Історичні легенди
Унікальною геологічною пам’яткою природи, аналогів якої немає не лише в Україні, а й у Європі, є Дружківські закам’янілі дерева. Розташована в Костянтинівському районі, у селищі міського типу Олексієво-Дружківка. Саме тут знаходяться унікальні скам’янілі дерева араукарії. Їх вік – близько 300 мільйонів років! Про походження цього кам’яного лісу існують декілька легенд.
Легенди про кам’яний ліс
Одна из богинь – покровительница лесов – долго странствовала в богатом на дичь лесу. Притомилась, да и есть ей захотелось. Видит, зайчонок притаился за кустом. Она взмахнула своей волшебной палочкой и сразила серого, собралась зажарить его. Ненароком глянула вверх, а там верхушки деревьев взялись огнем. Оказывается, им жаль стало бедолагу зайца, и они взбунтовались: ветки на макушках от жаркого гнева сами по себе загорелись. Рассвирепела богиня. И чтоб деревья никогда больше не могли загораться, навечно превратила их в каменные.
* * * * * *
Давным-давно шел по густому лесу молодой охотник. За плечами у него, как положено, висел колчан со стрелами, у пояса красовался массивный охотничий нож. Увидел охотник добычу, натянул тетиву лука, - но вдруг из лесной чащи вышла девица-красавица с русой косой…
Полюбил охотник девицу с первого взгляда, предложил красавице стать его женой. И ответила девушка: она бы, мол, и рада, но над собой не вольна: служит жестокой владычице здешних лесов. Не позволено рабыне любить…
Стали встречаться они тайно…Но однажды из чащи выехала верхом на огромной волчице женщина в роскошной одежде, с золотым гребнем в волосах. Это и была госпожа леса. Хотела она наказать дерзких влюбленных, но залюбовалась статным юношей, предложила ему свою любовь…
Когда же охотник ответил отказом и еще крепче прижал к себе юную рабыню, - женщина напустила на них ливень с ураганом. Влюбленные долго бежали, пытаясь спастись от стихии, - но тут случилось новое бедствие: мох под ногами окаменел, каменными стали каждый лист и хвоинка…
Что дальше сталось с охотником и его невестой, легенда умалчивает. Но окаменелые деревья так и стоят с тех пор там, где много веков назад разгневалась лесная хозяйка…
Як вважає Г.Куромія, японський історик, який займається історією України взагалі та Донбасу зокрема, «на Донбасі віддавна побутує легенда, згідно з якою цей край почали заселяти втікачі Римської імперії, бо на них у цих диких, малообжитих і неспокійних місцях не поширювалась влада закону. І навіть коли людині виносили смертний вирок, Донбас дарував їй життя». В цьому багато правди. У Донбасі віддавна сусідували воля й сваволя, великі багатства й глибокі злидні, честь і безчестя. Те, що в іншому місці було очевидним, на Донбасі переставало діяти, а те, що було саме собою зрозумілим у Донбаському степу, в інших регіонах здавалося диким і незбагненним.
Легенди про походження скіфів
Коли Геракл гнав Геріонових коней, він прибув до землі, яку згодом назвуть скіфською. Втомлений довгим і важким переходом, герой одягнув на себе лев’ячу шкіру, загорнувся в неї й задрімав. А тим часом його коні, запряжені в колісницю, за задумом божим зникли.
Прокинувся Геракл і пішов шукати коней. Йшов, йшов та й натрапив на печеру. У тій печері жила напівдіва, напівзмія. Побачивши її, герой хоч і здивувався, та все ж запитав, чи не бачила вона коней. Напівдіва відповіла, що коні у неї, та віддасть вона їх Гераклу, якщо він погодиться жити з нею. Погодився Геракл, а володарка печери все не відпускає його, затримує. Нарешті повернула вона коней та й каже Гераклу, що зачала від нього трьох синів.
«Коли сини виростуть, що з ними робити, залишити тут, бо цією землею я сама володію, чи відіслати до тебе?», - запитує. У відповідь Геракл передав їй лук і пояс, порадивши залишити у своїй землі того, хто натягне цей лук і підпережеться поясом.
Коли народилися сини, мати назвала їх Агатірсом, Гелоном і Скіфом. А як вони виросли, згадала про пораду Геракла.
Агатірс і Гелон не змогли виконати завдання, тож їх прогнали геть, а наймолодший, Скіф, і лук натягнув, і поясом Геракловим підперезався . Тож залишився на землі, яку й назвали Скіфією, а від нього, Гераклового сина, й пішов народ скіфи.
* * * * * *
У богини Борисфены была дочка-красавица Хора. Отцом Хоры был бог огня – Зевс, а мужем – Великий Тор или Торгитай. Он был прародителем скифов.
Однажды Торгитай собрал своих сыновей: Арпоксая, Никопсая и Колоксая на высоких Торских горах и сказал:
- Один из вас станет предводителем нового народа, но кто именно из вас – смотрите на небо.
И упали перед сыновьями Торгитая с неба четыре золотых предмета: секира, чара, плуг и ярмо.
Приблизился старший сын Арпоксай, и предметы разгорелись еще ярче – не смог он их взять. Приблизился средний сын Никопсай – произошло тоже самое. И только когда пришел черед меньшего сына, то золото погасло, и Колоксай стал владеть им и народом, населявшим Торские высоты.
Символами власти Колоксая стали: секира – символ защиты от военных нападений, ярмо – символ развития животноводства, плуг – символ развития земледелия, чара – символ культа и веры.
От Колоксая и пошло новое племя людей – торпсаи, в историю вошли как скифы-пахари. И место их проживания называлось Древняя Тория.
