Питання для самостійного вивчення:

1. Релігії народів Малої Азії і Східного Середземномор’я (хетська, фрігійська, халдейська та сирійсько-фінікійська).

2. Давні європейські релігії (давніх германців, кельтів, слов’ян).

3. Релігії доколумбової Америки (вірування давніх майя, ацтеків та інків).

4. Релігії Австралії та Океанії.

5. Релігії давньої Японії.

6. Давньоіранськірелігії (мітраїзм, аналітизм, зороастризм).

Лекція 4.

Тема: ОСОБЛИВОСТІ ФІЛОСОФІЇ Й РЕЛІГІЇ БУДДИЗМУ

Мета: подати основні уявлення про буддизм, визначити філософську концепцію та морально-етичні принципи буддизму.

План

1. Походження буддизму. Легенда про Будду.

2. Буддійське віровчення.

3. Буддійський культ.

4. Основні напрямки буддизму.

Література

1. Калінін Ю., Харьковщенко Є. Релігієзнавство. К.: Наукова думка, 1994.

2. Кочетов А.Н. Буддизм. – М., 1983.

3. Радугин а.А. Введение в религиоведение. – м., 1997.

4. Ерышев А.А. Религиоведение. – К.МАУП, 2001.

5. Томпсон М. Восточная философия. – М., 2000.

6. Буддизм: словарь. – М., 1983.

7. Корнев В.И. Буддизм – релігія Востока. – М., 1990.

8. Щербатский Ф.М. Избранные труды по буддизму. – М., 1988.

9. Эриккер К. Буддизм. – М., 1998.

Основний зміст

Лекцію присвячено розгляду соціально-економічних та історичних умов виникнення буддизму. Розглядаються філософська концепція, особливості буддійського культу, напрями та течії. Зосереджено увагу на морально-етичних принципах буддизму.

Буддизм — найдавніша зі світових релігій, що одержала назву від імені, а точніше від почесного титулу, її засновника Будди, що означає «Прояснений». Будда Шак’ямуні (мудрець із племені шак’їв) жив в Індії в V—IV вв. до н.е. Більшість прихильників буддизму живуть зараз у Південній, Південно-Східній, Центральній і Східній Азії: Шрі-Ланці, Індії, Непалі, Бутані, Китаєві, Монголії, Кореї, В'єтнамі, Японії, Камбоджі, М’янмі (колишня Бірма), Таїланді й Лаосі.

В V—IV вв. до н.е. в одній з маленьких держав на північному сході Індії в царя Шуддходани і його дружини Майї після довгого очікування народився син Сіддхартха. Його родове ім'я було Гаутама. Принц жив у розкоші, не знаючи турбот, згодом утворив родину. Довідавшись про те, що на світі існують хвороби, старість і смерть, принц вирішив позбавити людей від страждань і відправився на пошуки рецепта загального щастя. У місцевості Гая (вона й сьогодні називається Бодхі-Гая) він досяг Просвітління, і йому відкрився шлях порятунку людства. Трапилося це, коли Сиддхартхі було 35 років. У місті Бенаресі (сучасний Варанасі) він прочитав свою першу проповідь і, як говорять буддисти, «повернув колесо Дхарми» (так іноді називають вчення Будди). Він мандрував із проповідями по містах і селам, у нього з'явилися учні й послідовники, що збиралися послухати наставляння Вчителя, якого вони й стали називати Буддою. У віці 80 років Будда помер. Але учні й після смерті Вчителя продовжували проповідувати його навчання по всій Індії. Вони створювали чернечі громади, де це навчання зберігалося й розвивалося.

Смерть, або, як уважають буддисти, звільнення — нірвана (або навіть парінірвана, тобто «велика нірвана»), Будди стала початком відліку часу існування буддизму як релігії.

Проповідь свого навчання Будда почав з «чотирьох шляхетних істин»:

1. Про страждання,

2. Про причину страждання,

3. Про усунення причини страждання,

4. Про шлях до припинення страждань.

Відповідно до першої істини, все існування людини є страждання, незадоволеність, розчарування. Навіть щасливі моменти її життя в остаточному підсумку приводять до страждання, оскільки вони пов'язані з «роз'єднанням із приємним». Хоча страждання універсальне, воно не є споконвічним і неминучим станом людини, оскільки має свою причину - бажання або спрагу задоволень, - яка лежить в основі прихильності людей до існування в цьому світі. Така друга шляхетна істина.

Песимізм перших двох шляхетних істин переборюється завдяки наступним двом. Третя істина говорить, що причина страждання, оскільки вона породжена самою людиною, підвладна її волі й може бути нею ж й усунута - щоб покласти кінець стражданням і розчаруванням, треба припинити випробовувати бажання.

Про те, як досягти цього, говорить четверта істина, що вказує восьмирічний шляхетний шлях:

1. правильні погляди (правильна віра);

2. правильні наміри (правильна рішучість);

3. правильна мова;

4. правильні дії (правильне поводження);

5. правильний спосіб життя;

6. правильні зусилля;

7. правильне усвідомлення (правильний напрямок думки);

8. правильне зосередження.

Як і інші релігії, буддизм обіцяє людям спасіння від найтяжчих сторін людського існування — страждань, негод, страстей, страху смерті. Однак, не визнаючи безсмертя душі, не вважаючи її чимось вічним і незмінним, буддизм не бачить сенсу в прагненні до вічного життя на небесах, оскільки вічне життя з погляду буддизму й інших індійських релігій — це лише нескінченна низка перевтілень, зміна тілесних оболонок. У буддизмі для її позначення прийнятий термін «сансара».

Буддизм вчить, що сутність людини незмінна: під впливом її вчинків міняється лише буття людини й сприйняття світу. Вчиняючи погано, вона пожинає хвороби, бідність, приниження. Вчиняючи добре, вкушає радість і умиротворення. Такий закон карми, що визначає доля людини й у цьому житті, і в майбутніх перевтіленнях.

Вищу мету релігійного життя буддизм бачить у звільненні від карми й виході із кола сансари. В індуїзмі стан людини, що досягло звільнення, називається мокшею, а в буддизмі — нірваною.

Нірвана — це спокій, мудрість і блаженство, вгасання життєвого вогню, а разом з ним і значної частини емоцій, бажань, пристрастей — усього того, що становить життя звичайної людини.

Після смерті Будди (483 р. до н.е.) ці ідеї безупинно переосмислювали й розвивали його учні й послідовники. Канонізація буддизму як теології відбулася на соборі в Кашмірі (ІІ в. н.е.), коли були записані мовою впали збори повчань і проповідей учителі (Сутта-піттака), правила й норми керування буддійською громадою (Вінная-піттака). Три-піттака (три кошики) і стала основним каноном для будь-якого послідовника буддизму.

Після четвертого собору буддизм розділився на дві галузі: північну - махаяну й південну - хінаяну.

Хінаяна (мала колісниця – вузький шлях до порятунку) – припускає твердий аскетизм. Це шлях індивідуального просвітління й знаходження нірвани, яким ішли архати – члени сангхі (монастирська громада).

Махаяна (більша колісниця – широкий шлях до порятунку) допускає можливість знаходження нірвани й мирянином, що дотримує обітниці духовного вдосконалювання під керівництвом жалісливого Бодхісаттви. На відміну від ченців мирянам давався більше спрощений етичний кодекс поводження. Він зводився до дотримання п'яти заповідей: утримуйся від убивства, від злодійства, від перелюбства, від неправди, від збудливих напоїв.

Одним з найбільших районів поширення буддизму є Китай. Буддизм у Китаєві одержує своє поширення у вигляді махаяни. Китайський буддизм одержав назву чань-буддизм.

Ще одним різновидом буддизму є ламаїзм. Сформувався в VII в. н.е., на територію Монголії проникнула наприкінці XVI в. Назва цього напрямку відбулася від слова «лама» (чернець або жрець). Особлива ситуація зложилася в Тибеті, де утворилася теократична держава, керована далай-ламою, що був і релігійним, і державним лідером. Лами доносять послання Будди й відкривають його зміст учням, тому їх почитають як непогрішних божеств, віра в які важливіше знання буддійських догматів. Тибетський далай-лама є й сьогодні символом і вищою цінністю не тільки в очах ламаїстів, але й багатьох буддистів у різних країнах миру. Ламаїзм, ґрунтуючись на синтезі різних напрямків буддизму, увібрав у себе й вплив тантризму (хитросплетення, таємний текст, магія). Джерела тантризму перебувають у ведичній релігії. В основі його лежить ідея єдності космосу й тіла, що становить енергетичний початок усього сущого.