Соціологічні дослідження молодіжних проблем

Соціологія досліджує особливості інтеграції молодих людей у професійну структуру, умови здобуття освіти, специфіку молодіжної мобільності, становище молоді на ринку праці, молодіжну субкультуру, стосунки між по­коліннями, ціннісну свідомість, політичну орієнтацію, життєві стратегії тощо.

Тривалий час дослідники, що вивчали проблеми ук­раїнської молоді, працювали в руслі спершу російської, а потім радянської соціології.

Окремі дослідження молодіжних проблем з'явилися ще наприкінці XIX — на початку XX ст. і пов'язані з до­слідженням проблем молодіжної сім'ї, сімейної соціалізації, проблем студентства та молоді, що навчається, вивчення матеріального становища і побуту студент­ства, використання неповнолітніх у сфері праці тощо.

Перший етап формування вітчизняної соціології мо­лоді охоплює 20—30-ті роки XX ст. Загалом він був пов'я­заний з розвитком управлінської діяльності партійних, радянських і громадських організацій і мав чіткий при­кладний напрям. У ці роки до вивчення молоді звертали­ся педагоги, соціологи, психологи. Було опубліковано до 300 праць про молоде покоління, проведено численні со­ціологічні дослідження, проаналізовано учнівські твори, листи до редакцій газет, особисті щоденники, автобіогра­фії та інші документи, що відображали реальні досягнен­ня і труднощі, різноманітні проблеми молоді тих часів.

Найглибші дослідження були проведені Л. Виготським, М. Рубінштейном, О. Колодною та ін. Деякі з них починали свою діяльність до 1917 р., що дало їм змогу, порівнюючи результати досліджень, виявити зміни в поведінці та свідомості молодих людей. Особлива увага у цей період приділялася працюючій молоді, яка мала істотну питому вагу у трудових ресурсах країни (кож­ний п'ятий працюючий на виробництві, у сільському господарстві був віком від 14 до 22 років, причому 28 млн. молодих людей проживало у сільській місцево­сті, а 4 млн. — у містах).

Важливого значення надавалось вивченню робітничої молоді, джерел поповнення робітничого класу, мотивів вибору професії, інтересів і потреб, поглядів молоді на то­гочасні проблеми, проведенню вільного часу. Дослідники відзначали нерівність, суперечливість свідомості та пове­дінки молодих людей в різноманітних сферах соціально­го життя. Загалом тодішні дослідження були спрямова­ні на вивчення процесу формування нового покоління, але через негативне ставлення до соціології всі вони так і залишилися на рівні цікавих, багатих на статистичний матеріал соціологічних концепцій. Ще й досі цей матері­ал належно не осмислений.

Наступний період у розвитку соціології молоді почи­нається з середини 60-х та закінчується у 80-ті роки. На тлі загального політичного потепління і пов'язаного з ним відродження соціологічних досліджень відбуваєть­ся формування соціології молоді, яка здебільшого пе­реймається вивченням громадської думки молоді щодо актуальних тогочасних проблем. Посилення інтересу до молодіжної проблематики було пов'язане також з наці­леністю на виховання молоді у комуністичному дусі. Тоді й була висунута та обґрунтована ідея комплексного дослідження людини у єдності всіх ступенів її життєво­го циклу. Певне значення для вироблення соціологічної теорії молоді мала праця І. Кона «Соціологія особистос­ті», в якій були визначені особливості юності. У наступ­ні роки він досліджував проблеми юнацького віку, роз­витку молодіжної свідомості, значення дружби та ко­хання у формуванні особистості, процесу становлення духовного світу молодої людини.

Значна увага в ці роки приділялась комуністичному вихованню, професійному становленню, ставленню мо­лоді до праці, соціалістичному змаганню. З одного боку, це свідчить про жорсткий ідеологічний вплив на соціо­логію з боку партійних структур, а з іншого — про орієн­тацію її на соціальне замовлення. Проте в ці роки з'яви­лися й академічні соціологічні дослідження, які мали на меті об'єктивний аналіз молодіжних проблем і стали реальним підґрунтям для подальшого формування соці­ології молоді. Головну роль у цьому відіграли Київська, Новосибірська, Свердловська, Ленінградська, Естон­ська наукові соціологічні школи.

У 90-ті роки розпочалася нова хвиля інтересу укра­їнських вчених до молодіжної проблематики. Активізу­валися дослідження у різноманітних напрямах, до них була залучена значна кількість наукових колективів. В основному наукові дослідження розгорталися в коор­динатах соціологічної теорії молоді, структуруючись за такими напрямами: економічні проблеми молоді (І. Лукінов, Ю. Пахомов, В. Урчукін); особливості формуван­ня трудових орієнтацій та життєвих планів різноманіт­них її соціально-демографічних категорій (Л. Аза, 0.Вишняк, Є. Головаха, В. Матусевич, В. Осовський, М. Чурилов); підготовка молоді до праці в умовах ре­форми загальноосвітньої професійної школи, об'єктив­ні та суб'єктивні чинники трудової активності молоді, її політична інформованість та суспільно-політична акти­вність, тенденції й проблеми побуту, дозвілля молоді (О. Вишняк, М. Чурилов, С. Макєєв, В. Піча); форму­вання молодого спеціаліста (О. Якуба, А. Андрющенко); соціальна зрілість молоді (О. Якуба, Т. Старченко, 1. Пустельник, Н. Черниш); проблеми життєвого само­визначення, досягнення життєвого успіху (Л. Сохань, . Головаха, О. Балакірева, І. Мартинюк, В. Очеретяний). Провідними науково-дослідними закладами, що досліджують молодь, є Український інститут соціаль­них досліджень (перша назва — Український науково-дослідний інститут проблем молоді) і Державний інсти­тут проблем сім'ї та молоді, які у своїх пошуках дотри­муються таких методологічних підходів:

— погляд на молоде покоління в контексті конкрет­них соціальних умов, особливостей соціального середо­вища;

— виокремлення на фоні загальних молодіжних проб­лем, притаманних певній специфічній соціально-демо­графічній групі відповідно до її ролі, статусу в суспільстві;

— диференційований підхід до різних груп молоді;

— забезпечення суб'єкт-суб'єктного підходу у ви­вченні взаємозв'язків між молоддю і суспільством, мо­лоддю і різноманітними інститутами соціалізації, мо­лоддю та іншими соціальними групами.

За спостереженнями соціологів, сучасна українська молодь потерпає від таких проблем, як працевлашту­вання і зайнятість, невирішеність житлових умов, неза­довільний стан здоров'я, соціальні відхилення (злочин­ність, пияцтво, наркоманія, проституція) тощо.

Соціально-демографічні тенденції життєдіяльності молоді. В Україні протягом трьох із половиною десяти­річ зберігається низький рівень народжуваності, який не забезпечує навіть простого відтворення поколінь. Як наслідок, її населення суттєво постаріло.

Дисгармонійним є співвідношення молодих чолові­ків і жінок. Погіршуються показники смертності моло­дих людей, особливо чоловіків.

Стан здоров'я української молоді. За основними показниками захворюваності здоров'я підлітків і моло­ді в Україні має сталу тенденцію до погіршення. У структурі захворюваності домінують хвороби органів дихання, інфекційні та паразитарні хвороби, хвороби шкіри і підшкірної клітковини, органів травлення, травми й отруєння. Поширюються психічні захворю­вання, в т. ч. алкогольний психоз, наркозалежність, токсикоманія. Наркозалежність останніми роками має тенденцію до омолодження.

Значним є рівень захворюваності і смертність від ту­беркульозу. Реальними загрозами здоров'ю молоді є ве­неричні хвороби, ВІЛ/СНІД.

Становище молоді на ринку праці. Трансформація економіки України розкриває нові перспективи молоді щодо вільного вибору професії, місця проживання, ха­рактеру і місця застосування праці, ставить перед нею проблеми, пов'язані з опануванням ринкової соціально-економічної ситуації. Сучасна ситуація у сфері праці і зайнятості є дуже складною і суперечливою для україн­ської молоді. Багато молодих людей отримали нові можливості щодо самореалізації, підвищення свого життєвого рівня. Пристосовуючись до нових умов жит­тя, вони починають займатися бізнесом, комерцією. Однак через послаблення державного контролю за пра­цевлаштуванням молоді, скорочення робочих місць, відсутність програм соціального захисту загострилася незахищеність молоді на ринку праці, появилися нові проблеми щодо її працевлаштування, реальним стало молодіжне безробіття.

Аналіз статистичних і соціологічних даних свід­чить, що головною ознакою становища молоді на ринку праці протягом останніх років є диспропорція між про­позицією та попитом на робочу силу. Більшість молоді, в т. ч. тієї, що навчається, прагне працювати і мати власні джерела існування. Однак у всіх вікових групах молоді існує значний розрив між рівнями економічної активності та зайнятості, що свідчить про наявність надлишку молодіжної робочої сили на ринку праці.

Скорочення числа молодих працівників спостеріга­лося у всіх видах економічної діяльності сфери матері­ального виробництва, в соціальній сфері. Натомість значно збільшилася зайнятість молоді у фінансовій ді­яльності, у сфері державного управління, торгівлі. Проблемною є зайнятість молодих людей в «тіньовому» секторі економіки.

Гострою є для молоді і проблема вимушеної незайня­тості, що призвело до формування численного контин­генту безробітної молоді. Максимально високий рівень безробіття — у наймолодшій віковій групі (15—19 ро­ків), дуже високий — серед осіб 20—24 років. Навіть у старшій віковій групі молоді (25—29 років) він набага­то вищий, ніж серед всього населення. Загострюється проблема працевлаштування молодих спеціалістів. Проблема безробіття полягає не так у відсутності вакан­сій, як у недостатній пропозиції привабливих робочих місць за розміром оплати, змістом, умовами праці. Основною перешкодою для працевлаштування молоді піс­ля закінчення навчальних закладів є відсутність прак­тичного досвіду роботи за фахом, недоліки у професій­ній орієнтації і підготовці, надто високі запити молодих людей стосовно умов і змісту праці тощо.

Безробітна молодь на ринку праці демонструє такі моделі поведінки:

а) конструктивна, спрямована на позитивне розв'язання проблеми, породженої втратою або відсут­ністю роботи. Вона передбачає ставлення до ситуації, що склалася, як до випробування власних сил, конкре­тизацію планів щодо пошуку роботи, цілеспрямоване використання індивідуальних можливостей, ресурсів міжособистісних зв'язків;

б) неконструктивна, яка блокує вихід людини із складної життєвої ситуації або пропонує вихід, який не приносить задоволення. Такими є захисна, уникаюча поведінка; хаотичні пошуки роботи або пошуки її за об­меженої інформованості про її умови та зміст; утриманс­тво, використання у власних інтересах ресурсів батьків, родичів тощо.

Попри зниження в останні роки рівня молодіжного безробіття, в Україні існують серйозні проблеми з пра­цевлаштуванням молоді, яка шукає своє перше робоче місце, нерідко втрачаючи віру в можливості праце-в лаштуватися.

Матеріальне становище молоді. Найбільше турбу­ють сучасну молодь зниження соціального рівня життя населення, інфляція, підвищення цін, заборгованість з виплат заробітної плати і стипендій, низький рівень до­ходів, неможливість задовольняти свої матеріальні пот­реби. Однак розподіл суспільства на «багатих» і «бід­них» вона сприймає як норму, бо в кожному розвинуто­му суспільстві є верстви з різним рівнем доходів.

За даними соціологічних досліджень, 37,6% опита­них молодих людей вважають низьким свій рівень мате­ріальних доходів, 60,8% оцінюють його як такий, що забезпечує більш-менш пристойне життя, і тільки 1,7% опитаних оцінюють його як високий.

Ще гострішою, ніж рівень доходів, є житлова проб­лема молодих людей.

З матеріальним становищем молоді пов'язана і проб­лема вільного часу. Найпоширенішими у молодіжному середовищі способами проведення дозвілля є перегляд телепередач, відвідування танцювальних клубів, прослуховування музики, комп'ютерні ігри, не пов'язані зі значними матеріальними витратами.

Сімейне становище молоді. Протягом останніх п'ятнадцяти років значно зменшилась загальна кіль­кість сімей, вік подружжя в яких не перевищує 35 ро­ків. Частка незареєстрованих подружжів у молодих сім'ях складає 11,8%. Найпоширенішими в Україні є прості (нуклеарні) сім'ї, що складаються з однієї шлюб­ної пари з дітьми чи без них, однак і їх частка зменшила­ся. Це зумовлено зниженням рівня шлюбності, врахову­ючи і консенсуальні (цивільні шлюби). Значно зросла кількість неповних сімей, які частіше складаються з ма­тері з дітьми, особливо у містах та промислово розвину­тих регіонах, що є наслідком розлучення, овдовіння, безшлюбного материнства тощо. Уповільнилися темпи нуклеаризації сімей (відокремлення молодих подружжів і сімей від батьків), унаслідок чого збільшилась питома вага сімей, які складаються з двох і більше шлюбних пар.

Тривожним демографічним явищем є бездітність, однодітність, зменшення кількості сімей із двома і біль­ше дітьми. Жінки найсприятливішого дітородного віку (20—29 років) у середньому народжують 1,2—1,4 дити­ни, що не відповідає потребам простого відтворення на­селення. Причиною цього є матеріальні труднощі, від­сутність житла в молодих сімей.

Збільшується і кількість одинаків серед молодих людей, особливо чоловіків. Серйозною проблемою є шлюбна самотність.

Негативні тенденції в молодіжному середовищі відбуваються насамперед внаслідок недооцінки соці­альних проблем молоді з боку держави, нераціональ­них самооцінок молодих людей, недостатньої їх адаптивності до ринкових умов, невміння використовува­ти свій потенціал.

Вирішення цих проблем потребує розробки і вті­лення у соціальну практику державної молодіжної по­літики, яка повинна бути зорієнтована на створення нової системи професійної підготовки молоді з ураху­ванням тенденцій сучасного соціально-економічного буття, потреб ринку праці, подолання відчуження мо­лоді від політичних та суспільних процесів. Однак на рубежі XX—XXI ст. ефективній молодіжній політиці стали на заваді дефіцит соціально-економічних ресурсів, які б могли бути використані для вирішення моло­діжних проблем; зниження життєвого рівня молоді, що спричиняє песимізм, соціальну апатію; невідповід­ність рівня професійної підготовки молоді реальним потребам суспільства; слабка консолідованість моло­діжного руху.

Головними структурними ланками такої політики повинні стати заходи щодо вдосконалення системи осві­ти молоді, формування та реалізації її соціальних та економічних інтересів, реалізації духовних запитів і по­треб, участь у політичній діяльності.

У зв'язку з цим нового значення набуває соціоло­гія молоді як спеціальна наука, що вивчає закономір­ності формування розвитку і відтворення молодого покоління.