Діагностика

Бідність клінічних проявів, наявність прихованих форм захворювання значно утруднюють ранню діагностику раку щитовидної залози. Особливі труднощі виникають тоді, коли злоякісна пухлина розвивається на фоні зоба або аденоми. Практично дуже важко диференціювати пухлину, що росте в капсулі, в аденому. Тому необхідно враховувати характер росту пухлини, наявність асиметрії та зникнення сферичності залози, а також щільність консистенції. Завжди повинно насторожувати виникнення вузлів на шиї без наявності клінічних ознак первинного вогнища, що вказує на можливість існування прихованої форми раку щитовидної залози. Для діагностики раку щитовидної залози використовують численні додаткові методи дослідження: ультразвукову, радіонуклідну діагностику, термографію, морфологічне дослідження, ангіографію, тиреоідлімфографію.

Радіонуклідне дослідження полягає у внутрішньовенному введенні радіоактивного йоду (І¹³¹) з наступним накопиченням його в паренхімі щитовидної залози. При наявності пухлини на сканограмі отримаєм “холодний” вузол.

Простота і доступність діагностичної пункції, для здійснення якої необхідні лише тонка голка та 20-грамовий шприц, поєднується з її високою інформативністю, забезпечує морфологічну верифікацію діагнозу в 95 % випадків.

Тиреоідлімфографія – метод рентгенконтрастного дослідження щитовидної залози, при якому використовують водорозчинні або високодисперетні масляні речовини типу йодоліполу і верографіну. Через тонку голку в кожну долю щитовидної залози вводять 1,5-2 мл рентгенконтраста з наступною рентгенографією залози в прямій і боковій проекціях. Отримання дефектів наповнення свідчить про наявність пухлини.

Ультразвукова діагностика базується на реєстрації й аналізі ультразвукових променів, що відбились від межі двох середовищ із різною акустичною щільністю. А оскільки пухлина має більшу щільність порівняно з нормальною тканиною, то на ехограмі реєструються ехопозитивні вогнища (вузли).

Лікування

При складанні плану лікування хворих на рак щитовидної залози необхідно враховувати ряд факторів: морфологічну структуру пухлини та її диференціацію, стадію і характер метастазування. Не дивлячись на успіхи, досягнуті в результаті променевої, гормональної та цитостатичної терапії, основним радикальним методом лікування залишається хірургічний. При ранніх стадіях раку щитовидної залози (Т_1-2N₀М₀) та диференційованих формах пухлини із А- В-клітин (папілярна і фолікулярна форми), особливо у жінок молодого віку, показана гемітиреоідектомія з резекцією перешийка залози або субтотальна резекція щитовидної залози (лобектомія ураженої долі з перешийком і субтотальна резекція протилежної долі). У випадках поширеного раку (Т_3-4N_1-2М₀) та недиференційованих формах, у хворих похилого віку, особливо чоловіків, виконується тиреоідектомія.

На регіонарному лімфатичному апараті операція проводиться лише за умови його метастатичного ураження. При поодиноких рухомих метастатичних вузлах виконується футлярно-фасціальна лімфаденектомія, у випадку множинних, обмежено рухомих лімфатичних вузлів – операція Крайля. Головними ускладненнями радикальних операцій при раку щитовидної залози є парез зворотнього нерва (n. reccurens) та гіпопаратиреоз.

У випадках недиференційованого раку та поширених форм диференційованого раку щитовидної залози показано комбіноване лікування з застосуванням передопераційної телегаматерапії та радикальної операції. В зону опромінення поряд з щитовидною залозою необхідно включати всі зони лімфовідтоку на шиї та переднього середостіння.

Наявність віддалених метастазів раку щитовидної залози (в легенях, кістках) потребує проведення також комбінованого лікування: на першому етапі - видалення щитовидної залози і регіонарних метастазів, а на другому – лікування радіоактивним йодом. Гормонотерапію проводять препаратами щитовидної залози (тиреоідин, трийодтиронін, тиреокомб) при генералізованих формах раку щитовидної залози.