4. Відповідність економічної освіти сучасній економіці:проблеми, протиріччя,шляхи реалізації.

Перехід України до ринкових відносин докорінно змінив цілі та завдання економічної освіти та професіоналізації людей, оскільки сучасні умови  їх трудової діяльності  потребують нових форм економічного мислення та поведінки. Відбулась зміна ціннісних орієнтацій людей, їх відношення до праці, власності, грошей, багатства.

Система економічної освіти є важливим фактором економічної соціалізації людей, засобом розвитку та підвищення якості людського капіталу. Вона формує економічну культуру, піднімає буденні уявлення про економічне життя на науковий рівень, розвиває практичні уміння та навички,  дозволяє приймати обґрунтовані рішення.

В сучасних умовах актуалізується проблема створення моделі економічної освіти, яка відповідала б розвитку світових освітніх систем, відображала би прогресивні тенденції нового століття і одночасно зберігала, розвивала національні традиції.

Проведений аналіз наукових напрацювань засвідчує відсутність фундаментальних системних  досліджень економічної освіти, які охоплюють  початкову, середню та вищу її ланки. Однак слід підкреслити, що  суттєвий внесок у дослідження проблеми економічної освіти  зробили такі вітчизняні економісти як Г.Башнянин, В.Базилевич, З.Ватаманюк, Є.Воробйов, А.Гальчинський, В.Геєць, А.Гриценко, І.Малий, Ю.Ніколенко, С.Панчишин, Г.Стеблій, В.Тарасевич, І.Тивончук, А.Чухно та ін.

Перш за все,  слід підкреслити,  що статус інституту  освіти з економічної

точки зору визначається результатами його діяльності з формування людського капіталу, представленого, перш за все, у вигляді професійних знань і практичного досвіду. «При цьому освітня складова має як безпосередній, так і опосередкований вплив на всі суб’єкти господарювання та є найважливішим компонентом, що забезпечує зростання економіки країни».

Багатофункціональне значення освіти визначається низкою особливостей, що випливають із специфіки освітніх послуг:

- освіта є не тільки соціальним інститутом, що формує певний рівень знань, умінь навичок, а й багатогалузевий системою, перетворюючою як умови господарювання, так і умови суспільної життєдіяльності в цілому;

- економічні «ефекти», що досягаються в результаті освітньої діяльності також носять системний характер.  Витрати, акумульовані в даній галузі, приносять доходи багатьом суб’єктам господарювання: самій галузі, супутнім галузям, всьому бізнесу в цілому, безпосередньо населенню, а також державі через механізм реалізації функцій з розвитку людського капіталу і вирішення соціальних завдань.

Як уже зазначалося вище, особлива роль у формуванні людського капіталу, який є  головним чинником соціально-економічного розвитку суспільства, належить економічній освіти.

В сучасній  науковій літературі поняття “економічна освіта” трактується двояко. По-перше, економічна освіта розуміється як професійна підготовка економістів усіх спеціальностей, по-друге, – як набір певних економічних знань, якими володіє особистість. Відповідно різняться цілі економічної освіти.

У першому випадку мова йде про отримання спеціальних економічних знань в рамках професійної підготовки економістів усіх спеціальностей, що дозволяють випускнику навчального закладу успішно виконувати роботу за набутою професією. З цих позицій економічну освіту можна розглядати як суму фундаментальної економічної підготовки та спеціальних знань. Економічна освіта здійснюється на всіх етапах професійного навчання та повинна формувати грамотного фахівця, що володіє досить великим обсягом економічних знань, які дозволяють йому успішно діяти в умовах товарно-грошових відносин.

У тому випадку, коли під економічною освітою розуміється передача, засвоєння і вміння користуватися загальними економічними знаннями, необхідними для здійснення різних видів трудової  діяльності, його цілі розуміються іншим чином. Стверджується, що завданнями системи економічної освіти на всіх її щаблях є: збагачення особистості такими знаннями, які необхідні для розуміння суті мікро – та макроекономічних процесів, а також для формування навичок і вмінь, які дозволили б приймати відповідальні та науково обґрунтовані рішення в процесі її життєдіяльності. Економічне навчання в цьому сенсі може розглядатися в якості необхідного інтелектуального ресурсу як для розуміння, так і для подальшого розвитку економіки.

Як відомо, традиції фундаментальної економічної освіти, так само як і освіти в цілому, побудовані на парадигмі, основою якої є тріада «знання – уміння – навички». При цьому основна увага приділяється засвоєнню знань, які, відповідно до теорії, є потенціалом  розвитку. Як показує практика, при такому підході до освіти завжди існує проблема застосування знань.

Слід зазначити, що сьогодні існує протиріччя між економічною освітою, що орієнтована на парадигму «знань», і сучасним бізнесом, якому необхідні практико-орієнтовані фахівці. Уміння застосовувати знання, що підвищує конкурентоспроможність підприємства, особливо важливі для успішної діяльності на сучасному ринковому просторі.

Тому,  на даному етапі розвитку системи економічної освіти,  актуальним є впровадження на всіх її рівнях практико-орієнтованої парадигми, заснованої на квінтеті «знання – уміння – навички – досвід діяльності – компетентність».

Застосування «компетентнісного» підходу, заснованого на розумному поєднанні фундаментальної освіти та практичної підготовки, у сфері економічної освіти допоможе підвищити рівень особистісного, професійного розвитку випускників економічних спеціальностей вузів та  підтримати її високий  статус у професійній структурі  сучасного суспільства.

Зокрема, можна відзначити, що сьогодні спеціальність «економіст» має досить велику популярність серед абітурієнтів як нашої країни,  так і всього світу. Це підтверджують дані, які   опубліковані держкомстатом України (таблиця 1),  та дані  американського рекрутингового  сайту Career Cast. Частка фахівців, які отримали вищу економічну освіту в Україні,  в 2010 році склала 17,4%, в 2011 році 28,7%.  Це майже третя частина всіх випускників.