Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ІУЛМ.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
159 Кб
Скачать
☆

3.Джерела Вивчення іулм

Усне народне мовлення є одним з найважливіших джерел формування писем­ но-літературної мови. Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі середньонаддніпрянських говірок (діалектів) південно-східного наріччя. Другим джерелом становлення літературної мови є фольклор (усні історичні твори, плачі, казки і перекази, легенди тощо).Писемні пам’ятки минулого (літописи, повчання тощо) також справляли великий вплив на творення літературної мови.Художня література є важливим джерелом рідної мови. Зачинателем нової української літературної мови став І. Котляревський, який увів у свої твори багату,.колоритну, мелодійну народну розмовну мову. Основоположником сучасної літера­ турної мови вважаємо Т. Шевченка, який у своїй поезії відшліфував орфоепічні і гра­ матичні норми, відкрив перспективи багатофункціонального використання літера­ турної мови. Твори І. Франка, Лесі Українки, Панаса Мирного, М. Коцюбинського, П. Тичини, М. Рильського, М. Стельмаха, П. Загребельного, О. Гончара і багатьох інших письменників збагатили українську мову виражальними засобами, утвердили її літературні норми.Певний вплив на формування літературної мови має перекладна література (наукова, богословська, історична, художня), її багаті виражальні можливості завжди поповнювали українську мову. Одним із джерел української літературної мови є іншомовні запозичення (абстрактні слова, терміни та складні словосполучення). На формування писемнолітературної мови мала вплив і юридично-ділова докумен­ тація, яка збагачувала її юридичною термінологією, живою побутовою лексикою, своєрідною фразеологією.Мова фольклору — це не тільки надійний матеріал для пізнання життя, історії народу, а й цінне джерело для дослідження мистецтва слова, поезії мови, тому що народнопоетичні твори засвідчують чутливість народу до влучного, добірного, «ви­ борного», як співається у народній пісні, слова, до його внутрішньої форми, образ­ но-символічного змісту, до тонких стилістичних нюансів, які виникають при зістав­ ленні фонетичних варіантів, словотвірних форм, лексичних і граматичних синонімів. Естетичне осмислення народнорозмовного слова, шліфування, обробка його, витво­ рення характерних стилістичних норм пов’язані з естетичною, поетичною функцією мови (С. Срмоленко).

4.Осноні теорії походження української мов.

Говорити про мову протоукраїнських племен можна лише гіпотетично. Адже писемних пам’яток, які дійшли до нас, ще не достатньо для повноцінного дослідження мови. Тому будь-які хронологічні віхи виникнення і первісного розвитку української, як і взагалі будь-якої іншої мови, встановити неможливо. Безперечно лише, що українська мова є однією з найдавніших індо-європейських мов. Про це свідчить і наявність архаїчної лексики, і деякі фонетичні та морфологічні риси, які зберегла наша мова протягом віків. Давність української мови доводили ряд вітчизняних та зарубіжних учених: Павел Шафарик, Михайло Красуський, Олексій Шахматов, Ангатов та ін.Про давність української мови свідчать і реліктові фольклорні твори, особливо календарно-обрядові пісні, наприклад, український мовознавець Олександр Потебня стверджував, що веснянка “А ми просо сіяли” існувала в Україні вже у І тисячолітті до н.е. Невже вона співалась якоюсь іншою мовою? А колядки про сотворення світу птахами (тобто ще з дохристиянських часів) навряд чи перекладалися з якоїсь давнішої мови на українську, адже християни не мали в тому іншої потреби.Генеалогічно українська мова належить до індоєвропейської мовної східнослов'янської підгрупи слов'янської групи мов (до західнослов'янської підгрупи входять словацька, чеська, польська, кашубська, верхньо- і нижньолужицька мови (Німеччина), до південнослов'янської- словенська, македонська, болгарська, сербська, хорватська і старослов'янська мови).Історію української мови починають від праслов’янської (спільнослов'янської) мовної єдності, яка виділилася з індоєвропейської прамови приблизно в ІІІ тис. до н. е. Праслов'янська доба тривала близько 2000 років.

За традиційною версією походження східнослов'янських мов, яка ще донедавна була офіційною та обов'язковою, вважалося, що після завершення праслов'янської епохи розпочався спільний східнослов'янський період, який тривав понад 500 років та закінчився лише в XI-XII ст. під час феодальної роздрібненості Київської Русі. У цей час нібито сформувалася й спільна для всіх східних слов'ян так звана давньоруська мова, на основі якої з XIII ст. виникають три східнослов'янські мови — українська, російська та білоруська — як мови відповідних народностей. Такий підхід базувався здебільшого на низці ідеологічних настанов спочатку доби царської Росії, а згодом радянської епохи. Сучасний рівень лінгвістичних, археологічних та історичних знань, а також можливість відходу від усталених ідеологічних догм дають змогу внести в цю схему істотні корективи.Сучасні дослідники, критикуючи теорію єдиної давньоруської (або праруської) мови, вичленовують українську мову безпосередньо з праслов’янської мови без проміжних ланок. Згідно з цим підходом, три східнослов’янські мови, українська, білоруська й російська, зростали незалежно одна від одної, як мови самостійні, і так званої “праруської” спільної мови не існувало.Безперервність історичного розвитку етносу на українських землях від середини І тис. н. е. до нашого часу може свідчити про те, що після розпаду праслов'янської мовної спільності в цьому ареалі почав формуватися український етнос і відповідно — українська мова. Вона перейняла від праслов'янської значний специфічний лексичний фонд і чимало фонетичних та граматичних (насамперед, морфологічних) рис, які в інших слов'янських мовах замінилися новими, а в українській мові вони склали найдавнішу групу мовних особливостей.Разом з християнством до Київської Русі прийшла старослов'янська (або церковнослов’янська) мова, створена на базі давньоболгарських діалектів Кирилом і Мефодієм (одних з перших слов’янських культурних діячів). Нею писалися релігійні та офіційні тексти. Старослов’янська мова довгий час виконувала функції писемної мови.З XIV по XVIII ст. на теренах України побутувала староукраїнська мова, яка активно використовувалася, як писемна. Поява новоукраїнської мови, яка згодом стала сучасною, датується ХІХ ст. Її зачинателем вважається письменник І.Котляревський творчість, якого ознаменувала собою початок нової ери української літератури. Із порівняно невеликого за обсягом творчого доробку письменника починається потужний рух національного відродження. Поема «Енеїда», над якою І.Котляревський працював майже три десятиліття, стала епохальним за своєю громадською і художньою значущістю явищем у духовному житті українського народу, визначила змістовий напрям і форму нашому письменництву

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]