Розділ 1 методологія управління ефективністю діяльності підприємства

1.1. Теоретичні засади категорії «ефективність»

Для ґрунтовного дослідження сутності організаційно-економічного механізму управління ефективністю діяльності підприємства доцільно взяти до уваги гносеологічні аспекти поняття «ефективність», провести онтологічний аналіз його сутності та цілей.

Серед таких проблем, як надійність, якість, результативність, саме ефективність в управлінні стала вивчатися як самостійне поняття. Вона цікавила фахівців із економіки, управління, філософії ще з давніх часів. Її розглядали в своїх працях такі відомі вчені, як Я. Зеленевський, Г. Емерсон, Ф. Кене, Т. Котарбинський, В. Ленін, К. Маркс, С. Мескон, В. Петті, Д. Рікардо та ін. Представник адміністративно-класичної школи менеджменту Г. Емерсон дотримувався такого погляду, згідно з яким «головною турботою управлінця має бути ефективність» [146, с. 117]. І понині саме ефективність з погляду управлінців є найбільш важливою характеристикою діяльності підприємства.

Вважається, що термін «ефективність» з’явився спочатку в економічній літературі. Він зустрічався вже в роботах В. Петті – одного із засновників класичної політекономії та Ф. Кене – засновника школи фізіократів [114, с. 119]. Проте «ефективність» як самостійне економічне поняття вони не досліджували, а лише вживали цей термін у значенні результативності управління і розглядали його на макрорівні стосовно дій суб’єкта управління – уряду держави.

Новий термін «ефективність» відобразив зміну поглядів на роль уряду. Його вже не сприймають тільки як суб’єкт влади, до нього вже почали ставитися як до суб’єкта управління. Оскільки в той час інших суб’єктів управління ще не існувало, то термін «ефективність» після своєї появи не увійшов відразу до активного вжитку.

Інший представник класичної школи політекономії – Д. Рікардо –використовував термін «ефективність» як співвідношення результату до визначеного виду витрат, тобто термін «ефективність» набуває вже того специфічного значення, яке є важливим з погляду економіки при оцінці певних дій. Відтоді поняття «ефективність» отримує статус економічної категорії [120].

Г. Емерсон вважав ефективність основною метою управління. Своїми працями «Ефективність як підстава для управління й оплати праці» (1900 р.) та «Дванадцять принципів ефективності» (1912 р.) він зробив надзвичайно важливий внесок у розвиток поняття «ефективність». Учений помітив в останньому те, що було зовсім не виявлене економістами – зв’язок з функціональністю підприємства, що потім стало сприйматися науковцями та практиками як аксіома.

Поширенню поняття «ефективність» на інші сфери діяльності сприяли теоретичні розробки в праксеології, яку Т. Котарбинський – її засновник – визначив як «загальну теорію ефективної організації діяльності» [45, с. 20]. На його думку, поняття «ефективність» тотожне поняттю «результативність».

В межах праксеології «ефективність» активно досліджував Я. Зеленевський. Він ототожнював його з доцільністю, і впровадив міру ефективності як «співвідношення сумарної цінності фактичних результатів діяльності до очікуваної сумарної цінності відповідних цілей» [35, c. 123]. Таким чином, Я. Зеленевський визначив ефективність не просто як співвідношення результату до мети, а як співвідношення, що опосередковане цінностями, причому він не зводив сутність цінностей лише до матеріальних. Для характеристики співвідношення результату діяльності та витрат автор запропонував поняття «економічність», що за змістом і способом використання близьке до поняття «економічна ефективність». Певною мірою Я. Зеленевський знову повертає поняттю «ефективність» зміст результативності, не пов’язуючи його з поняттям «витрати». Таким чином, він сприяв його вжитковості не тільки для оцінки економічної діяльності, а й для будь-якої іншої.

В економіці тлумачення поняття «ефективність» як співвідношення обсягу виробленої продукції до витрат також зазнавало певних змін, які, з одного боку, останні були пов’язані з необхідністю було переглянути існуючі уявлення про те, що являє собою «економічний ефект». З іншого боку, економісти намагалися реагувати на критику щодо поняття «ефективність». Сутність критичних зауважень на їх адресу полягала в тому, що при визначенні ефективності вони ґрунтувались на тому, що ефект адекватно об’єктивує мету діяльності. Проте насправді це не так, оскільки зв’язок цілей і результатів діяльності не є настільки прозорим.

Оскільки поняття «ефективність» стало застосовуватися до будь-якої діяльності, але багато в чому вже втратило своє первісне значення результативності або продуктивності, то виникла необхідність розширити це поняття до меж, коли воно стосувалося не тільки результату діяльності, але і, наприклад, мети діяльності або потреби, із задоволенням яких пов’язана ця діяльність. Зважаючи на це, були введені поняття «потрібнісної» ефективності, що «відображає ступінь потреби в цілі, вибір найбільш ефективних засобів для цього» [114, с. 27], і «цільової» ефективності «як співвідношення результату діяльності до її мети» [114, с. 27]. А за поняттям «економічна ефективність» було збережене співвідношення результату до витрат.

Подальший розвиток капіталістичного виробництва, збільшення кількості середніх і великих підприємств, де працювала значна кількість працівників, на початку ХХ століття призвів до необхідності розглядати категорію «ефективність» з соціального погляду [172].

Пізніше, коли витратами змушені були вважати і забруднення водних та повітряних басейнів Землі, і споживання природних ресурсів, і знос організму людини в умовах інтенсифікації виробництва, і багато інших факторів, які раніше не бралися до уваги, то соціально-економічну ефективність стали кваліфікувати як основну категорію суспільного виробництва.

Таким чином, у процесі еволюції категорія «ефективність» розглядалася з позиції різних наук. Її ототожнювали з економічністю, результативністю та продуктивністю. Однак, на наш погляд, дані судження є однобічними, незважаючи на те, що у перекладі з латинської це поняття дійсно означає дієвість, економічність, результативність і продуктивність.

На нашу думку, дієвість – усвідомлення того, що виконана робота чи дія принесе результат, але варто підкреслити, що не завжди позитивний. Економічність – це досягнення результату за умови мінімізації витрат. Результативність – досягнення певного результату, який не завжди відображає якість роботи. А продуктивність варто розуміти як здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ.

З метою обґрунтування власного бачення та визначення сутності поняття «ефективність» вважаємо за необхідне провести всебічний аналіз існуючих підходів до вивчення ефективності діяльності підприємства. В управлінській літературі ефективність підприємства пропонується вивчати за трьома підходами – цільовим, системним і вибірковим.

Як свідчить теорія та практика управління, цільовий підхід базується на логіці цілей і засобів, запропонованих англійським економістом Л. Робіном. Даний підхід визначає ефективність системи як здатність суб’єкта досягати визначених цілей за допомогою раціональних дій її складових. Раціоналізм полягає у виборі такого варіанта використання ресурсів підприємства, який би дав змогу досягти встановлених цілей з найменшими витратами. Однак цілі підприємства не завжди є чітко окресленими, що ускладнює процес визначення та виміру ефективності.

Також, як правило, цілі підприємства можуть бути виражені у вигляді певних економічних показників, досягнення яких воно намагається забезпечити в процесі діяльності різноманітними способами. Їх вибір залежить від багатьох чинників, серед яких – закони, нормативні акти, укази, які регламентують діяльність, традиції, менталітет тощо. Так, залежно від умов та вимог зовнішнього середовища, внутрішніх можливостей організації, а також інтересів її персоналу, відбувається різне за часом, складністю і витратами досягнення бажаних результатів діяльності підприємства. Врахування даної залежності є необхідним для встановлення «реальних» цілей, які можна досягнути в існуючих умовах функціонування підприємства. Як наслідок – можливість підприємства випереджати ті або інші обставини, а не пристосовуватися до них, що і забезпечує його ефективну діяльність.

Згідно з цільовим підходом, ефективність підприємства визначається його здатністю досягати визначених цілей за допомогою раціональних дій його складових. Однак досить часто інтереси окремих складових підприємства не співпадають із інтересами інших, що негативно впливає на формулювання загальних цілей і відповідно позначається на ефективності діяльності всієї організації. Тому цільовий підхід є доцільним з погляду задоволення інтересів кожної із зацікавлених складових, а не всієї організації. Також мотивація досягнення цілей переважає раціоналізм у виборі засобів для цього, що призводить до надмірного витрачання ресурсів підприємства.

За системного підходу управління підприємством стає пасивним. Така ситуація спричинена концентрацією уваги підприємства на його виживанні завдяки пристосуванню до зовнішнього середовища. Для кращого протистояння непередбаченим змінам зовнішнього середовища ефективна організація має у своєму розпорядженні певний обсяг невикористаних ресурсів, що передбачено вже самою можливістю пристосовуватися до змін. А наявність же невикористаних ресурсів, в свою чергу, суперечить критерію мінімізації витрат.

Отже, в даному підході акцент робиться на внутрішніх характеристиках підприємства, що робить його більш придатним для оцінки діяльності бюджетних організацій.

Відповідно до вибіркового підходу, ефективність підприємства не може бути оцінена на основі заздалегідь установлених критеріїв або лише системних характеристик. Суть цього підходу полягає у забезпеченні мінімального рівня задоволення усіх складових організації, мотиви діяльності та цілі яких відрізняються. За умови недотримання цього рівня, організація є неефективною. Важливим і одночасно складним у процесі використання вибіркового підходу є ідентифікація стратегічних складових, а також визначення ступеня їх впливу на діяльність підприємства в цілому. Небажаною є також і зміна умов господарювання підприємства, що відбувається під впливом зміни значної кількості як зовнішніх, так і внутрішніх чинників. Це порушує рівновагу і призводить до зміщення економічного балансу на користь інших зацікавлених груп.

Як бачимо, розглянуті підходи до вивчення і оцінки ефективності діяльності підприємства мають свої переваги та недоліки. Таким чином позитивних результатів можна досягти лише за умови зваженого комбінування цих підходів, що дозволить недоліки одного компенсувати перевагами іншого.

Розглядаючи погляди відомих науковців [35; 45; 114; 120; 172] щодо сутності та змісту поняття «ефективність», а також підходи щодо його визначення, можна зробити висновок, що ефективність – це категорія, яка властива не всякій дії, а лише цілеспрямованій, і означає, насамперед, ступінь досягнення мети. Останнє ж, у свою чергу, передбачає отримання бажаного запланованого позитивного результату, за умови підвищення продуктивності праці та мінімізації витрат. Тому можна стверджувати, що дієвість, економічність, результативність і продуктивність є характеристиками ефективності, і їх ототожнення є некоректним, адже кожна з характеристик відбиває лише один бік багатоаспектного поняття «ефективність».

Необхідно наголосити на тому, що ефективність формується як на виході організації, так і в процесі її діяльності. Справедливо також буде стверджувати, що формування ефективності відбувається і на вході організації, адже від якості, кількості та складу всіх видів ресурсів підприємства, які саме і знаходяться на вході, залежить і подальше функціонування підприємства, і його результати.

Логічним відправним пунктом для подальшого аналізу буде вивчення та узагальнення думок теоретиків щодо видової класифікації ефективності, оскільки класифікація є науковим прийомом поглибленого вивчення будь-яких явищ дійсності [33, с. 51–52].

Відомий український економіст С. Покропивний запропонував систематизувати за окремими ознаками відповідні види ефективності, кожний із яких має певне практичне значення (табл. 1.1) [26].

Доцільно навести сутнісно-змістову характеристику окремих видів ефективності, запропонованих С. Покропивним. Зміст економічної та соціальної ефективності збігається з тим, що вкладають у них і інші фахівці. Також він відмітив, що соціальні наслідки можуть бути не лише позитивними, а й негативними – безробіття, погіршення екологічних показників.

Таблиця 1.1