Азії й Африки. Вони виступили ініціаторами створення Організації солідарності народів Азії й Африки (ОСНАА).

В багатьох країнах виникали національні комітети, які багато зробили для того, щоб допомогти місцевим патріотичним організаціям правильно зорієнтуватися в складній обстановці революційної боротьби й визначити найкоротші шляхи дта досягнення головної мети - завоювання політичної незалежності.

Прихильники руху ОСНАА прагнули до того, щоб зовнішньополітична діяльність кожного уряду підкорялася загальним завданням антиімперіалістичної боротьби народів в умовах краху колоніалізму. Протягом свого існування ОСНАА послідовно обстоювала ідеї свободи, незалежності, миру й дружби між народами, прогресу, основні зусилля, організації спрямовувалися на боротьбу проти колоніалізму, подолання його політичних та економічних наслідків, за національне відродження й соціальний прогресі

Значну увагу рух афро-азіатської солідарності приділяв соціально-економічним проблемам країн "третього світу", питаннямі забезпечення їхньої економічної незалежності. Важливу роль у розробці стратегії соціально-економічного розвитку для країн, що визволилися, відіграв економічний семінар, організований ОСНАА в лютому 1965 р. в Алжирі. З метою налагодження співробітництва в подоланні соціально-економічної відсталості країн, що позбулися пут колоніалізму, рух афро-азіатської солідарності утворив спеціальний постійний економічний орган.

Загалом рух афро-азіатської солідарності надав процесові національного визволення міжнародно-політичного характеру і справив тим самим значний вплив на розвиток міжнародних відносин.