А зорі падають...*

Природа подарувала нам життя. Життя дало нам щастя вибрати дороги. Дороги повнять наші душі пізнанням. Пізнання – це радість.

А тому слід покластися на міць і силу своїх рук та ніг, на гарт своєї волі – і рушити в дорогу...

(…Чи слухав хто-небудь пісню соловейка в поїзді? Чи вдихав чебрецеві запахи в автобусі? Чи відчув плече друга в літаку?..)

...Тільки похід з його складнощами й труднощами, перепонами, перешкодами згуртовує людей, випробовує їхню дружбу та вірність. Перші походи в дитячі роки приносять ту романтичність світопізнання, незабутню радість першовідкривачів і мрійників...

(...Чи не біля нічного багаття, чи не біля стрімкого водоспаду річок загора-ється мрія про далеку подорож в океан безмежжя! Цей вогник мрій перетво-рюється на багаття, потім – на величезне вогнище душі, якого не загасить ніякий песимізм...)

Якою б не була експедиція – археологічною, геологічною, біологічною чи експедиція слідопитів, – вона завжди патріотична, бо народжує любов до рідної землі, священної землі батьків.

Що шукають члени групи “Астро-88” із села Пироги, що в Глобинському районі на Полтавщині?

Уже понад 5 років ця пошукова група виконує завдання Комітету по метео-ритах Академії наук України – провести широке опитування довгожителів сіл і селищ області, а також сусідніх з нею областей – Сумської та Харківської: чи були вони свідками знахідок або приземлення метеоритів?

Отож не дивно, що в Пирогівській загальноосвітній школі слово “метеорит”

надзвичайно популярне – його вживають не лише старшокласники, які вивча-ють астрономію, але й “першачки”.

Члени групи “Астро-88” здійснили поїздки в астрономічні обсерваторії Київського та Харківського державних університетів**, побували в Комітеті по

метеоритах АН України, ознайомилися з колекцією метеоритів.

Прагнення допомогти вченим зробити свій внесок в українську і світову науку спонукає слідопитів до цієї важливої справи. І саме вони дещо прояснили “метеоритну” історію рідного краю.

Близько трьох тисяч листів відправили слідопити довгожителям сіл і селищ, місцевим органам влади. Іноді доводилося звертатися повторно, бо відповідь не надходила.

Із тих сотень людей, які відгукнулися (а серед них були бабусі і дідусі, іноді

на їхнє прохання нам писали онуки), не було жодного байдужого до нашої справи. З десятками мешканців ми зустрічалися потім в походах.

Ось деякі повідомлення.

Жителі села Староаврамівки Хорольського району Роменський Федір

Федорович узагальнив думку односельців: восени 1985 року над їхнім селом дуже низько летіло невідоме тіло, “світилося різнокольоровими вогнями і завбільшки було як автобус. Летіло воно і над Харковом, бо мої знайомі звідти оповідали про таке ж”.

* Стаття була опублікована в газеті “Молодь України” 14 грудня 1993 року. – О. М.

** Зараз ці вищі навчальні заклади називаються Національними. – О.М.

Ректор Полтавського сільськогосподарського інституту* О. М. Куценко на

наш запит 1988 р. відповів, що “дійсно, уламок метеорита вагою 84,2 г був

одержаний кафедрою землеробства і ґрунтознавства ПСГІ від завідуючого Староаврамівським народним музеєм. Метеорит обстежено, є всі підстави вважати цей уламок мінералом неземного походження. Він складається із силіцію з вкрапленням заліза. Має міцну пористу будову, що утворилась внаслідок високих температур під час падіння на землю...”

Голова Артелярщинської сільської Ради Г. О. Тягло пригадав: "Метеорит (чи болід) пролетів із сходу на захід восени 1942 р. Це було пізно ввечері. Із східної сторони ніби сходило небесне світило, як місяць, воно дуже швидко мигнуло на захід і зникло. Мені було 10 років, я сидів біля вікна і бачив це явище. Говорили тоді (це було в час окупації), що то знамення Боже".

У липні 1993 року 11-денний похід привів нас у село Приліпку Козельщин-ського району (ця історія, можливо, найцікавіша в моїй публікації, бо вона ще так і не має закінчення. А в разі успіху Полтавщина "сяйне" своїм пер­шим метеоритом – "Приліпським").

Отже, ще в лютому 1992 року Галина Іванівна Пурас з с. Юрки Козельщинсь-кого району написала слідопитам, що років 10-12 тому метеорит упав у с. При-ліпці (сусідньому селі). Упав він біля річки Псел, у лісі, недалеко від села. Було декілька каменів. Один з них взяли в Приліпську школу.

На жаль, наш липневий похід 1993 року до Приліпок був безуспішним – у школі метеорита не виявилося. (Кажуть, що під час ремонту школи його десь пере­несли).

Колишній директор школи Прокопенко Віктор Тимофійович (він уже на пенсії) у листі пригадує: "У червні 1968 року учні 6-го класу рибалили на р. Псел, ловили сомів. Раптом (приблизно о 10-й вечора) їх осліпила вогняна куля, що сягнула з неба і впала метрів за 200. Хлопці полякалися й побігли додому. На другий день знайшли місце падіння метеорита і пошкоджене ударом дерево. Відкопали метеорит і відвезли додому. Згодом розповіли про цю подію мені. Я попросив принести уламок в школу. На той час у газеті "Правда" було оголошення з проханням повідомляти про такі події і знайдені метеорити. Шматок метеорита ми надіслали за цією адресою, але ніякої відповіді не одержали. Решта (камінь був розміром з людську голову) метеорита зберіга­лася в школі. Не знаю, чи його зберег­ли після мого виходу на пенсію..."

Не зберегли... Шукають… Та чи знайдуть?

Жителька села Верхня Ланна Карлівського району Шишак Олексан­дра Ми-

китівна надіслала слідопитам такого листа. "Ось що зберегла моя пам'ять. Жила я в той час у Краснограді Харківської області. Влітку, приблизно 1938 чи 1939 pp., я з ровесниками грала в ігри. Хтось помітив на небі і звернув нашу

увагу на пролітаюче яскраве продовгувате тіло, яке скла­далося з маси зірок, закінчувалось розпущеним хвостом у вигляді пишної мітли. І ось біля нас щось бухнуло на дорогу. Це привернуло нашу дитячу увагу. Підійшли, побачи-

ли, хоча вже темніло, камінь. Схопили його (був камінь з долоню 8-9-річної

дитини) – а камінець був добре теплий. Кожен з нас перекинув його з руки на руку – та й залишили там на дорозі. З часом про камінець забулося, бо розмови про нього ніхто не вів".

* У ті роки цей вищий навчальний заклад називався інститутом. – О.М.

Карпенко Іван Кіндратович із села Піски Удайські Чорнухинського району написав: "У жовтні 70-х років (якого року – не пам'ятаю) я спостерігав падіння великого метеорита (боліда). Ідучи додому з роботи (я – колишній культ-працівник) після 12-ої ночі, побачив світло звичайного метеорита. Але світло інтенсивно яскравішало. Розпечена куля з хвостом на чверть небосхилу щомиті збільшувалась. Потім – вибух і уповільнене падіння уламків на болоті в річку. Через 3-5 секунд я почув сильний, глухий звук і невеликий поштовх повітряною хвилею. При падінні світло було таке сильне, що я виразно побачив навколишні предмети".

Сиса Параска Юхимівна із села Кустолово-Суходолівка Машівського району пригадує: "Якось уночі 1940 p., влітку, годині об 11-12, засяяло яскраво дуже, формою – як мітла, посвітило й зникло. Дуже й дуже від нашої місцевості дале-ко. Тоді старі люди говорили, що то перед війною таке Бог показав".

Дяк Сергій Якович з села Сонячне Машівського району повідомив: "Було це 1919 року. Майже через наше село пролітала якась комета, тоді так гово­рили люди. Це було увечері. Сонце вже зайшло. Ми ковзалися на санках, коли це хтось закричав: "Дивіться, летить!.." Справді, летіла вогняна куля овальної форми, велика, позад неї вогняний хвіст, а від нього відривалося щось; немов зірки великі, падали до землі й щезали, мабуть, згоряли. Колір це все мало темно-червоний. Іскри в момент відриву були яскраві, потім сутеніли".

Стась Ніна Хомівна, яка в дитинстві жила в с. Запсіллі Кременчуцького району, пригадує, що коли вони були пастухами (їм було тоді по 9-10 років), пасли корів у степу. Ця місцевість зветься Крячинці. "Чути: летить, сви­стить. Дивимося, щось таке, як камінь – шваркнуло прямо в болото".

Бувають у житті групи "Астро-88" і кумедні, смішні випадки.

15 травня 1988 року ми виїхали до м. Хорол на розкопки "метеорита № 175" (так ми говорили всім, бо на той час у Радянському Союзі було вже зареєстро-вано 174 метеорити). Звідти нам надіслала листа Бакумова Євдокія Гри­горівна. Написала, що в урочищі Кирстівці на болоті лежить камінь. Жінка ця нині вже похилого віку, але в свої дитячі роки пасла у цьому урочищі ко­рову. І з нею пас старенький дідусь Єкентій (йому було близько 80 років). Він говорив, що (казав прадід!) цей камінь від Бога...

...Була зустріч та інтерв'ю з Євдокією Григорівною і її сусідами...

А був це заокруглений камінь, якого припхав сюди прадавній льодовик. Да­ремно брали ми з собою лопати, щоб викопати свій перший метеорит.

Пізніше ця жінка написала нам лис­та: "Ми всі жалкуємо, що вам неудача, але хай вам пощастить десь в іншому місці винайти все те, що ви хочете. Я, звичайно, дуже хотіла зробити для вас добро, але не вийшло. Пробачте ще раз".

Дорога Євдокіє Григорівно! Ми дуже вдячні, що ви відгукнулися. І обража-тися нам на вас немає чого. Ми вислухаємо всіх, хто до нас звернеть­ся, чи буде то лист-спогад, чи зустріч під час походу…

Один лист нас добре насмішив, то було звинувачення на нашу адресу (жінка, яка його написала, не має й гадки, хто ми. Орфографію цього листа зберігаю): "Добрий день, слідопите! Хорошо ти пристроївся. І робити не треба. І нагуляєшся по світу за казенний рахунок, лацюго.

Добре ж ти знаєш, що в нашому районі ніхто і ніколи не літав і не падав, тим більше ніщо. Мова йшла про комету, а не камінь, але ж вона пролетіла не над нашою областю, та що я тобі пишу, ти лучше знаєш.

Тож не турбуй більше нас, бо ми люди робочі, живемо за свої зароблені гор-бом і мозолями, а ти гуляєш по світу і користуєшся нашою працею..."

А цьому "лацюзі" лише 14 років. І за ці свої 14 він ні разу не був у столиці. І лише наші походи з багатокілометро­вими переходами (важкими, пітними, а то й голодними) відкривають йому світ...

...Зорі падають, а значить – пошуки тривають.

І командир групи "Астро-88" Шафар Володимир, і юні слідопити Цапенко Вітя і Мартиненко Вова (які пройшли нелегкий 15-денний 170-кілометровий похід по Сумській області), їхні друзі не втрачають надії, що "зоряний" камінь знайдуть – і це буде їхній внесок у велику науку.

А зорі падають...

Олександр МАТВІЄЦЬ, керівник групи "Астро-88".

Село Пироги Глобинського району Полтавської області

Про роботу пошукової метеоритної групи "АСТРО-88" писали працівники Комітету по метеоритах Національної Академії наук України Тертична Б.В. та Русько Ю.А. у статті "Каталог коллекции метеоритов ЦНПМ НАН Украины (на 1 января 1996 г.)" ("Минералогический журнал", 1996, № 3), а також Семененко В.П. та Тертична Б.В. у статті "Хто знайде сорок перший?" (журнал "Наука і суспільство", 1996, № 7-8).

На фото: під час походів члени групи “АСТРО-88” почули багато цікавого…

Н а фото: наймолодші учасники багатоденного походу по Сумській області

Вова Мартиненко і Вітя Цапенко.