Ой краса! Ну й краса!
Вранці випала роса:
На деревах, на траві,
Навіть на камінчиках,
Всі росинки, як живі, -
В голубих промінчиках.
Сяють, усміхаються,
Скрапують, зливаються.
І радіють на листках,
І вкривають сріблом дах...
Черепаха через річку
Перевозить черепичку:
Буде хатку будувати
Й черепичкою вкривати.
А маленька наша Алла
Рушничок на річці прала.
Мама Аллі говорила:
Ти б його уже сушила!
Але Алла – тільки прала.
Як сушить – вона не знала.
А ці вірші Ганни Чубач
Прочитай цікаві вірші Грицька Бойка
Де п’ятий
Мне хустиночку в руці,
Гірко плаче Віра:
В мене п’ять було стільців,
А тепер – чотири.
Взявся братик рахувать:
Раз, два, три, чотири, п’ять!
Віро, плакати облиш:
Ти ж на п’ятому сидиш!
Про Степана і сметану
Степану спалось непогано:
Вночі приснилася сметана,
Та при собі, немов на зло,
У нього ложки не було.
А вдруге з ложкою ліг рано –
Так не приснилася сметана!
Додумався
Покарав малого тато,
Той стоїть в кутку кімнати.
Плаче хлопчик і рида.
Дума хлопчик: “Не біда!
От я виросту – кімнати
Буду круглі будувати.
Буде хата в нас така:
В ній ні одного кутка!”
Сама бачила
А хто це глечика розбив?
Не ти хіба, онученьку?
Не я, - Мартинко відповів
І взяв сестру за рученьку.
Мала ж сказала: - Не Мартин! –
Та ще й знизала плечиком. –
Сама я бачила, як він
Не розбивав вам глечика!
Про линка та про Тимка
Наш Тимко на бережку
Держить вудочку гнучку,
Наживляє черв’ячка
Закидає і чека.
Сонце гріє... Спать охота!
Ось уже скривив він рота,
Потягнувся, позіхнув
І над вудкою заснув...
Тут приплив один линок:
“От смачненький черв’ячок!”
З’їв, чекає... Та дарма!
Черв’ячків нема й нема.
Де подівся цей хлопчина? –
Лин запитує у лина. –
Може, нам Тимко ізнов
Черв’ячків копать пішов?
Тут линки повипірнали
І роти пороззявляли,
Здивувались: - Так і є!
Наш Тимко вже сам “клює”!
Оповідання
Прочитай оповідання
Наш рід
Мама вишиває на білому полотні зелений барвінок, чорнобривці, сині волошки. Навіть маленьку качечку – утінку вишила.
Що це буде, нене? – питає Андрійко.
Українська святкова сорочечка для тебе.
Чому українська? – допитується Андрійко.
Бо вишиваю такі квіти, які ростуть на нашій землі. А
земля наша зветься Україною. І ти – маленький українець.
А ти, мамо?
І я українка, і татко, й бабуся, й дідусь. Ми українського
роду і любимо нашу землю, нашу мову, наші квіти. Україна – як наша рідна хата. І сусіди в нас є – Білорусія, Росія, Молдова, Грузія, Віменія. Ми й сусідів любимо, бо вони – наші друзі.
А. М’ястківський
Україна
Україна – славна і чудова земля, широкими річками поперерізувана, нивами помережана.
А височенні гори від півдня стоять немов сторожі, в льодовий панцир закуті. А здалеку синє море грає, мов запрошує до себе:
- Ходіть, мої рідні, ходіть! Колись ваші предки запорожці гуляли по моїх хвилях, погуляйте й ви! Сумно мені за вами, за вашими козаками.
А до моря вливається Дніпро, найбільша річка в Україні. Над Дніпром блищить золотоверхий Київ, а там – степи шумлять, хвилюють, колишуться, пахнуть...
А серед степів стоять могили, які в тиху ніч оповідають про давні криваві часи, як наші славні предки свої буйні голови клали, щоб захищати від ворогів рідну землю й волю.
Міста України
Найбільше в нас місто – Київ. Це столиця України. Названо його на честь засновника міста – князя Кия.
Велике старовинне місто Львів. І красиве. Його заснував князь Данило Галицький. І назвав ім’ям свого сина Лева.
Місто Харків стоїть на річці Харківка. Того й назва така. А тепер придивіться до цих назв.
Полтава. По-лтава. Місто, що стоїть на літописній річці Лтава.
Ужгород. Уж-город. Місто, що на річці Уж.
Запоріжжя. Місто за порогами Дніпра.
Луганськ. На річці Лугань. Давня назва – Кам’яний Брід. Це був зимівник запорозьких козаків.
Червона калина
Споконвіку любили українці калину. Садовили її коло хати, в садку, у березі, над річкою, ставком. У калини гарний білий цвіт, пахучий, рясний. А ще більше милують око ягоди калини. Стоїть ото кущ, рум’яний увесь, аж горить. Як дівчина. А люди кажуть: дівчина мов калина. Гарна така. Коли ягоди поспіють, їх збирають. Перед морозами. Пам’ятаєте?
Взяли ж мене поламали
І в пучечки пов’язали...
Коли ти простудишся, попий чаю калинового. І одужаєш. І здоровий будеш. Попроси маму, щоб і пиріжечків з калиною спекла.
Калина не боїться, як її кетяги ламають. Вона ще буйніша тоді росте. І ніякі вітри її не подолають. Про червону калину, таку гарну, люди багато пісень склали. У тих піснях із червоною калиною порівнюють не тільки дівчину. Але й Україну.
Чого веселка весела
Небо синє. Жито жовте. Луки зелені. Яблуко червоне. Нагідки жовтогарячі. Вода в Дніпрі блакитна. Фіалка фіолетова.
А як устане веселка, то в ній усі ці кольори є. Колір неба, жита, лук, яблук, нагідок, Дніпра, фіалок. От яка багата веселка. А чого? Бо вона з Дніпра води набирає. А вода в Дніпрі блакитна. А небо над Дніпром синє. А жито над Дніпром жовте. А над Дніпром зелені луки, червоне яблуко, жовтогарячі нагідки, фіолетові фіалки. Он чого веселка з Дніпра воду набирає. Того вона й така весела, барвиста така.
Такі вони рідні
Ой, журавлі, журавлики. Так вони журяться, як летять у вирій.
Кру-у, кру-у, кру-у-у...
Сумно їм прощатися з рідною землею. Жаль покидати гнізда, зелені луки. Важко їм у таку далину летіти. Але ж треба сувору зиму перебути.
Дітки стоять на пагорбі, проводжають журавликів у сумну дорогу. Та й самі журяться.
А весною журавлики веселі. Бо на рідну землю, у свої гнізда повертаються. І курличуть вони весело: кру-кру! Того й називають їх люди веселиками. І дітки весело зустрічають веселиків з вирію:
Нарешті, діждались. Такі вони рідні, оці веселики.
Перекажи прочитане оповідання.
Сніговий звіринець
Учора ми спускалися з гори. Хто на лижах, хто на санчатах. Аж чуємо – відлига. Ми накачали снігу й зліпили бабу снігову. А тоді наліпили бабенят. І діда – сніговика. Ото було весело! Сьогодні прийшли на гору, а сніг такий, хоч зайця ліпи. То й зліпили.
А тепер білочку, - просить Світланка.
Ось вам і білочка. Як жива. Сидить на гілці, гризе
горішка.
Ще якби лисичку, - мовить Оксанка.
Роз’єднай слова і прочитай речення.
Пометикували – єйлисичка.Хвістпухна-а-астий,асама хитрю-у-уща.Атодіякрозохотились,тозліпиливовчика, ведмедика,вепра,слона...Цілийсніговийзвіринець.
А хобот у слона довгий. Приставили ми драбину. Тепер вилазиш на спину, сідаєш на голову і по хоботу – як із гори. Аж вітер у вухах свистить. Ну й краса-а-а!.
Фокус – мокус
Дітки грали у фантиків. Ось Федькові саме викупляти свій фантик. Йому загадали показати фокус – мокус. А який? Федько думав, думав та й каже:
Добре, я вас усіх сфотографую. І кожному покажу його
карточку. Як хтось буде не схожий, тому віддам свій... фотоапарат.
Згорнув трубочкою долоньки й приклав до ока.
- Увага! Знімаю! –і клацнув язиком. Порився в кишенях, поклав щось у картузик. – Тепер кожному покажу його карточку. Вибачайте, що маленька – такий фотоапарат.
І підносить кожному в жменьці. Хто гляне, той регочеться.
Я справді схожий, – каже всяк. Бо у Федьковій жменьці
маленьке люстерко.
Перекажи прочитане оповідання.
“Сфотографуй” і ти так своїх друзів.
Новий м’яч
Вийшла Клава у двір з новеньким м’ячем. Одразу до неї дівчатка прибігли.
Давай пограємось, - кажуть.
А Клава притисла до себе м’яч, відповідає:
Я з ним ще сама не гралась. Я тільки спробую.
Роз’єднай слова і прочитай речення.
Іпочаладолонеюбитим’ячобземлю.Легкопідстрибуєм’яч. Точервонийбікпокаже,тосиній,атозакрутитьсятак,щоажв очахмигтить.Адівчаткамщедужчехочетьсявм’ячапогратись.
Ну давай же, - нетерпляче просять вони.
Я ще лівою рукою трошки пограюсь, - відповідає їм
Клава.
А сама і лівою, і правою грається – нікому м’яча не дає.
Постояли дівчатка та й почали розходитись.
Раптом м’яч вислизнув з Клавиних рук і пострибав під паркан у кущі. Кинулась Клава за ним – не догнала. Нахилилась до куща, а там кропива, кусюча така! Всю руку Клаві нажалила. Не може Клава м’яча дістати.
Дівчатка! – загукала вона. – Та куди ж ви? Давайте в
м’яча гратись.
А дівчатка й кажуть:
Сама тепер грайся!
Олег Буцень
Перекажи прочитане оповідання.
Ялинка для горобчиків
Роз’єднай слова і прочитай речення
Затридні–Новийрік,аВасилькоупостелі.Поставиламама передліжкомялинку,повісилананеїчималоприкрас,цукерки, яблука.Ввечерізасвітилисьнаялинціліхтарики.
Наставостаннійперед Новимрокомранок.Подививсь Василькоувікно.Побачивтрьохмаленькихгоробчиків. Скачуть,їстишукають.Жальсталойомупташок.
Мамо, - каже Василько, - влаштуймо і горобчикам
ялинку.
Як? – подивувалась мама.
Глянь як, - відповідає Василько.
Застромив гілку ялинки в коробку з-під цукерок, насипав зерна і крихт.
Винесла мама ту маленьку ялинку і поставила на подвір’ї.
Побачили горобчики, прилетіли до зерна, бенкетують, весело цвірінькають.
Ну й радісний був Новий рік у Василька!
Василь Сухомлинський
Петрусь і подарунки
Бабуся приїздила до Петруся часто. Вона приїзджала і взимку, і літом та завжди привозила іграшки, цукерки, черешні або великі апельсини. Тільки-но бабуся ступала за поріг, як Петрусь біг до неї і запитував:
Що ти мені привезла?
Бабуся виймала подарунки, і Петрусь цілував її.
Одного разу Петрусь, як завжди, побіг назустріч бабусі, але подарунків у неї не було... Бабуся дуже поспішала до свого онука і нічого не встигла купити. А Петрусь набурмосився, одвернувся і не став цілувати бабусю.
Наступного разу бабуся привезла йому гостинець. Петрусь зрадів, кинувся її цілувати. Та бабуся зупинила онука:
Не треба, Петрусю, - сказала вона. – За подарунки
дякують, а кого люблять, того цілують і без подарунка.
І Петрусеві стало дуже соромно.
Є. Башенко
Святий хліб
Принесла бабуся хліб із магазину. Катруся не голодна була. Покуштувала і аж ніс поморщила:
Фе, який поганий!
Бабуся розсердилася:
Так ніколи не можна говорити на хліб. Коли він комусь
не смакує, кажуть: “Хліб недобре випечений...”
- А Юрчик теж не шанує хліба, - насупилася Катруся. – Недоїв надворі скибки хлібчика й кинув на землю. Потім із Сергієм почали його копати ногами...
Ай, як негарно! – розгнівалася бабуся. І сказала онуці:
І сама ніколи так не роби, і Юрчикові не дозволяй.
Недоїла – однеси, у хлібницю поклади, пізніше з’їси. А коли хто кине на землю окраєць, - попроси підібрати. Топтати хліба не можна. Хліб дає людям життя.
Катруся задумалася. Потім притулилася до бабусі:
Я більше так ніколи не буду. І Юрчикові не дозволю.
Бабуся поклала руку на голову онуці і лагідно пригорнула до себе.
І. Сенченко
Використана література
Білоус Д. Диво калинове. – К.: Веселка, 1994.
Біляєва Г.В. Свята, традиції, звичаї українського народу. – Х.: Белкар-книга, 2008.
Бойко Г.П. Вереда. – Х.: ВД “Школа”, 2007.
Гринько В.П. Букварик-Веселик. – К.: Веселка, 1990.
Казки, вірші, загадки, оповідання. – С.: Таврида, 2005.
Лучук В. Дзвінок з минулого. – К.: Веселка, 1991.
Наша мова – солов’їна. – К.: Веселка, 1990.
Павловська Н. Надійний друг школяра. – К.: Інтерпрес ЛТД, 2006.
Паронова В.І. 1400 загадок для дітей. – Т.: Навчальна книга – Богдан, 2008.
10.Паронова В.І. Моя Україна. – Т.: Навчальна книга – Богдан, 2005.
11.Січовик І.П. Абетка. – К.: Веселка, 1990.
12.Чубач Г. Хтосики. – Х.: ВД “Школа”, 2007.
13.Яремійчук О. Дванадцять місяців. – К.: Веселка, 1999.
14.Ярешко Л.Є. Весела абетка. – Ч.: Десна, 1992.