2. Основні форми буття

Серед розмаїття форм буття прийнято виділяти ос­новні, найбільш важливі й поширені.

1. Буття людини

У цьому бутті можна виокремити деякі найбільш характерні для людського буття форми. Серед них насамперед слід виділити предметно-практичну діяльність. Людина як фізичне тіло здійснює вплив на інші фізичні тіла з метою задоволення власних потреб. У цьому разі вона виступає як мисляча річ серед інших речей, що особливо підкреслювали матеріалісти минулого. Але тут можна зробити закид, що таке тлумачення недостатнє і навіть антигуманне. Водно час воно необхідне, адже немає тіла — немає і людини, хоча ми і "їмо для того, щоб жити, а не живемо для того, щоб їсти". Не задоволені елементарні потреби — не може існувати і зростати духовність.

Друга форма буття людини — практика соціального творення.

Людина — істота суспільна. Неможливо стати лю­диною поза соціальним оточенням, вижити в ізоляції від інших людей, без запозичення знань та знарядь праці. Тому люди систематично докладають зусилля для створення оптимального для їх життя соціального устрою. Прикладами прояву соціального творення можуть слугувати соціальні революції, реформи, по­літичні перебудови, законотворчі зусилля тощо.

Третя форма буття людини — її самотворення, самодіяльність. Людина формує свій духовний світ, по-перше, пошуком ідеалів, що її приваблюють. По-дру­ге, людина прагне одержати максимально адекватне уявлення про світ, в якому живе та пізнає. Нарешті, вона постійно конструює проекти перетворення світу (в тому числі і саму себе), прагнучи створення гідного себе середовища, в якому вона хотіла б жити.

Слід зауважити, що подібне "аналітичне" роз'єд­нання форм буття не означає їх реальної ізоляції. Навпаки, вони здатні існувати лише спільно. Буття лю­дини приречене стати небуттям, якщо хоча б одна з цих форм буде ліквідована. В житті будь-якої людини обов'язково наявні всі форми буття, хоча розвинутість тієї чи іншої у різних людей суттєво відрізняється.

II. Буття речей, процесів

Це буття ділиться на:

а) першу природу, тобто на буття речей, процесів, станів природи, буття природи як цілого;

б) другу природу — буття речей та процесів, створе­них людиною.

Матеріалістичне вирішення проблеми буття перед­бачає існування світу поза і незалежно від існування людини, яка, однак, є частиною цього світу. Людина суттєво змінює навколишню дійсність, створює "штучну природу", сприятливу для задоволення по­треб свого життя.

Але "штучна природа", задовольняючи потреби людини, одночасно призводить до загрозливого стану щодо збереження "першої природи". Дедалі більше відчуваються кризові явища в навколишньому середо­вищі. Оточуюче людину середовище створене біотою — біологічними організмами, які живуть на Землі близько 4 млрд. років. Вони не лише пристосувалися самі до земних умов, а й пристосували до себе навко­лишнє середовище. Біота — система життя — за 4 млрд. років навчилася регулювати стан навколиш­нього середовища, підтримуючи кліматичні характе­ристики, температуру океану, склад поверхні вод, суші, ґрунту.

Людство не винайшло нічого, що могло б замінити біоту як регулятора навколишнього середовища. Але за час свого існування (відносно короткого) воно вже

знищило 70 % природних екосистем, які здатні робити всі відходи людської діяльності. Про свідчать очевидні факти: руйнування озонового шару знищення планктону морів та океанів тощо.

Людство свого часу вибрало неправильний шлях — пішло на завоювання природи. В доісторичні часи по­чаток використання вогню, розвиток підсічно-вогневого землеробства стало початком знищення природ них екосистем. Проте навіть у XVIII ст. людство знаходилося в гармонії з природою. А в кінці XIX ст. по­чав спостерігатися дисбаланс між впливом людини на навколишнє середовище і можливістю біоти реагувати на нього. Сьогодні обсяг допустимого впливу на біосферу перевищено у 8—10 разів. У навколишнє се­редовище викидаються тисячі тон речовин, яких у ньому ніколи не існувало.

Де ж вихід? Пропонуються різні способи подолан­ня кризи. Перший — "повернення в печери", назад — до натурального природного життя. Зрозуміло, що цей рецепт неприйнятний. Людство не умовиш позбутися цивілізації, всіх здобутків, яких воно досягло.

Другий спосіб — ідея генетичних та інших змін самої людини, щоб несприятливі фактори виявилися сприят­ливими. (Вихлопні гази? Нічим дихати? Не біда! За допомогою генної інженерії змінимо себе так, щоб на автомагістралі нам дихалося легше, ніж на гірському курорті.)

Третій спосіб — створення нових, обережних і без­відходних технологій. Потрібні значні витрати на відновлення екологічної гармонії. Людина не відмо­виться від переваг цивілізації і від подарованої їй природою біологічної сутності, але вона змушена буде, охороняючи себе як вид, охороняти і всю гармонію буття. Екологічні проблеми мають стати нормою бу­денної свідомості, стануть вище егоїзму людини, що піклується лише за своє власне сьогоденне благопо­луччя, не переймаючись умовами життя людства вза­галі і його майбутнім.

Вищою мудрістю є наслідування природи люди­ною, маючи при цьому достатньо засобів для її підко­рення, щоб розвішуючи на речах етикетки про їх значимість для людини (оцінку їх), усвідомлювати умовність та межі вторгнення в природу.