Терміни, які слід запам'ятати

Дисфемізм – це троп, суть якого полягає у використанні такого виразу для позначення певного предмета, який завідомо містить негативну оцінку. До тропів тотожності належать також антономазія – троп, суть якого полягає у використанні широко відомих власних імен у ролі загальних або загальних назв у ролі імен; перифраза – троп, суть якого полягає у використанні опису предмета замість його назви та ін.

Евфемізм – це троп, суть якого полягає у використанні "пом'якшеного", більш прийнятного виразу для позначення певного предмета.

Елокуція – це розділ риторики, який вивчає виразність ораторської промови.

Іронія – це головний троп за протилежністю, суть якого полягає у наданні слову такого смислу, що протилежний буквальному значенню. До тропів протилежності належать також антифразис – троп, суть якого полягає у використанні слова в значенні, контрастному відносно буквального значення; оксюморон – троп, суть якого полягає у поєднанні суперечливих слів та ін.

Метафора – це головний троп за схожістю, суть якого полягає у називанні одного предмета виразом, який звичайно позначає інший предмет, на підставі певної схожості між цими предметами. До тропів схожості належать ще алегорія – троп, що виражає загальну, абстрактну думку конкретним чином; катахреза – троп, який є незвичною метафорою, що сприймається як нагромадження слів; прозопопея, або персоніфікація – троп, суть якого полягає у перенесенні людських ознак (ширше – ознак істот) на неістот, одухотворення та ін.

Метонімія – це головний троп за суміжністю, суть якого полягає у використанні замість імені предмета його ознаки або назви іншого предмета, що з ним пов'язаний. До тропів суміжності належать ще: синекдоха – троп, суть якого полягає у заміні назви цілого назвою якоїсь його частини або навпаки та ін.

Непряма форма мовленнєвого впливу – це таке використання оратором мовних виразів, коли він має на увазі не тільки те, що він говорить, а й щось більше.

Пряма форма мовленнєвого впливу – це таке використання оратором мовних виразів, коли він має на увазі лише їх буквальне значення, лише те, що він говорить.

Риторичне запитання – це висловлювання у вигляді запитання, яке не потребує відповіді на відміну від звичайного.

Риторичні фігури – це прийоми виразності, які реалізуються на рівні речення чи одиниці, більшій за речення.

Синтаксичне перетворення – це такий прийом, суть якого полягає у виборі потрібного оратору порядку слів у реченнях. Реалізується в промовах через: фігури скорочення, фігури додавання, фігури розташування.

Тропи – це прийоми виразності, що реалізуються на рівні слова чи словосполучення. Розрізняють такі критерії для утворення тропів: тотожність, схожість, суміжність, протилежність.

Ускладнення мовних конструкцій – це такий прийом, суть якого полягає в тому, що для фіксації певних ситуацій, подій, предметів застосовуються складні для сприйняття та розуміння мовні вирази. Різновиди цього прийому: безглуздий аргумент – прийом, коли оратор у своїй промові пропонує певний набір фраз, які не мають смислу; помноження аргументів – прийом, коли оратор один і той самий аргумент повторює декілька разів у різних формулюваннях та ін.

Фігури додавання – це риторичні фігури, суть яких полягає у повторі якихось елементів промови. До них належать: анафора – фігура додавання, що полягає у повторі початкових частин суміжних речень; епіфора – фігура додавання, що полягає у повторі кінцевих частин суміжних речень; гомеотелевтон – фігура додавання, що полягає у початковому римуванні, звуковому повторі окремих частин слів у реченні; кіклос – фігура додавання, що полягає у повторі початку й кінцівки речення; хіазм – фігура додавання, що полягає у "хрестоподібному" поєднанні елементів речення та ін.

Фігури збільшення – це риторичні фігури додавання, суть яких полягає в наданні предмету тих елементів, яких він не містить. До них належить насамперед гіпербола – навмисне перебільшення якості, значущості певного предмета.

Фігури зменшення – це риторичні фігури скорочення, суть яких полягає у відсіканні від предмета якихось частин. До них належить насамперед літота – навмисне зменшення якості, значущості певного предмета.

Фігури розташування – це риторичні фігури, суть яких полягає у незвичайному розташуванні елементів промови. До них належать: інверсія – фігура розташування, що означає використання незвичайного порядку слів у реченні; паратеза – фігура розташування, що означає вставку в завершену синтаксичну структуру певних елементів для закріплення саме того значення, яке оратор бажає донести до аудиторії; парцеляція – фігура розташування, що означає розчленування речення з винесенням за його межі тих елементів, які посилюють основну думку та ін.

Фігури скорочення – це риторичні фігури, суть яких полягає у пропущенні якихось елементів промови. До них належать: апосіопеза – фігура "замовчування", коли оратор свідомо не до кінця висловлює думку, розраховуючи на те, що слухачі самі здогадаються, про що він хотів повідомити; асиндетон – фігура скорочення, що означає пропуск сполучників; еліпсис – фігура скорочення, що означає пропуск якогось члена речення, який можна відновити з контексту та ін.

Акція - розділ риторики, який розглядає виголошення оратором промови.

Вербальні засоби оратора - це ті фактори, які пов'язані безпосередньо з промовою (аргументація, критика, структурування тексту, словесне вираження матеріалу тощо).

"Ефект рамки", або "закон межі" - це такий ефект, суть якого полягає в тому, що найкраще запам'ятовується початок і кінець промови.

"Магічне число", або число Міллера (7 ± 2) характеризує обсяг оперативної пам'яті людини.

Меморія - розділ риторики, який вивчає особливості запам'ятовування ораторської промови.

Невербальні засоби оратора - це фактори, наявні в спілкуванні, але безпосередньо не пов'язані з промовою. Оратор повинен враховувати знаки таких мов: жестів і поз, міміки, простору, одягу і кольорів, парамовленнєві характеристики тощо.