4. Особливості розвитку особистості в молодшому шкільному віці.

Розумові особливості. У процесі керованої учбової діяльності відбувається розумовий розвиток молодших школярів, виникають зміни в структурному складі розуму школярів, у співвідношенні його основних компонентів. У структурі розумової діяльності першокласників спочатку провідними є компоненти сприймання і пам'яті. Третє місце посідає мовлення, четверте — мислення і п'яте — фантазія. Під впливом навчання в інтелекті учнів підвищується питома вага мислительних і мовних компонентів. Третє і четверте місце посідають компоненти пам'яті й фантазії.

Емоційні особливості. Основним джерелом емоцій у молодших школярів є учбова та ігрова діяльність. Формуван­ню почуттів сприяють успіхи і невдачі в учінні, взаємини з ровесниками і батьками, читання художньої літератури, сприймання телепередач, кінофільмів, інтелектуальні ігри і т.п. Л.С. Виготський відмічав, що вже 6—7-літні діти досить добре усвідомлюють свої переживання, які зумовлені оцінкою дорослих.

До емоційної сфери особистості молодших школярів належать переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання, які стають основою формування пізнавальних інтересів, допитливо­сті учнів. Групові заняття та ігри сприяють розвитку в учнів моральних почуттів і формуванню таких рис характеру, як відповідальність, товариськість.

Розвивається в учнів усвідомлення своїх почуттів і розуміння їх виявлення в інших людей. Проте, першокласники не завжди правильно сприймають зовнішні вияви страху й гніву, а також доброзичливого й недоброзичливого ставлення дорослих один до одного.

Для молодших школярів загалом характерним є життєрадіс­ний, бадьорий настрій. Причиною афективних станів, які іноді бувають у них, є розходження між домаганнями і можливостя­ми задовольнити їх прагнення домогтися високих оїдінок своїх якостей і дійсним ставленням ровесників до нього (Л.С. Славіна). У такій ситуації він може виявити грубість, запальність, забійкуватість та інші форми емоційної нестійкості. Якщо вчитель і батьки залишають такі випадки без належної уваги, то вони можуть призвести до ізоляції дитини в колективі, формування в неї негативних рис характеру.

Молодші школярі емоційно вразливі. У них відбувається подальша диференціація соромливості, яка виявляється в тому, як діти реагують на людину, оцінка якої мас певне значення для них. Розвивається далі почуття самолюбства, що виявля­ється в гнівному реагуванні на будь-яке приниження їх особис­тості й позитивному емоційному переживанні визнання тих чи інших позитивних їх особистих якостей.

У молодшому шкільному віці розвивається почуття симпатії. Вони відзначаються нестійкістю, особливо в учнів перших і других класів. Як правило, переважна більшість хлопчиків симпатизує хлопчикам, а дівчата — дівчатам. Виявляються вони в посмішках, ласкавих поглядах, взаємодо­помозі, приятелюванні тощо. Почуття симпатії відіграє важливу роль в утворенні малих груп та позакласних об'єднань.

Вольові якості. Помітних успіхів досягають молодші школярі в набуванні здатності здійснювати цілеспрямовані дії, долати при цьому зовнішні та внутрішні труднощі. Підвищена емоційна збудливість негативно впливає на волю і особливо на самоволодіїшя. Для деяких молодших шко­лярів характерна нестримність бажань, мінливість настрою, яким вони не можуть керувати.

Молодші школярі піддаються навіюванню. Учні І—II класів легко наслідують не тільки хороші, а й погані вчинки.

Індивідуально-типологічні особливості, зокрема, темперамент.

Під впливом навчання і виховання у дітей молодшого шкільного віку формуються такі риси характеру, як цілеспря­мованість, акуратність, любов до праці тощо.

Уважного індивідуального підходу потребують діти, які вчаться посередньо, і ті вихованці, самооцінка яких завищена або занижена.

Розвиток здібностей. Уже на початку навчання в школі першокласники відрізняються один від одного рівнем обізнаності з навколишнім світом, спостережливістю, вмінням думати, запам'ятовувати й відтворювати, висловлювати свої думки за допомогою усного мовлення та ін.

У процесі навчання здібності в учнів не тільки використову­ються, а й розвиваються. Виробляються уважність, спостереж­ливість, якості пам'яті, мислення й мовлення, а також емоційні й вольові властивості.

Розвиток цих компонентів відбувається в молодшому шкіль­ному віці нерівномірно. Повільніше розвиваються перцептивні, мнемічні компоненти, порівняно більших прогресивних змін за­знають якості, пов'язані з уявою, мисленням та мовленням. Фор­муються й емоційні, вольові компоненти здібностей учнів. До них належать упевненість, наполегливість, самоконтроль у роботі, терпеливість, витримка, здатність чинити опір навіюванню.

В окремих випадках в учнів проявляються значні здібності до математики, до музики, до живопису.

Формування взаємовідносин, груп і колективів. Першо­класники спілкуються переважно в процесі виконання навчальних завдань або під впливом зовнішніх обставин (учні сидять за однією партою). Стосунки між дітьми в класі складаються в основному за сприяння вчителя. Учитель завжди виділяє деяких учнів у класі як зразок для інших в навчанні і поведінці, одночасно звертає увагу й на хиби в поведінці деяких учнів. Як правило, більшість першокласників відтворює в своєму ставленні до них ставлення вчителя, не досить ще усвідомлю­ючи критерії, з яких він виходить у своїй оцінці тих чи інших учнів.

Від стилю взаємин, що складаються між учнем і вчителем залежить активність і самопочуття дитини. Характер спілкування з учителем значно впливає на формування не тільки провідної діяльності учіння, а й моральних якостей учня.

Поза школою товаришують першокласники, які живуть в одному будинку чи на одній вулиці. У групах, де переважають хлопчики, спостері­гається більша однорідність за віковою ознакою. Дівчата-першокласниці частіше залучають у гру дітей молодшого віку. Хлопчики-першокласники шукають собі товаришів не тільки серед однокласників, а й поміж своїх сусідів. Проте групи дітей-першокласників ще не складають єдиного колективу, об'єд­наного діяльністю, спрямованою на досягнення спільної мети (О.В. Киричук).

У III класах виникають короткочасні об'єднання, які іноді переростають у досить стійкі мікроколективи шкільного й позашкільного характеру. Структура цих груп гнучка і швидко­змінна. У 10—12 років ці групи набувають рис колективу і відіграють важливу роль для дитини. Тиск на дитину з боку ровесників набуває значної сили. У групи виділяються діти із хорошою пристосованістю, ентузіазмом, контактністю, а також з хорошою шкільною успішністю. Не користуються популярністю у групі діти надзвичайно агресивні і соромливі. Останні відчувають найбільші труднощі у спілкуванні з ровесниками, що входять до групи, колективу.

Почуття соціальної самотності в групі чи колективі часто призводить до негативного ставлення до ровесників, учіння і самого себе. Проте деякі з цих учнів з часом намагаються пристосуватись до вимог колективу, навіть тоді, коли вимоги групи не є привабливими для дитини (висококомформні діти). Ця група дітей неоднорідна. Одні з них мають «комплекс неповноцінності», інші більш залежні від лідерів або тривожні, а ще інші — надзвичайно чутливі до думки і реплік оточуючих. Такі діти мають бути не поза увагою вчителів, батьків, шкільних психологів (Г. Крайг, К. Копитянська, Л. Скрипченко та ін.)

Тиск групи, колективу на окремих учнів може бути як позитивним (сприяти підвищенню навчальної мотивації тощо), так і негативним (куріння, антигромадські вчинки). Негативному впливові більше піддаються хлопчики у порівнянні з дівчатками.

Характер дружби у дітей змінюється. В учнів І—II класів дружба має егоцентричний характер. У ІІ1—IV класах діти починають встановлювати більш тісні взаємини з друзями. Ця дружба сильна, але недовготривала.

У межах молодшого шкільного віку змінюється зміст і якість скарг дітей один на одного. Першокласник, на якого скаржаться, здебільшого не ображається, оскільки скарги першокласників є наслідком намагання дитини сумлінно й відповідально виконати класне завдання, шкільні правила поведінки. Першокласник не тільки намагається сам виконувати вимоги вчителя, ай турбується проте, щоб усі учні робили згідно з встановленими правилами. Під кінець вікового періоду ця форма впливу дітей один на одного змінюється, і скарги набувають іншої якості. Іноді вони набувають характеру ябед. Тому учні III класу починають сприймати скаргу на товариша як щось негативне, а учень, який тихенько поскаржився на товариша, засуджується колективом класу (Л.І. Божович).

Формування самосвідомості. З перших днів перебування дітей у школі вчитель учить їх бути уважними, спостерігати демонстровані їм об'єкти, запам'ятовувати їх, слухати, уявляти, думати, висловлюватися, стежити за вимовою тощо. Тим самим він звертає увагу на різні сторони їх психічної діяльності, допомагає їм усвідомлювати свої психічні процеси, дії, довільно їх скеровувати, оволодівати ними, стримуватися, керувати своєю поведінкою, помічати й виправляти свої вади. У молодшому шкільному віці формується все точніше і повніше уявлення про свої фізичні і психологічні якості та якості оточуючих людей, що призводить до уточнення і ускладнення Я-образу та образів інших людей (М.Й.Боришевський, П.Р. Чамата та ін.)

У молодшому шкільному віці зароджуються елементи самооцінок та оцінок взірців, наслідування. У формуванні самооцінки, самокритики та інших проявів самосвідомості учнів важливу роль відіграють стосунки учнів у колективі. Взаємодіючи з членами колективу, школяр порівнює себе і іншими дітьми, учиться об'єктивніше оцінювати свої фізичні й розумові сили, свої якості, знаходячи критерії для об'єктивної оцінки своєї діяльності (М.Й. Боришевський, І.М.Данилюк, Г.О.Карповатаін.).

Формуванню самосвідомості молодших школярів сприяє усвідомлення ними структури власної мовної діяльності. Фізичній психічні стани, дії та вчинки дитини відображаються узагальнено в словах, у формі певних уявлень і понять. Завдяки цьому і про себе саму дитина починає думати в узагальнених формах.