9)Фізіологогігієнічні особливості умов праці медичних працівників хірургічних спеціальностей

Трудовий процес лікаря хірургічного профілю пов'язаний з виконанням оперативних втручань, діагностичними та лікувальними маніпуляціями, а також із впливом несприятливих факторів зовнішнього середовища, до яких, в першу чергу, слід віднести хімічні (лікарські аерозолі) і фізичні (високі температури, , іонізуюче випромінювання). Хірурги часто відчувають високі фізичні та нервово-психічні навантаження, що приводить їх до стресу.

Характерною особливістю трудової діяльності хірурга в операційній є вимушеність робочої пози і тривалість статичної напруги. Під час операції полі маніпуляційної діяльності хірурга досягає 60 см, а вимушена поза зберігається протягом 25-35% часу її проведення. Вимушена поза вносить зміни в конфігурацію хребетного стовпа, викликає зміни у міжхребцевих дисках, наслідком яких можуть з'явитися скарги на у різних відділах хребта, плечовому поясі, кінцівках.

Під час операції в зоні діяльності хірургів нерідко спостерігаються несприятливі мікрокліматичні умови, що не забезпечують нормальний рівень теплообміну організму з навколишнім середовищем і комфортні тепловідчуття.

Хірурги скаржаться на "нагрівний" мікроклімат і значні втрати вологи. Одночасне вплив мікроклімату та психоемоційного напруження супроводжується посиленням потовиділення при виконанні оперативних втручань.

Недоліки операційної одягу, зокрема, поглиблюються частою її пранням, автоклавуванням, прасуванням, що значною мірою знижує повітропроникність і гігроскопічність тканини.

Несприятливий стан повітряного середовища створюється в зоні руху хірурга, анестезіолога та операційної медичної сестри.

Тривале перебування членів хірургічної бригади в несприятливій повітряному середовищі призводить до високого вмісту анестетиків в їх крові. Наслідком цього можуть бути скарги на головний біль, нудоту, сухість у роті, тахікардію, запаморочення, швидку стомлюваність і деякі скарги невротичного характеру. Біохімічні показники крові анестезіологів свідчать про порушення пігментного обміну, явищах дифузного порушення печінкової тканини.

Прикладом впливу на хірургів неіонізуючого випромінювання може служити використання лазерних скальпелів досить високих потужностей.

Праця медичних працівників, і особливо лікарів–хірургів, характеризується значним інтелектуальним навантаженням, вимагає великого об’єму оперативної й довготривалої пам’яті, містить елементи творчості.

Серед біологічних чинників, що діють на лікарів–хірургів можна виділити дві групи – це збудники інфекційних захворювань та антибіотики і антибіотиоковмісні препарати. Багато хірургічних хворих, інфікованих мікроорганізмами, що передаються через кров, є безсимптомними носіями, або заперечують будь–який поведінковий чинник ризику (наркоманію, гомосексуальні контакти тощо). Найбільш небезпечними щодо зараження або травматизації лікарів–хірургів є проведення маніпуляцій, обстежень хворих, оперативних втручань, процедури обробки і перев’язки інфікованих ран.

Відповідно до даних мікробіологічного паспорту у відділеннях гнійної хірургії при лікуванні хворих лікарі–хірурги зазнають дії патогенних та умовно патогенних мікроорганізмів: Strep. viridans, b–Strep. haemoliticus, Staph. aureus, Staph. epidermidis, Staph. faecalis, Klebsiella pneumoniae, E. colli тощо. Для обробки ран, інфікованих даними мікроорганізмами хірурги використовують велику кількість антибіотиків: еритроміцин, тетрациклін, гентаміцин, лінкоміцин, рифампіцин, офлоксацин, цефопіразон тощо, які можуть безпосередньо впливати і на організм лікаря.