2. Естетика як загальна теорія мистецтва. Її взаємодія з мистецтвознавством

Однією з форм суспільної свідомості є свідомість естетична, яка є художньо-емоційним освоєнням дійсності через естетичні сприйняття, почуття, судження, смаки, ідеали і виражається в естетичних поглядах та мистецькій творчості. Це зумовлює її структуру:

1. Естетичні сприйняття відбуваються завдяки спостережливості, вмінню помічати найбільш суттєве, що відображає зовнішню і внутрішню красу явища, процесу, предмета, а також в здатності відчувати радість від побаченого, відкритого.

2. До естетичних почуттів відносимо почуття насолоди, яке відчуває людина під час сприймання прекрасного в творах мистецтва або в оточуючій дійсності.

3. Ставлення особистості до певного явища або об’єкта передають естетичні судження.

4. Емоційно-оціночне ставлення людини до прекрасного повідує про естетичні смаки, або їхню відсутність. Вони мають вибірковий, суб’єктивний характер. [відомий вислів: про смаки не сперечаються]. Дійсно, стандартних смаків не існує, адже вони пов’язані з індивідуальним баченням і сприйняттям.

5. Своєрідним зразком, взірцем, з позицій якого особистість оцінює явища, твори мистецтва, предмети дійсності виступає естетичний ідеал. Саме він відображає уявлення про красу та її критерії.

6. Власне формування і розвиток естетичного сприйняття і складає основу естетичного почуття.

Отже, естетичне — специфічне чуттєве духовне ставлення людини до дійсності, у процесі якого у взаємодії зі своїми ідеальними уявленнями про досконале, прекрасне та гармонійне суб'єкт оцінює форми різних проявів буття. Залежно від типу естетичних оцінок, що викликані такими явищами, виділяються основні форми естетичного, його базові засади, які в історії естетики отримали статус основних естетичних категорій: прекрасне і потворне, піднесене та низьке, трагічне й комічне тощо. Людство виробило також низку понять, які відбивають механізм формування та розвитку естетичного відношення (ставлення) на рівні суспільства, людини: естетична свідомість, естетична діяльність та ін. А досліджує всі ці поняття наука естетика.

Естетика (від грець. aisthetikos – здатний відчувати, чуттєвий) – наука про становлення чуттєвої культури людини, що випливає з двох її своєрідних складових: естетичного як вияву ціннісного ставлення людини до дійсності та художньої діяльності людини. Виходячи з цього естетика як наука складається з двох частин.

Перша частина естетики розглядає природу, специфіку і творчий потенціал естетичного, а також категорії естетики – “прекрасне”, “трагічне”, “комічне”.

Друга частина естетики досліджує художню діяльність людини, її структуру та функціональну своєрідність, природу художнього таланту, видову, жанрову, стильову самобутність мистецтва тощо.

Історія становлення предмета естетики – це процес пошуку адекватного співвідношення між зазначеними частинами. При цьому своєрідну функцію “пластичного моста” виконували такі поняття як “прекрасне”, “досконале”, “гармонія”, “цінність”, “філософія мистецтва”. Впродовж віків естетика виступала і як “наука про прекрасне”, і як “наука про досконале”, і як “наука про закони розвитку мистецтва”.

Важливе місце в естетиці займає мистецтво як вид естетичного пізнання та естетичної діяльності. Найважливішою естетичною ознакою є те, що в процесі художньої творчості митець створює естетичну цінність – твір мистецтва. І свідома цілеспрямована діяльність митця поєднується з творчою розумовою діяльністю людини, яка сприймає твір. Завдяки мистецтву як творчості і мистецтву як сприйманню складається феномен співтворчості, який має надзвичайні можливості щодо вдосконалення внутрішнього світу людини, пробудження інтересу до творчості, гармонізації суспільства і міжособистісних стосунків.