18. Інтереси, ідеали, світогляд, почуття, переконання як мотиви розвитку особистості.

Мотиви - це пов'язані із задоволенням певних потреб спонукання до діяльності. Вони відрізняються одне від одного видом потреби, яка в них виявляється, формами, котрих вони набувають, широтою чи вузькістю, конкретним змістом діяльності, в якій реалізуються.

Складні види діяльності відповідають кільком мотивам, що утворюють систему мотивації. Мотиви розрізняютьза їхньою усвідомленістю. Неусвідомлюваними мотивами є установки і потяги, усвідомлюваними - інтереси, переконання, прагнення.

Неусвідомлювані мотиви. Настанова - це неусвідомлюваний особистістю стан готовності до певної діяльності чи поведінки. Наприклад, настанова щодо вчительки першого класу у формі готовності виконувати всі її вимоги. Настанова часто є результатом квапливих, недостатньо обґрунтованих висновків з фактів особистого досвіду або некритичного засвоєння стереотипів мислення (стандартизоване судження, усталене в певній групі). Настанови бувають позитивні (наприклад, щодо лікарів) і негативні - упередження (наприклад, щодо працівників торгівлі). Є настанови й щодо сприймання людиною людини.

Потяг - це спонукання до діяльності, що є недиференційованою, недостатньо чітко усвідомленою потребою, невиразна потреба в чомусь. Він швидкоплинний: потреба або згасає, або перетворюється в прагнення. Потяги характерні для юнацького віку як провісники майбутніх прагнень - усвідомлюваних мотивів.

Інтереси як усвідомлювані мотиви

Інтерес - це емоційний вияв пізнавальних потреб особистості. Суб'єктивно інтереси розкриваються у позитивному емоційному бажанні глибше пізнати об'єкт, зрозуміти його. Роль інтересів у тому, що вони є спонукальним механізмом пізнання, змушують особистість шукати шляхів, засобів задоволення того чи іншого бажання.

Переконання - це система знань, пропущених через почуття. Переконана та людина, в якої ідеї поєдналися зпочуттям і волею. Вона не здатна на вчинок, що суперечить її принципам.

Усвідомлюваним мотивом є також прагнення особистості, тобто мотиви поведінки, в яких виявлена потреба в чомусь, що може бути досягнуто вольовими зусиллями. Оскільки прагнення не задовольняють інакше, ніж через спеціально організовану діяльність, вони здатні підтримувати активність особистості протягом тривалого часу.

19. Загальна характеристика методик діагностики властивостей та типів темпераменту особистості.

В даний час застосовуються різні методики для діагностики типу темпераменту.  Опитувальник Я. Стреляу дозволяє виявити об'єктивні кількісні оцінки властивостей ВНД і на цій основі віднести індивідів до того чи іншого типу темпераменту:  1) Сангвінік - сильний, оптимально збудливий, врівноважений, швидкий тип;  2) Флегматик - сильний, оптимально збудливий, врівноважений, повільний тип;  3) Холерик - сильний, підвищено збудливий, нестримний, неврівноважений;  4) Меланхолік - слабкий, понижено збудливий, неврівноважений тип.  За результатами тестування піддослідних виявляється кількісна оцінка сили процесів збудження і гальмування, рухливості нервових процесів індивідів, проводиться розрахунок ступеня врівноваженості нервової системи.  Опитувальник Г. Айзенка грунтується на ідеї екстравертірованность і нейротизму.  Залучаючи дані з фізіології вищої нервової діяльності, Г. Айзенк висловлює гіпотезу про те, що сильний і слабкий типи за І.П. Павлову дуже близькі до екстравертірованний і интровертированному типам особистості. Природаінтро-та екстраверсії передбачається у вроджених властивостях центральної нервової системи, які забезпечують врівноваженість процесів збудження і гальмування. Таким чином, використовуючи дані обстеження за шкалами екстра - інтроверсії і нейротизму, можна вивести показники темпераменту по класифікації І.П. Павлова.  Опитувальник структури темпераменту (ОСТ) В.М. Русалова використовується для діагностики властивостей «предметно-діяльнісного» і «комунікативного» аспектів темпераменту. Опитувальник складається з 9 шкал: предметна ергічних, соціальна ергічних, пластичність, соціальна пластичність, темп і швидкість, соціальний темп, емоційність, соціальна емоційність і контроль.  Ще одна методика - теппінг-тест Є.П. Ільїна - спрямований на визначення коефіцієнта функціональної асиметрії і властивостей нервової системи за психомоторним показниками  Даний тест заснований на твердженні, що сила нервових процесів є показником працездатності нервових клітин і нервової системи в цілому. Сильна нервова система витримує більше за величиною і тривалості навантаження, ніж слабка. Ця методика грунтується на визначенні динаміки максимального темпу руху рук. Отримані в результаті обробки експериментальних даних досвіду варіанти динаміки максимального темпу можуть бути умовно розділені на п'ять типів: сильний, стабільний, слабкий, среднеслабий, среднесільний. 

20. Когнітивна психологія: основні проблеми, здобутки.

Передумови виникнення когнітивної психології. Починаючи з кінця 40-х рр. у західній психології, перш за все, в американській, зростає інтерес до проблематики свідомості. Це виражається в зміні характеру публікацій, у зростанні кількості дослідницьких робіт з цього напряму і пов'язаному з цим зростанні концепцій; а також у популярності даної тематики серед студентів психологічних факультетів.

Когнітивний напрям у психології не має свого «батька-засновника», як, наприклад, психоаналіз. Проте ми можемо назвати імена вчених, які завдяки своїм роботам стали основоположниками когнітивної психології. Джордж Міллер і Джером Брунер в 1960 р. організували Центр когнітивних досліджень, де розробляли широке коло проблем: мова, пам'ять, перцептивні процеси і процеси утворення понять, мислення і пізнання. Ульрік Найссер в 1967 р. опублікував книгу «Когнітивна психологія», в якій спробував описати новий напрям у психології.

Основні положення когнітивної психології. Сучасний когнітивізм важко визначити як єдину школу. Широкий спектр концепцій, які відносяться до даної орієнтації, об'єднує відома спільність теоретичних джерел і єдність концептуального апарату, за допомогою якого описується досить чітке певне коло феноменів.

Основна мета цих концепцій – пояснити поведінку за допомогою опису переважно пізнавальних процесів, характерних для людини. Головний акцент у дослідженнях робиться на процеси пізнання, «внутрішні» характеристики людської поведінки. Основні напрями досліджень:

а) вивчення процесів перцепції, у тому числі, соціальних;

б) вивчення атрибутивних процесів; 

в) вивчення процесів пам'яті;

г) вивчення побудови когнітивної картини світу;

д) вивчення несвідомого пізнання і сприйняття;

е) вивчення пізнання у тварин та ін.

Головне посилання: враження індивіда про світ організовуються в деякі зв'язні інтерпретації, внаслідок чого утворюються певні зв'язні ідеї, вірування, очікування, гіпотези, які регулюють поведінку, у тому числі, соціальні. Таким чином, ця поведінка повністю знаходиться в контексті ментальних утворень.

Основні поняття напрямку: когнітивна організація – процес організації когнітивної структури, що здійснюється під впливом зовнішньої стимул-реакції (або сприйнятої зовнішньої стимул-реакції) – «понятійна рамка», масштаб порівняння (розгляд) сприйнятих об'єктів; поняття образу (цілого), поняття ізоморфізму (структурної подібності між матеріальними і психічними процесами), ідея панування «хороших» фігур (простих, урівноважених, симетричних і так далі), ідея поля – взаємодії організму і середовища.

Основна ідея напряму: когнітивна структура людини не може перебувати в незбалансованому, дисгармонійному стані, а якщо це все ж таки має місце, у людини одразу ж виникає прагнення змінити цей стан. Людина поводиться так, щоб максимізувати внутрішню відповідність її когнітивної структури. Ця ідея пов'язана з концептами «логічної людини», «раціональної людини» або «економічної людини».

21. Характеристика основних видів діяльності людини.

ГРА _НАВЧАННЯ_ПРАЦЯ

22. Цілі і завдання психологічного консультування.

Консультування як основний вид психологічної практики переслідує наступні цілі:

1. Надання оперативної допомоги клієнтові у вирішенні виниклих у нього проблем.

У людей часто виникають такі проблеми, які вимагають термінового втручання, невідкладного вирішення, - такі, на вирішення яких клієнт не має можливості витрачати багато часу, сил і засобів. Подібні проблеми зазвичай називають оперативними, і аналогічну назву закріплюється за відповідними рішеннями. Отримання термінової психологічної допомоги у формі усної консультації при вирішенні оперативних проблем стає незамінним.

2. Надання клієнту допомоги у вирішенні тих питань, з якими він цілком би зміг самостійно впоратися без втручання з боку, без безпосередньої і постійної участі психолога в його справах, тобто там, де спеціальні професійні психологічні знання, як правило, не потрібні і необхідна лише загальна, житейська, заснована на здоровому глузді порада. Такий, наприклад, проблемою може стати визначення клієнтом оптимального для себе режиму праці та відпочинку, раціональний розподіл часу між різними видами діяльності.

3. Надання тимчасової допомоги клієнту, який насправді потребує тривалого, більш-менш постійному психотерапевтичному впливі, але в силу тих чи інших причин не в змозі розраховувати на нього в даний момент часу. У цьому випадку психологічне консультування використовується в якості засобу надання поточної, оперативної допомоги клієнту, стримуючою прогресивний розвиток негативних процесів, перешкоджає подальшому ускладненню проблеми, з якою зіткнувся клієнт. Таким, наприклад, може виявитися досить несподівана поява у клієнта стану депресії. 

4. Коли у клієнта вже є правильне розуміння своєї проблеми і він, в принципі, готовий сам приступити до її вирішення, але де в чому ще сумнівається, не цілком упевнений у своїй правоті. Тоді в процесі проведення психологічного консультування клієнт, спілкуючись з психологом-консультантом, отримує з його сторони необхідну професійну і моральну підтримку, і це додає йому впевненість у собі.

5. Надання допомоги клієнту в тому випадку, коли ніякої іншої можливості, крім отримання консультації, у нього немає. У цьому випадку, проводячи психологічне консультування, фахівець-психолог повинен дати зрозуміти клієнтові, що він насправді потребує отримання більш грунтовної, досить тривалої психокорекційної або психотерапевтичної допомоги.

6. Коли психологічне консультування застосовується не замість інших способів надання психологічної допомоги клієнтові, а разом з ними, на додаток до них з розрахунком на те, що не тільки психолог, але і сам клієнт займеться вирішенням виниклої проблеми.

7. У тих випадках, коли готового рішення у психолога-консультанта немає, оскільки ситуація виходить за рамки його компетенції, він повинен надати клієнту хоча б якусь, нехай навіть мінімальну і недостатньо ефективну, допомога.

23. Поняття про провідну діяльність. Гра як діяльність. Навчання як діяльність. Праця як діяльність.

Провідна діяльність – діяльність дитини, яку він здійснює в межах соціальної ситуації розвитку. Виконання її визначатиме появу і розвиток у суб’єкта основних психологічних новоутворень на певному щаблі розвитку в онтогенезі.

На кожному етапі психічного розвитку формується особлива соціальна ситуація розвитку, яка, у свою чергу, сприяє тому, що проявляється відповідна ведуча діяльність. Це і є ознакою переходу на більш високий рівень психіки.

Провідна діяльність здатна визначити виникнення нового етапу розвитку, виступаючи базовим критерієм при його діагностиці. Вона проявляється не відразу, а повинна пройти формування в рамках соціальної ситуації. Більше того, нова діяльність не скасовуватиме попередній тип.

Отже, провідна діяльність є чинником, який обумовлює прояв основних змін та новоутворень у психічному рівні розвитку на певних етапах онтогенезу.