Логіка наукового пізнання

У попередніх розділах нашого навчального посібника велика увага приділялась поясненню природи мислення. Було показано, що мислення не є природною суб’єктивною здатністю кожного окремо взятого індивіда і не є функцією суб’єкта, яка полягає у пасивному віддзеркаленні ним впливу на нього з боку об’єкта.

Мислення — це ідеальна форма (або ідеальний компонент) реальної чуттєво-предметної діяльності суспільної людини, спрямованої з боку останньої і на перетворення навколишньої природи, і на перетворення самої себе (і створення себе як людини, і зміна своїх суспільних відносин). Зрозуміле таким чином мислення і є предметом діалектичної логіки, яку можна ще називати змістовною логікою, оскільки вона займається цілісним, системним змістом людсько­го мислення. Цю логіку можна ще назвати гносеологічною логікою, тому що вона є категоріальним висловленням методу сходження (підняття) від абст­рактного до конкретного (див. табл. № 4).

Сказане аж ніяк не означає, що змістовна логіка займається змі­стом і тільки змістом. Логіка зобов’язана займатися формою, ­проте форма, як уже було сказано, може бути змістовною і фор­мальною.

Змістовна (діалектична) логіка безпосередньо займається категоріями, які є не чим іншим, як змістовними, універсальними формами відображення буття, змістовними формами духовного освоєння універсальних способів перетворення предметів природи в процесі практичної діяльності людини.

Категорії є своєрідним остаточним результатом подвійного від­ображення. Перший рівень відображення полягає в тому, {126}

Таблиця №4. Категорії та закони гносеологічної (змістовної) логіки

Категорії Закони

1.Категорії сфери безпосереднего (буття)

Якість 1. Закон взаємопереходу кількісних та

Кількість якісних змін

Міра

Становлення

2.Категорії сфери опосередкованих

(сутнісних) відношень

Сутність і явище

Суперечність

Зміст і форма 2. Закон єдності та боротьби

Умова протилежностей

Ціле і частина

Внутрішнє і зовнішнє

Дійсність і можливість

Необхідність і випадковість

Причина і наслідок. Субстанція.

3.Категорії сфери цілісності

Загальне, особливе і одиничне

Заперечення 3. Закон заперечення заперечення

Розвиток

{127}

що уні­вер­саль­ні закони буття перетворюються на універсальні форми пред­метно-практичної зміни природи людиною. Другий рівень відоб­раження полягає в тому, що ці універсальні форми предметно-перетворюючої діяльності (цього разу вже ідеально) відбиваються у фор­мі катего­рій — загальних законів формування науково-теоретичного знання.

Отже, категорії мислення є змістовними універсальними фор­мами, що відображають універсальні форми практики й об’єкта цієї практики.

Але будь-якому змісту необхідна не тільки змістовна, внут­ріш­ня форма, але і форма зовнішня, форма його уречевлення, втілення і функціонування у сфері науки. Такою зовнішньою, формальною формою процесу мислення є мова. Цією формальною формою займається інша логіка, назва якої відповідає її предмету — ­формальна логіка.

Слова, терміни, судження, умовиводи, — от сфера її дослід­жень. Вона концентрує свою увагу на мовному бутті мислення. Формальна логіка розглядає мислення тільки з точки зору, що її цікавить, тобто як процес розмірковування, здобування вис­новків із вихідних змі­стовних принципів відповідно до умов­ного вислову «якщо..., то...» і висловлення думки у правильній словесній формі.

Підкреслимо ще раз, що мова — це всього лише один з аспек­тів мислення, яке реально існує і діє не в одних лише розмовах, міркуваннях і книгах, а у всіх результатах людської духовно-практичної діяльності. Адже людина мислить не тільки тоді, коли міркує або ви­кладає (усно або письмово) свої думки, але і тоді, коли створює, ­будує предметне тіло культури. І більше того, про мислення людини або люд­ства ми судимо не стільки за його словами, скільки за його реаль­ними справами. От чому фор­мальна логіка не претендує і не може претендувати на те, щоб виражати собою весь зміст процесу ­мислення. Це завдання іншої логіки — змістовної (діалектичної, гносео­ло­гічної).

Оскільки мислення є ідеальною формою предметної діяль­нос­ті суспільної людини, ідеальним способом руху за формою будь-яких можливих речей, остільки мислення й об’єктивний світ підпорядковані тим самим універсальним законам і остільки діалектична логіка це — та ж діалектика (вчення про загаль­ні закони природи, суспільства і мислення), але звернена до{128}

дослідження загальних законів формування і розвитку людського мислення.

Сказане вище містить у собі принципові засади переходу до питання про систематизацію категорій і законів діалектичної логіки. Їх не можна розглядати у довільному порядку, керуючим методом тут повинен бути «єдино правильний у науковому відношенні» метод під­няття від абстрактного до конкретного. Але де у цьому випадку початок і де — кінець, де абстрактне і де конкретне?

У філософській літературі були продемонстровані дві різні спроби використати цей метод для систематизації категорій. Одна точка зору прагнула цей принцип розвитку «прив’язати» безпосередньо до предмета, що розвивається, друга вибудовувала категорії як ступені людського пізнання, що розвивається. Як перший, так і другий підходи, безперечно, мають рацію, проте істина міститься в їхньому синтезі. Інакше кажучи, задамо собі запитання: чи є порядок розташування категорій водночас і пос­лідовністю моментів розвитку самої речі? І відповімо на це за­питання так: ці дві послідовності збігаються, але тільки не безпосередньо. Між предметом, що розвивається, і категоріями, що розвиваються, знаходиться з’єднувальна ланка, що опосередковує їх — це чуттєво-предметна діяльність. Саме її структура і розвиток безпосередньо збігаються зі структурою і розвитком категорій і законів діалектичної логіки.

Таким чином, серед безлічі матеріальних систем і форм руху матерії знаходиться одна, особлива, і це — соціальна форма руху мате­рії, у якій природні субстанціальні сили знаходять найбільш пов­не своє втілення.

Предметна людська діяльність і історично, і логічно скла­дається з трьох ступенів (відповідно — сфер) свого реального ­функціонування.

Перша — це сфера безпосередніх відношень людини з природою, це сфера відношень суб’єкта з об’єктом, сфера буття продуктивних сил як таких. У гносеологічному ж розумінні перша сфера — це сфера безпосередніх відношень суб’єкта з об’єктом.

Друга сфера — це сфера опосередкованих, або сутнісних, відношень. З розвитком людської практики дедалі більше розви­валися людські виробничі та інші суспільні відносини. Все більше і більше відношення людини і природи опосередковувалися {129}

всією структурою суспільних відносин. У пізнанні це означає перехід від пізнання буття до пізнання його сутності.

Третя сфера (а якщо історично, то ступінь) — це цілісна ­предметна діяльність як єдність суб’єкт-об’єктних і суб’єкт-суб’єктних відносин, єдність продуктивних сил і суспільних відносин, яка в соціальній філософії відзначається як суспільно-економічна, або суспільно-історична, формація. З гносеоло­гічної точки зору ця, третя, сфера позначає сходження дослідника до теоретично-конкретного знання предмета.

Оскільки логіка є відображенням людської практики й історії пізнання, остільки розгляд системи універсальних логічних категорій (див. табл. № 4) починається з категорій якості, кіль­кості, міри та становлення, які є найбільш простими, первинними категоріями мислення, що відображають загальні співвідношення буття і пізнання.

За допомогою цих категорій дослідник має можливість вив­чити свій предмет на емпіричному рівні. Тому закон взаємопереходу кіль­кісних і якісних змін, інтегруючи у цілісний «ансамбль» цю сферу категорій, відповідає всього лише на запитання «як» — як відбувається розвиток (через накопичення кількісних змін готується стрибок предмета з однієї якості в іншу). Відразу ж варто підкреслити, що якість, кількість, міра і становлення, відіграючи провідну роль в емпіричному пізнанні, залишаються найважливішим інструментом і подальшого — теоретичного дослідження, причому самі вони при цьому напов­нюються більш глибоким, більш конкретним змістом.

Розвиток світу опосередкованих відносин і відкриття його для себе людьми позначився виникненням системи загальних рефлексивних категорій, які у своїй сукупності дають можливість висловити, передати логічними засобами сутність будь-яких явищ. Це категорії сутності та явища, суперечності, змісту та форми, умови, цілого та частини, внутрішнього та зов­ніш­нього, дійсності та можливості, необ­хідності та випадковості, причини та наслідку, взаємодії та субстанції.

Ця, друга, сфера відповідає етапу сходження від чуттєво-конкретного до вихідної абстракції, до сутності. Тому інтегруючий ці категорії закон єдності і боротьби протилежностей відповідає на за­питання «чому» — у чому причина розвитку. Відповісти на це запитання дозволяє знаходження внутрішньої суперечності{130}

як рушійної сили виникнення, становлення і розвитку тієї чи іншої системи явищ.

Розкриттю ж цілісної предметної діяльності сприяють категорії, що виражають загальні закони цілісності, що розвивається. Це категорії цілісності, загального, особливого й одиничного, діалектичного заперечення, розвитку.

Ця третя сфера допомагає здійснити сходження дослідника до теоретично-конкретного знання предмета, що дає можливість практичного його перетворення. Закон заперечення заперечення, інте­груючий категорії даної сфери, виразно кажучи, відповідає на запитання «куди», бо розкриває циклічність і спрямованість розвитку.

Декілька додаткових пояснень до табл. № 4.

Отже, ми вже з’ясували, що порядок розташування категорій та законів діалектичної логіки є одночасно і порядком розвитку речей, проте збіг того й іншого здійснюється не безпосередньо, а опосередко­вано — через особливий матеріальний рух — чуттєво-предметну ді­яль­­ність. Отже, категорії, розглянуті в їхньому історичному походжен­ні, є загальними універсальними формами людської чуттєво-предметної діяльності. Але вони ж є і формами мислення, бо останнє є іде­­альною формою чуттєво-предметної діяльності суспільного індивіда.

Вся система категорій є послідовним розкриттям як способів роз­витку і взаємодії матеріальних систем, так і способів логічного відображення цього розвитку і взаємодії.

Перехід від однієї категорії до іншої і від однієї сфери категорій до іншої є закономірним рухом від абстрактного до конкретного. Кожна наступна (більш конкретна, більш багата) категорія не є чимось абсолютно інакшим, байдужим до категорії, що була їй по­передня. Вона вбирає в себе всі попередні категорії як «зняті», тобто підпорядковані і перетворені моменти свого власного змісту.

Кожна з трьох сфер категорій відповідає одному з трьох основних законів діалектики. Звідси випливає, що абсолютно нелогічно (як це дотепер робиться в деяких навчальних посібниках) починати вивчення діалектики як логіки з її основних законів, залишаючи розгляд категорій «на потім», як чогось, що залишилося «опріч» законів.

Порядок розгляду основних законів діалектики може бути по­двійним: 1) кожний окремий закон може розглядатися як{131}

резюме до відповідної сфери категорій, як вираження їхньої цілісності; 2) всі закони можуть розглядатися разом (хоча, звичайно, в той же час і послідовно) уже після аналізу всіх сфер категорій.

Другий спосіб здається більш слушним, тому що, по-перше, ­закони ді­алектики є законами розвитку і говорити про них більш логічно було б вже після вивчення самої категорії роз­витку, по-друге ж, у цьому ра­зі з’являється можливість ще раз, але вже з точки зору принципу роз­витку, розглянути всі категорії у цілісному, взаємозалежному вигляді.