2. Економічні, політичні, соціальні та ідеологічні передумови виникнення демократії.

Як правило, передумови демократії поділяються на:

- об'єктивні внутрішні, що характеризують ситуацію (економічну, культурну, соціопсихологічну), яка складається в тій чи іншій країні у процесі історичного розвитку та спонукає її стати на шлях демократії і більш чи менш успішно рухатися по ньому. До об'єктивних внутрішніх передумов демократичного розвитку належать: економічні (економічне зростання і достатньо високий рівень добробуту, приватна власність, ринкові відносини; наявність агентів ринку та їх правова захищеність), соціальні (наявність доволі чисельного середнього класу, розвиток громадянського суспільства, «соціальний капітал»), культурно-психологічні (певний рівень масової освіченості, громадянська політико-правова культура, достатньо високий рівень моралі, демократична соціокультурна традиція);

- об'єктивні зовнішні, які вказують на вплив геополітичного становища і міжнародних відносин, на вибір державою напряму розвитку та на її спроможність перейти до демократії, на значення процесів глобалізації, що впливають на внутрішню та зовнішню політику держави, створюють певне середовище, в якому здійснюється демократизація;

- суб'єктивні, пов'язані зі свідомими діями людей (насамперед інтелектуальної та політичної еліти), які демонструють певний ступінь розуміння проблем, що постали перед країною, й можливостей їх розв'язання за допомогою демократичних механізмів, виявляють політичну волю й уміння керувати процесом переходу до демократії. На суб'єктивних чинниках утвердження демократії наголошують здебільшого дослідники-транзитологи - представники так званого процедурного підходу (І. О'Доннелл, Ф. Шміттер, та ін.). Вони підкреслюють важливість правильного вибору стратегії й тактики демократичних змін, послідовності та обґрунтованості рішень і дій людей, що ініціюють демократизацію, свідомий вибір ними тих чи інших моделей політичної поведінки, процедурних норм та організаційних форм нових політичних інститутів.

Особливості економічних передумов демократії

Рівень економічного розвитку. У заможному й процвітаючому суспільстві громадянин свідомо, із почуттям власної гідності й поваги до інших людей може брати участь у суспільному житті, отримуючи задоволення від виконаного обов'язку, від впливу на перебіг суспільне значимих подій. А в кризово-фрагментованому суспільстві людину поглинають клопоти фізичного виживання й вона уникає участі у розв'язанні суспільних проблем. Очевидною є залежність між рівнем економічного розвитку і демократією. Якщо на карті світу відзначити держави з високим рівнем доходу на душу населення, то вона мало відрізнятиметься від карти, на якій будуть позначені сучасні ліберально-демократичні держави.

Ефективними, стійкими є економічні системи, що освоюють нові технології і забезпечують постійне зростання виробництва й добробуту населення, засновані головним чином на приватній власності та ринкових методах господарювання. І те, й інше науковці одностайно та небезпідставно відносять до передумов демократії.

Форми власності й демократія. Сучасна демократія немислима без особистої свободи громадян, запорукою якої є, згідно з теорією лібералізму, приватна власність і ринкові відносини. Разом вони становлять систему вільного підприємництва, будь-який відступ від якої, на думку Ф. Гаєка, призводить до рабства. Власність — один із найістотніших видів відносин між людьми, що визначає їхній суспільний статус і соціальні можливості, у тому числі й можливості участі в управлінні суспільством.

Існує різна класифікація власності. Найбільш проста поділяє її на державну й недержавну. Остання включає приватну й колективну власність у різних формах. З позицій дослідження передумов демократії найбільший інтерес становить питання про політичний вплив державної та приватної форм власності. Першу зазвичай розглядають як перешкоду, а другу - як необхідну передумову демократії, хоч взаємозв'язок форм власності та державного правління не завжди однозначний.

Рання форма державної власності (насамперед на землю і воду) виникла в межах так званого азійського способу виробництва, притаманного державам Стародавнього Сходу. Основоположна роль держави в забезпеченні суспільства засобами для існування спричинилася тут до гальмування приватновласницького сектора і виникнення східних деспотій, яким була властива необмежена теократична влада правителя (царя, фараона, падишаха), розквіт бюрократії, відсутність свобод і придушення особистості.

Виникнення інституту приватної власності пов'язують зі Стародавньою Грецією. Приватна власність, як більш ефективна економічно, сприяла швидшому розвиткові виробництва і виникненню широких верств заможного та середньо забезпеченого громадянства. Разом ці чинники уможливили утвердження й відносно тривале існування демократії в афінському полісі. З настанням Нового часу в західних країнах виникли відносини необмеженої приватної власності. Вона ґрунтувалася на товарному виробництві, відносній рівності і свободі приватних осіб як суб'єктів економічної діяльності. Необмежена приватна власність з її гаслом вільного виробництва й вільного просування товарів на ринки (без втручання держави) стала необхідною передумовою утвердження тих моделей демократії, які й отримали назви ліберальної, представницької та захисної.

Згодом (у ХХ ст.) замість панування індивідуальної приватної власності окремої особи з'явилася акціонерна власність. Вона не тільки забезпечила значну економічну ефективність, а й призвела до децентралізації капіталів та залучення великої кількості вкладників, сприяючи тим самим збільшенню середніх верств суспільства, перетворенню їх у власників. Ці процеси позитивно позначилися на розширенні та зміцненні соціальної бази демократії.

На сучасному етапі розвитку акціонерних товариств влада перейшла від акціонерів-власників до найманих керівників (менеджерів), організаційна структура корпорацій ускладнилась. Це, звичайно, знижує демократичний потенціал акціонерної власності. Крім цього, нині існує тенденція до підвищення ролі державної власності, яка, з одного боку, сприяє вирівнюванню соціальних можливостей людей і розширенню соціальних аспектів демократії, а з іншого — несе в собі загрозу домінування державно-бюрократичного апарату та обмеження у зв'язку з цим свободи особи, яка є основою сучасної демократії.

Крайню форму одержавлення власності і повну залежність особи від держави (перетворення людини на «гвинтик» антигуманної державної машини) продемонстрували тоталітарні режими XX ст. — фашистський та комуністичний. Саме ці режими показали, до чого може призвести позбавлення людини основи її незалежності — приватної власності.

Використання колективної власності працівників сприяє розширенню так званої виробничої демократії і чудово узгоджується з ідеями демократії участі. Вона поліпшує психологічний клімат на підприємстві й підвищує мотивацію до праці робітників, а отже, і її продуктивність. Проте колективна власність має чимало опонентів, які вважають, що вона малоефективна і суперечить принципам вільного суспільства. Адже прийняття колективних рішень акціонерами — тривалий та дорогий процес, а дбають вони насамперед про власні інтереси, які часто вступають у суперечність із перспективами розвитку фірми, яка повинна нести істотні витрати для збереження конкурентноздатності.

Колективна робітнича форма власності використовується також у суспільствах, що здійснюють перехід від недемократичних режимів до демократії й від одержавленої, командної економіки до приватновласницької, ринкової. Тут колективна власність робітників може запроваджуватися з політичних та ідеологічних міркувань — задля послаблення напруженості в трудових відносинах і подолання відчуження працівників від власності.

Приватна власність, особливо середня, а також деякі форми акціонерної (як різновиду приватної) і колективної (групової) сприяють демократії як самі собою (забезпечена людина має більше підстав і шансів для того, щоб у суспільних справах також покладатися на себе), так і тому, що майже завжди йдуть поряд з ринковими відносинами, які формують навички у людей та морально-психологічні якості, сприятливі для самоврядування, громадянської зацікавленості й ініціативи. Вони потребують свободи й підтримують її.

Ринкові відносини та демократія. У працях "Теорія моральних почуттів" (1759) та "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776) А. Сміт показав позитивний вплив підприємницького, ринкового господарства як на економіку, так і на мораль суспільства. Відзначивши певний негативний вплив гонитви за багатством та кар'єрою на моральні якості людей, А. Сміт, проте, пов'язав з ринком формування громадянського (цивільного) суспільства. Ринок забезпечує ефективність господарської діяльності та економічне зростання, а отже, підвищує добробут людей. А заможні громадяни, як уже мовилося, — добра основа демократичного ладу.

Найголовніші напрями (як позитивні, так і негативні) впливу економічного ринку на розвиток демократії такі:

- ринок сприяє економічному зростанню, підвищенню рівня добробуту, а добробут забезпечує стійкість демократичних інститутів;

- ринок привчає людей до самостійного вибору пріоритетів та відповідальності і тому є важливим для формування самостійної, відповідальної, здатної до розв'язання суспільних справ особистості;

- як сфера укладання рівноправних угод між партнерами і досягнення компромісів ринок є важливим чинником формування ідей рівноправності, здатності до компромісів і толерантності;

- за своєю природою ринок є сферою, яка породжує й підтримує нерівність, залишаючи частину людей поза межами достойного існування, тому виникає потреба компенсації цієї нерівності політичними засобами, що й забезпечує «політичний ринок», суб'єкти якого (принаймні частина їх) виступають з позицій соціальної справедливості;

- ринок є сферою егоїзму, реалізації приватних та вузькогрупових інтересів. Звідси випливає потреба протиставлення йому на політичному ринку цінностей суспільного інтересу та солідарності, які формуються в межах і за допомогою інститутів громадянського суспільства.

Ринок сприяє комунікації - вільному, широкому й безперешкодному спілкуванню, обміну думками, отриманню інформації, добровільному укладанню контрактів тощо. Реальний ринок, як і практична демократія, не виключає конфліктів, обману, втрат і розчарувань. Проте вони створюють конкурентне середовище, а воно своєю чергою забезпечує умови для автономності людини, можливості чинити вибір і зберігати свободу, живить множинність (плюралізм) соціального буття.