Орієнтування

Горизонт — це частина земної поверхні, яку можна бачити на відкритій місцевості. Лінія горизонту — межа видимого простору, де здається, що небо сходиться із землею.

Горизонт має основні й проміжні сторони — напрямки від спостерігача до лінії горизонту. Основні сторони горизонту — північ, південь, схід і захід, проміжні — північний схід, південний схід, південний захід, північний захід.

Напрямок географічного меридіана, що йде по поверхні земної кулі від Північного до Південного полюса, показує полуденна лінія. Опівдні, коли Сонце розташоване у південній стороні небосхилу, тінь від предметів падає чітко на північ. Якщо стати обличчям до півночі, то позаду буде південь, праворуч — схід, ліворуч — захід.

Визначати сторони горизонту (орієнтуватися) можна не тільки за Сонцем. Так, уночі можна орієнтуватися за Полярною зорею, що завжди розташована над Північним полюсом.

Ясного дня можна в будь-який час визначити напрямок полуденної лінії за годинником.

Похмурого дня сторони горизонту наближено можна визначити за деякими місцевими ознаками.

Азимут. Компас

У лівій верхній частині плану завжди зображена стрілка, яка зорієнтована за напрямком Північ — Південь. Це означає, що верхня частина справжнього плану місцевості завжди спрямована на північ. Це ще одна важлива ознака плану місцевості.

Кут між напрямком на північ і на будь-який предмет, виміряний за годинниковою стрілкою, називається азимутом.

Напрямок на північ в географії вважається головним і саме від нього відраховуються напрямки на всі предмети, відносно нього орієнтуються плани місцевості, географічні карти тощо.

Якщо на плані за допомогою транспортира вже визначили, за яким азимутом треба рухатись до предмета, який не бачимо на місцевості, то як пройти у потрібному напрямку? У виконанні цього завдання допоможе компас. Дія цього приладу ґрунтується на тому, що на Землі, яка має властивості магніту, намагнічена вільна стрілка завжди достатньо точно розміщується за напрямком Північ — Південь.

Шкільні картографічні твори. Роль і значення картографічних творів у викладанні природознавства

У процесі викладання можуть використовуватися такі типи картографічних творів: географічні карти, географічні атласи, глобуси, рельєфні карти, блок-діаграми, профілі та розрізи.

Використовуючи картографічні твори на уроках слід знати про спільні принципові ознаки, які притаманні зазначеним картографічним творам:

1) здатність передавати просторове розміщення об’єктів і явищ;

2) можливість відтворювати якісні та кількісні характеристики об’єктів та явищ на основі карто- й морфометричних робіт: характеристика клімату за картами кількості опадів, їх розподілу за сезонами, температура повітря, напрям і швидкість вітру;

3) встановлювати і вивчати зв’язки та залежності між об’єктами і явищами. Зв’язки і залежності між об’єктами і явищами не мають видимих форм, вони "проявляються" аналітично. За картами природних зон України можна встановити, як впливає розташування на формування рослинного покриву і природи загалом. Карта дозволяє комплексно представити знання про географічну дійсність, сприяє формуванню в учнів географічного мислення.

З цього приводу видатний географ М.М. Баранський зазначав, що географічне мислення – це таке мислення, яке прив’язане до карти і орієнтоване в своїх судженнях на карту, воно, це мислення, є комплексним, бо охоплює низку елементів природи та господарства у всіх їх взаємозв’язках і взаємовідношеннях.

З приводу сказаного важливо наголосити ще на тому, що карта розглядається як засіб інформації.

Карта як образно-знакова модель дійсності дає можливість учням вивчати об’єкти і явища, які недоступні для безпосереднього аналізу; це важлива функція карти яку необхідно використати для формування в учнів уяви про територію чи акваторію.

При аналізі шкільних карт використовують різні класифікації. Як і всі географічні карти, шкільні карти поділяються за:

• змістом: загальногеографічні , тематичні та спеціальні;

• призначенням: для початкових класів, для середніх класів, для старших класів;

• за способом використання: настінні, настільні, текстові.

За охопленням території виділяють карти світу, півкуль, материків, частин світу, океанів, окремих країн та їхніх, адміністративних територій тощо.

Існує певна залежність між розмірами території, показаної на карті, та її масштабом: чим більша площа зображеної поверхні при однакових розмірах карт, тим дрібніший їх масштаб. За цією ознакою розрізняють карти великомасштабні (масштаби від 1:200 000 і більші), середньомасштабні (масштаби менше 1: 200 000 і до 1 :1 000 000 включно), дрібномасштабні (масштаби менше 1:1000 000).

За призначенням є карти навчальні, демонстраційні та довідкові. Навчальні використовуються у ролі наочних посібників для вивчення дисциплін. Демонстраційні карти, які, як правило, яскраві і дохідливі, призначені для широкого кола людей. Довідкові карти підрозділяють на науково-довідкові, туристські, військові тощо.

Шкільні навчальні карти відрізняються детальністю зображення і характером оформлення залежно від рівня підготовки і віку учнів.

Карти виконують різну роль у навчанні. Стінні карти використовують усі учні класу, тому написи на них зроблені великими літерами. Настільні карти призначені для індивідуальної роботи учнів у школі і дома, тому вони детальніші й менш генералізовані.

Науково-довідкові карти відрізняються від шкільних навчальних ступенем узагальнення, обсягом і різноманітністю інформації, що у них закладена тощо.

За змістом карти прийнято ділити на загальногеографічні й тематичні. Перші розрізняють за тим, що на них вказується лише назва зображеної території і призначення карти (наприклад, навчальна карта). На загальногеографічних картах з однаковим ступенем детальності нанесені всі види об'єктів, що відображають зовнішній вигляд території: природні умови, населені пункти, транспортні шляхи, промислові підприємства тощо. Залежно від масштабу, загальногеографічні дрібномасштабні карти називаються оглядовими, середньомасштабні — оглядово-топографічними, великомасштабні — топографічними.

Тематичними називаються карти, на яких один або декілька географічних об'єктів чи явищ показані з великою детальністю і глибиною. На них за допомогою спеціальних умовних знаків можуть бути зображені такі елементи, які ніколи не показують на загальногеографічних картах: геологічну будову території, тваринний світ, густоту чи національний склад населення та інше. Тема, якій присвячена карта, завжди пишеться у її назві (Карта ґрунтів України). За змістом тематичні карти поділяють на фізико-географічні (природних зон, рослинні, тектонічні, фізичні тощо) і соціально-економічні (політичні, економічні, історичні, карти населення та ін.).

Можливі й інші класифікації за однією чи двома ознаками.

 Особливості шкільних карт

Зміст шкільних географічних карт пристосовується до відповідного навчального курсу, а він, в свою чергу, орієнтується на певний вік школяра (його психолого-педагогічні особливості). Шкільні карти повинні мати мінімальне необхідне навантаження. Чим молодший вік школяра, тим простішою повинна бути карта, тим більше вона генералізовані, тим менше її навантаження. Це пов’язано з тим, що надмірне навантаження карт деталями може перешкодити знаходженню на картах необхідних об’єктів.

Основними вимогами, що пред’являються до шкільних географічних карт, є оглядовість і наочність. Принцип оглядовості досягається не тільки застосуванням дрібного масштабу, але й відповідною генералізацією. На шкільних картах подається деякий додатковий матеріал, який не згадується в підручниках (щоб не було "порожніх місць"). Особлива увага при цьому приділяється уніфікації умовних позначень: учні не повинні відволікатися на читання легенди карти, а більше уваги приділяти власне змісту карти. Принцип наочності досягається відповідними прийомами зображення (рисунком, знаками, кольорами). Наочність багатьох позначень посилюється застосуванням фонових і штрихових забарвлень, які асоціюються із природними (синім кольором передаються об’єкти гідрографії, зеленим – ліси тощо). Наочність проявляється у двох крайніх формах.

Реалістична форма – це передача "живої подібності" об’єктів та явищ – гір, озер, міст, доріг – на основі зовнішньої подібності.

Умовна форма – це відображення елементів дійсності відповідними способами – значків, індексів, стрілок – на основі опосередкованого сприйняття

Чисто "умовне" зображення сприймається складніше, ніж "реалістичне". Через це вчителю слід навчати учнів читати карту від простішого до складнішого. Майже на кожній карті разом представлені як "реалістичне", так і "умовне зображення".

Важливою особливістю математичної основи більшості географічних шкільних карт є їх дрібний масштаб і пов’язані з цим спотворення, зумовлені переходом від сфероїдальної поверхні земного еліпсоїда до площини (карти). Шкільним картам властиві значні спотворення довжин, площ, кутів і форм. Через це на навчальних картах подається назва проекції, в якій побудована карта.

На шкільних картах подаються числовий, іменований (словесний) та лінійний масштаби. На шкільних картах застосовується мінімальне число картографічних проекцій.

Картографічна сітка представлена на більшості шкільних географічних карт, але її густота зведена до мінімуму. Екватор, нульовий та 180-ий меридіани зображаються потовщеними лініями. На деяких картах (західної та східної півкуль, ”фізичній“ карті України) вздовж паралелей вказуються величини дуг в 1° (в км, наприклад, на 60° пн. та пд.ш. – 55,8 км). Прямолінійний меридіан розташовується посередині карти. Напрям "північ–південь" вказують меридіани, а не бічні рамки, як на планах місцевості. На цю особливість карт вчитель повинен звернути увагу учнів. На картах, виданих Укргеодезкартографією в 1988-2001-их, подається спеціальний покажчик напряму "північ–південь" на кожній карті шкільних атласів.

Назва карти подається над рамкою, як правило, посередині, інколи збоку, записи масштабів – під рамкою, внизу подається також умовні позначення. Часто зображення материків на картах світу розривається, як і зображення океанів. Шкільні карти вміщують багато фотографій.

 Серії шкільних карт

Серії шкільних карт представлені настінними картами. Для початкової школи в Україні, розроблені фізичні карти півкуль, фізична карта України, карти природних зон, етнографічна карта.

Географічні атласи є головними посібниками для самостійної роботи учнів. Основна педагогічна мета в роботі із шкільними атласами – не передавати учням знання, а навчити їх самостійно здобувати інформацію. Шкільні атласи – комплексні географічні твори, які вміщують як загальногеографічні, так і тематичні карти. Вони складаються як правило. із трьох частин: 1) вступного (тут подається призначення атласу, вихідні дані, дані про авторів та рецензентів карт, склад редколегії тощо); 2) основний (вміщує всі карти); 3) заключний (вміщує додаткові дані, фотографії, малюнки, схеми, діаграми, графіки тощо).

Згідно із діючими навчальними програмами в початкових школах України перебувають в обігу такі шкільні атласи – ”Україна: Географічний атлас. Для дітей молодшого і середнього шкільного віку“ (1996), атласи видані ЗАТ "Інститут передових технологій" – "Наша Батьківщина. Атлас з природознавства для 2-4 класів".

Значну кількість картографічного матеріалу містять навчальні підручники та посібники. Для забезпечення вивчення географії рідного краю видані навчально-довідкові атласи краєзнавчого типу.

Спеціальні шкільні карти та інші картографічні твори

До них відносять наступні:

а) контурні карти – однокольорові зображення, призначені для нанесення на них різних даних (написів, знаків, об’єктів, явищ, процесів тощо). Вони випускаються у вигляді блоків із узгодженою основою, масштабом, компановкою. Існуючі карти передбачають поступове ускладнення робіт із контурними картами від молодших класів до старших. Інша функція контурних карт – основа для складання тематичних карт чи картосхем при виявленні взаємозв’язків досліджуваних явищ і процесів;

б) індукційні карти – настінні контурні карти, виконані на лінолеумі чи дерматині із незмивними контурами. Використовуються при роботі із учнями на настільних контурних картах, поясненні нового матеріалу;

в) німі карти – звичайні настінні карти, але без написів; призначені для перевірки й закріплення знань учнів біля дошки;

г) напівнімі карти – характеризують об’єкти першими двома-трьома буквами, а наступні букви назв учневі необхідно визначити і дописати;

ґ) карти-трафарети – викреслені на прозорій плівці для проектування із епідіаскопа на екран; дають можливість накладати ряд плівок; використовуються при вивченні нового матеріалу;

д) ескізні картосхеми – картографічні малюнки, зроблені ”на око“, без точного дотримання масштабу на дошці; використовуються при вивченні нового матеріалу, коли необхідно сконцентрувати увагу учнів на певному явищі чи процесі;

е) електрифіковані та магнітні карти  – звичайні настінні карти, які спеціально обладнані; на електрифікованих картах в певних місцях вмонтовані електричні контакти, куди під’єднуються маленькі електричні лампочки; магнітні карти виконуються на спеціальних металічних листах; умовні знаки на них зроблені із пінопласту із вставленим магнітом;

є) чергові карти – стенди з настінними картами, на яких відмічаються місця поточних політичних подій;

ж) текстові карти – карти підручників та посібників, один з видів настільних карт і складова частина підручника як цілісного твору; разом із текстом забезпечують вивчення необхідного програмового матеріалу. Щодо тексту ці карти можуть відігравати основну роль (текст їх пояснює), допоміжну роль (вони пояснюють, "коментують" текст), перебувають на паритетних засадах;

з) глобуси починають застосовувати на уроках ще в молодших класах для пояснення форми Землі, в наступних – для пояснення форми і розмірів Землі, картографічної сітки, суті паралелей і меридіанів, при визначенні географічних координат (географічних широти та довготи), освітлення Землі Сонцем, руху Землі навколо Сонця і навколо своєї осі тощо. Шкільні глобуси виготовляють у масштабах 1:83 000 000, 1:50 000 000, 1:30 000 000; останній – демонстраційний, перші два – призначені для самостійної роботи учнів; за змістом поділяються на "фізичн", політичні, рельєфні. Поширені індукційні глобуси – на чорному фоні світлою фарбою нанесена градусна сітка. Є глобуси із прозорого пластика із підсвічуванням з середини, розбірні пластмасові і гумові.