Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Zvit_dlya_stud_1_kursu_agro.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
97 Кб
Скачать
☆

3. Ґрунти та рівень їх родючості

На території України виділяють таки основні ґрунтово-кліматичні зони:

1. Тайгово-лісова (лісолучна) - дерново-підзолисті ґрунти.

2. Лісостепова - сірі лісні, бурі лісні, чорноземи опідзолені, вилуговані, лучні ґрунти.

3. Степова або чорноземна - чорноземи звичайні, типові, південні.

4. Зона сухих степів - каштанові ґрунти.

Деякі ґрунти зустрічаються в різних зонах, їх називають інтразональними. До них відносяться ґрунти річкових долин, болотні, солончаки, солонці, солоді.

Для зони Степу, яка займає південні рівнинні території України, характерні чорноземи звичайні та південні.

Чорноземи звичайні утворилися в умовах недостатнього зволоження під лучно-степовою рослинністю, що зумовлює щорічне надходження в ґрунт великої кількості органічних решток. Вони розкладаються аеробними та анаеробними бактеріями з утворенням значної кількості гумінових кислот.

Сформувались чорноземи звичайні на середньо та важкосуглинкових лесах, червоно-бурих глинах Наявність у чорноземах звичайних «білозірок» є характерною діагностичною ознакою, що дає змогу відрізнити чорноземи звичайні від інших підтипів, що зустрічаються в південній частині Лісостепу.

При раціональному використанні чорноземи звичайні мають виражену агрономічну цінну зернисту структуру. Вміст гумусу становить 3-5%, реакція ґрунтового вбирного комплексу близька до нейтральної (рН-7,0).

Чорноземи південні поширені у підзоні південного степу, що знаходиться в межах причорноморської низовини. Сформувалися вони під різнотравно-ковильово-типчаковою рослинністю в умовах посушливого клімату.

Основними агротехнічними заходами підвищення родючості цих ґрунтів є прогресивні і раціональні засоби обробітку ґрунту, нагромадження і правильне витрачання вологи, внесення добрив, поліпшення структури посівних площ, вирощування високоврожайних сортів і гібридів сільськогосподарських культур. На чорноземах необхідно застосовувати такі засоби обробітку ґрунту, які б мали ґрунтозахисний характер, були спрямовані на поліпшення водного режиму ґрунту для забезпечення своєчасних і дружних сходів.

4. Визначення рослин і знайомство з рослинними ресурсами різних типів угідь

Хлібні злаки є основними рослинами, що вирощуються на земній кулі. Пшениця і рис використовуються як основні хлібні рослини. Більше половини населення земної кулі харчується переважно пшеницею, а решта - рисом.

Хлібні злаки належать до рослин злакових (Gramineae), яка об'єднує дев'ять родів: пшеницю (Triticum L.), жито (Cecale L.), овес (Avena L.), кукурудзу (Zea mays L.), просо (Panicum L.), рис (Oryza L.) та сорго (Sorghum Pers). У свою чергу роди поділяються на види, а види на різновидності залежно від морфологічних ознак. На рівні різновидностей злакові рослини поділяються на сорти які можуть відрізнятися один від одного або за морфологічними ознаками, або за господарсько-біологічними особливостями.

Будова злакових рослин. Коренева система мичкувата, складається з великої кількості дрібних корінців, які густо пронизують грунт. У злаків розрізняють первинні корені, або зародкові, і вторинні, що утворюються з підземних стеблових вузлів, переважно з вузла кущіння. Корені хлібних злаків заглиблюються у грунт на 80-100 см, але переважна більшість їх (80-90 %) перебуває у поверхневому, орному, шарі.

У кукурудзи і сорго досить часто розвиваються так звані повітряні корені, які відіграють в основному допоміжну роль і забезпечують стійкість рослин проти вилягання. На початкових етапах росту й розвитку рослин корені ростуть швидше, ніж надземна частина рослини.

Стебло (соломина) у більшості культур порожнє або заповнене серцевиною, розділене вузлами на міжвузля. Стебло у злакових рослин здатне до кущіння.

Листок у зернових злаків складається, із листкової піхви і листкової пластинки. На місці переходу піхви у пластинку знаходиться тонка і прозора плівка, яка називається язичком. Язичок щільно прилягає до стебла і перешкоджає потраплянню води у середину листкової піхви. Біля основи, листкової піхви утворюються лінійні вирости, що називаються вушками.

Суцвіття у зернових злаків - колос (пшениця, ячмінь, жито) або волоть (просо, рис, овес, сорго). У кукурудзи на одній рослині формується чоловіче суцвіття - волоть і жіноче - качан. Колос складається із стрижня, на виступах якого розміщуються колоски. У волоті колоски утворюються на кінцях гілочок першого, другого і третього порядків. У кожному колоску є дві колоскові лусочки, а в них по одній або кілька квіток.

Квітка складається із зовнішньої, або нижньої (у остистих форм, з остюком), і внутрішньої, або верхньої, квіткових лусок, маточки з верхньою зав'яззю і дволопатевою приймочкою та трьох тичинок. Біля основи квіткових лусок розміщені дві невеликі тонкі плівки, які називаються лодикуле, під час цвітіння вони бубнявіють і сприяють розкриванню квітки, а після запліднення стискуються і квітка закривається. Квітки злакових рослин двостатеві, виняток становить кукурудза.

Плід хлібних злаків – зернівка. У плівчастих вона вкрита квітковими лусками. У голозерних зернівка легко відокремлюється від лусок, у проса, чумизи, рису квіткові луски щільно прилягають до зернівки, а у плівчастого ячменю навіть зростаються з нею.