Організація первинної медико-санітарної допомоги у Великобританії

Кількість лікарів у Великобританії становить 17 на 10 000 населення (в Україні — 39,4). Система медичної допомоги двоступенева:

• первинну допомогу надають сімейні лікарі (33 000 осіб), мережа медичних сімейних амбулаторій охоплює всю територію й усе населення Великобританії. Сімейні лі­карі надають 90 % усієї медичної допомоги населенню, на одного лікаря припадає 1700—2000 осіб;

• спеціалізована медична допомога здійснюється в спе­ціалізованих відділеннях лікарень, що є у містах, тут на­дають 10 % медичної допомоги населенню. Отримати допомогу фахівця хворий може лише за направленням сімейного лікаря.

Усі медичні послуги у Великобританії, за винятком стома­тологічних, безкоштовні. Виняток становлять ліки для пра­цездатного населення. Держава витрачає 6,5 % національного доходу на охорону здоров’я.

Організація роботи сімейного лікаря у Великобританії має свої особливості:

• велика увага приділяється спілкуванню з хворими. На прийом одного пацієнта витрачають у середньому 8 хв. За цей час лікар повинен викликати в пацієнта повну довіру, поставити лише потрібні запитання і провести велику аналітичну роботу;

• основний принцип сімейного лікаря у Великобританії: 80 % установленого діагнозу — це дані анамнезу, після збирання якого залишається лише мінімальна кількість найімовірніших діагнозів;

• використовують мінімум додаткових методів досліджен­ня;

• застосовують найпростіші фармацевтичні лікарські пре­парати в разі потреби, а не можливості (наприклад, з ан­тибіотиків призначають групу пеніцилінів, а не найсильніших препаратів);

• застосовують спеціалізовану допомогу лише за потреби;

• велику увагу приділяють психологічному стану хворих;

• медичним працівникам значно збільшують зарплату, якщо прищепили 95 % дітей, 80 % жінок пройшли гіне­кологічне обстеження. Причому практично унеможлив­люються приписки, обман — професійна честь і гідність цінуються дуже високо. Медичний працівник, що повів­ся нечесно, не може розраховувати на високий соціаль­ний статус;

• при підготовці фахівців із сімейної медицини велику частину часу приділяють самостійній роботі (1—2 дні за­нять на кафедрі, решта часу — робота в амбулаторії, де студент 1 день працює під контролем відеокамери, потім проводиться аналіз відеозйомок).

Усе це дало змогу Великобританії посісти перше місце се­ред 11 країн за показниками надання первинної медико-санітарної допомоги.

Організація первинної медико-санітарної допомоги в Канаді

Медична допомога в Канаді безоплатна, загальнодоступна, кваліфікована. Охорона здоров’я має профілактичну спрямо­ваність, передбачає навчання широких мас населення запобі­гати захворюванням.

Гроші на охорону здоров’я виділяє федеральний бюджет (25—40 %), решту доплачують провінція і муніципалітети. Уряд віддає 10 % національного доходу на охорону здоров’я, фінансує програми:

• медичної допомоги спеціальним групам населення, зок­рема в’язням;

• захисту здоров’я (безпечність продуктів харчування, води тощо);

• боротьби з тютюнопалінням.

На муніципальному рівні департамент з охорони суспільно­го здоров’я працює за такими програмами:

• профілактика інфекційних захворювань;

• імунізація населення;

• профілактика хронічних захворювань;

• боротьба зі СНІДом;

• навчання населення;

• боротьба з туберкульозом та ін.

Кожен житель Канади має картку для лікування в госпі­талі. У госпіталь направляють лише в разі нагальної потреби, перебування там нетривале.

Контроль за якістю допомоги здійснює Асоціація медичних працівників, яка може накласти штраф або позбавити ліцензії працівників, які припустилися помилок, на 1—3 міс і більше.

Попри доступність і безоплатність медичної допомоги, її підґрунтям є твердий економічний розрахунок. Без клінічних показань не призначать жодного обстеження, а тим паче не госпіталізують хворого. Загалом на одного жителя Канади на рік виділяють 2500 доларів.